02 лютого 2023 року Справа № 160/20270/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (проживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська область, 65107, код ЄДРПОУ 20987385), головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області ( площа Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84112, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
21 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення №053130009515 від 26.08.2022 року головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ - 20987385 ) щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі заяви від 19.08.2022 року;
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010 ) призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно з частиною 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 20 вересня 2022 року.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернулась до пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка за принципом територіальності розподілена для розгляду до головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. За результатами розгляду заяви головним управлінням ПФУ в Одеській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, яке обґрунтовано не зарахуванням періодів роботи, не достатність страхового стажу для призначення пенсії, з чим позивач не погоджується.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області надано до суду відзив на позовну заяву, де зазначено, що розгляд документів, наданих до заяв для призначення пенсії ОСОБА_1 провадився за принципом екстериторіальності головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, яким прийнято рішення про відсутність належно підтвердженого страхового стажу та відмовлено у призначенні пенсії, тому на думку відповідача, дії останнього є правомірними та такими, що ґрунтуються на Законах України. У задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області надано до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив в задоволенні позову просив відмовити. В обґрунтування правової позиції зазначив, що 26.08.2022 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 05313000515 у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи, тому, на думку відповідача, рішення про відмову у призначенні пенсії прийнято правомірно.
У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 262 Кодексу адміністративного України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС Україна) за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 19.08.2022 року звернулась до головного управління в Донецькій області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява за принципом екстериторіальності відпрацьована головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
За результатами розгляду заяви головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 05313000515 від 26.08.2022 року про відмову у призначенні пенсії, яке обґрунтовано тим, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи, а саме:
- з18.06.1982 року по 05.01.1983 року, оскільки в записі відсутня назва підприємства, куди прийнято на роботу позивача;
- з 06.01.1983 року по 19.10.1987 року та з 05.09.1988 року по 12.02.1990 року, оскільки записи про звільнення з роботи завірені печатками, на яких не можливо ідентифікувати назви підприємства.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком з підстав не зарахування періодів роботи та відмовою у призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин та релевантні їм джерела права.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Згідно з ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтю 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Згідно з відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 , позивач працювала, зокрема:
- з 18.06.1982 по 05.01.1983 працювала на Генічеській харчосмаковій фабриці, зазначені номера та дати наказів про прийняття та звільнення з роботи;
- з 06.01.1983 по 19.10.1987 працювала в заготконторі Генічеського РПС, зазначені номера та дати наказів про прийняття та звільнення з роботи, мається печатка підприємства;
- з 05.09.1988 по 12.02.1990 працювала на Генічеській харчосмаковій фабриці, зазначені номера та дати наказів про прийняття та звільнення з роботи, мається печатка та штамп з назвою зазначеного підприємства.
Судом встановлено, що відповідачем не зараховано вищенаведені періоди роботи позивача з підстав порушення вимог ведення трудових книжок працівників.
На час заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412).
Відповідно до пункту 1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Згідно з пунктом 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, і ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 275/615/17 (провадження №К/9901/768/17).
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року(далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Також, Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки не може бути підставою для позбавлення позивача права на пенсію.
Суд зазначає, що незарахування страхового стажу ОСОБА_1 суперечитиме принципу правової визначеності, оскільки в п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Нечітко проставлена печатка в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для перерахунку пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У цьому випадку суд звертає увагу, що не чітко проставлена печатка на даті звільнення та виправлення у даті звільнення, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування рішення №053130009515 від 26.08.2022 року головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ - 20987385 ) щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі заяви від 19.08.2022 року та зобов'язання головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача з 18.06.1982 року по 05.01.1983 року, з 06.01.1983 по 19.10.1987 року , з 05.09.1988 по 12.02.1990 року.
Стосовно позовної вимоги позивача про зобов'язання головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010 ) призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, згідно з частиною 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 20 вересня 2022 року, суд зазначає наступне.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2, стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати нормизаконута вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідалозакону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до частин 1, 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи вище наведене, а також дискрецію пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію вважає за необхідне зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні та зарахованого даним судовим рішенням страхового стажу позивача.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд зробив висновок про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 992,40 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.2774390355.1 від 13.12.2022 року.
Отже, оскільки задоволено основну позовну вимогу позивача, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 992,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Керуючись ст. 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (проживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська область, 65107, код ЄДРПОУ 20987385), головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області ( площа Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84112, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення №053130009515 від 26.08.2022 року головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ - 20987385 ) щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі заяви від 19.08.2022 року.
Зобов'язання головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача з 18.06.1982 року по 05.01.1983 року, з 06.01.1983 по 19.10.1987 року , з 05.09.1988 по 12.02.1990 року.
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні та зарахованого даним судовим рішенням страхового стажу позивача.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (проживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (площа Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84112, код ЄДРПОУ 13486010) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 992,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 09.02.2022 року.
Суддя С.В. Ніколайчук