02 лютого 2023 року Справа № 160/20469/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
21 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком громадянці ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 за заявою представника - громадянки ОСОБА_2 від 22.09.2022 р., яка діє на підставі довіреності;
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком громадянці ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 за заявою представника - громадянки ОСОБА_2 від 22.09.2022 р., яка діє на підставі довіреності та виплачувати пенсію на визначений позивачем банківський рахунок..
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 11.07.2022 року, відповідно до ч. 5ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання у 2021 році до США, відповідачем призупинено виплату їй пенсії, та за результатами розгляду звернення з цього приводу, пенсійним органом прийнято рішення про відмову у поновленні зазначених виплат.
При зверненні через свого представника до пенсійного органу з запитом про поновлення виплати пенсії, відповідачем відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутись до територіального органу пенсійного фонду України та надати заяву.
Позивач вважає припинення виплат пенсії та відмову у поновленні виплати пенсії протиправними та такими, що порушують конституційне право позивача на пенсійне забезпечення, у зв'язку з чим вимушена звернутись до суду з даним позовом.
24 січня 2023 року представником відповідача було подано письмовий відзив на позов, у якому у задоволенні позову просила відмовити повністю, посилаючись на те, що позивач перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Позивачем засобами поштового зв'язку на адресу головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області була направлена заява про здійснення поновлення виплати пенсії, за результатом розгляду якого встановлено не дотримання порядок подання та оформлення документів про призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Крім того, до заяви про поновлення виплати пенсії не надано заяви по здійснення виплати пенсії через банківську установу.
Позивачем особисто не надано заяву про поновлення виплати пенсії, у зв'язку з чим, питання здійснення виплати пенсії через банківську установу залишається невирішеним.
Також зазначено, що статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто, пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення (перерахунку) пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача. З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії (здійснення перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший) та визначення підстав, за яких призначається (перераховується) пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (перерахунку), суд не має права втручатися.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд зробив висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, та отримує пенсію за віком, яка була призначена відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Починаючи з 01.06.2021 року позивач виїхала на постійне місце проживання до США, в зв'язку із чим виплату пенсії їй було призупинено.
22.09.2022 року представник позивача звернулась через установу банку АТ КБ «Приватбанк» до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпроптеровській області з заявою про виплату пенсії або грошової допомоги, в якій вимагалося належні позивачу суми пенсії починаючи з 22.09.2022 року перерахувати.
Відповідач листом від 14.10.2022 року № 31091-24009/Р-01/8-0400/22 представнику відмовлено у перерахунку суми пенсії на поточний рахунок , оскільки для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутись до територіального органу пенсійного фонду України та надати відповідну заяву.
Позивач не погоджується із такими діями відповідача щодо відмови у здійсненні поновлення виплати пенсії, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням № 25-рп/2009 п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).
Таким чином, виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.
Суд звертає увагу на тому, що позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до п. 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому, у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Тобто, п. 1.5 Порядку № 22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а.
Згідно з п. 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (п. 2.22 Порядку).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
За змістом ст. 49 Закону № 1058-ІV та п. 2.8 Порядку № 22-1 обов'язковою умовою для поновлення виплати пенсії є наявність у пенсійного органу пенсійної справи особи.
Відповідно до п. 4.12 Порядку № 22-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове місце проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера.
Суд звертає увагу, що оскільки позовні вимоги заявлені щодо зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу, тому зміна місця проживання та бажання отримувати пенсію в іншому органі Пенсійного фонду не унеможливлює реалізацію конституційного права на пенсійне забезпечення, оскільки відповідач, як орган владних повноважень, покликаний забезпечити переміщення відомостей про пенсійне забезпечення позивача в межах наданої компетенції задля відновлення порушених прав особи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 208/3325/17.
Окрім того, відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 14.12.2015 року № 25-1 «Про деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій» установлено, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), застосовується з урахуванням того, що: із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду України у Вінницькій, Донецькій, Київській та Херсонській областях, починаючи з 01 січня 2016 року; в Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Черкаській, Чернівецькій, Хмельницькій областях та у м. Києві - з 01 червня 2016 року; у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Полтавській, Тернопільській та Харківській областях - з 01 липня 2016 року; у Волинській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Сумській та Чернігівській областях - з 01 серпня 2016 року, можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в цих адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів.
Таким чином, Пенсійний фонд України передбачає можливість звернення особи із заявою про призначення (поновлення виплати) пенсії до будь-якого управління ПФУ.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, з дня набрання чинності рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону № 1058, громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, користуються правами на призначення пенсії на рівні з тими громадянами України, які проживають на території України.
Тож, проживаючи в США, громадяни України мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
З урахуванням того, що позивач постійно проживає на території іншої держави, він позбавлений можливості особистого звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії, проте не позбавлений права на поновлення та виплату пенсії.
Реалізувати надане право на звернення з заявою про поновлення виплати пенсії, позивач може шляхом звернення із заявою через представника.
Частиною 2 ст.49 Закону №1058 встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Питання призначення пенсії громадянам України регулюється Порядком про подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846.
Відповідно до п. 1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Згідно з п.2.9 Порядку №22- 1 оба, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Відповідно до п.2.2 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.
Згідно з 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
З огляду на наведені положення законодавства, суд робить висновок про помилковість доводів представника відповідача, що наведені у відзиві на адміністративний позов,з приводу того, що позивач повинен особисто звернутися до відповідача із заявою про поновлення пенсії, оскільки пунктом 1.1 Порядку №22-1 передбачено, що заява про призначення пенсії подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
За аналогією відповідна можливість звернення із заявою про поновлення виплати пенсії через представника застосовується і до заяви про поновлення виплати пенсії.
На підставі викладеного, суд вважає за можливе поновити порушене право позивача на поновлення пенсії шляхом зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії ОСОБА_1 у спосіб, визначений у заяві про поновлення пенсії.
Суд зазначає, що не конкретизує в позовних вимогах представника позивача - громадянки ОСОБА_2 , оскільки до повноважень суду належить лише встановлення та/або відновлення порушеного права, натомість спосіб реалізації здійснюється суб'єктом владних повноважень.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають до часткового задоволення шляхом визнання протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком громадянці ОСОБА_1 і, як наслідок, зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком громадянці ОСОБА_1 та виплачувати пенсію на визначений позивачем банківський рахунок.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплаті пенсії відповідно до оновленої довідки вчинені всупереч Конституції України та чинному законодавству України, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України відповідно до задоволених вимог позивача.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 992,40 грн., що документально підтверджується квитанцією № 39690666 від 09.12.2022 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 992,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволити частково.
Визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком громадянці ОСОБА_1 .
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком громадянці ОСОБА_1 та виплачувати пенсію на визначений позивачем банківський рахунок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у сумі 992,40 (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок) грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 09.02.2022 року.
Суддя С.В. Ніколайчук