ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.02.2023Справа № 910/10703/22
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження
справу № 910/10703/22
за позовом Дочірнього підприємства "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
про визнання додаткової угоди укладеною,
За участю представників сторін:
від позивача: Вовчук О.Ю. (в режимі відеоконференції)
від відповідача: Ільмухіна Т.Ф.
Дочірнє підприємство "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про визнання додаткової угоди укладеної.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення укладеного з відповідачем Договору № 5641-НГТ-4 постачання природного газу від 29.10.2021 та вимоги статей 187, 188 Господарського кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2022 відкрито провадження у справі № 910/10703/22. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 24.11.2022. При цьому, суд зобов'язав відповідача у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог прокурора та позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
18.11.2022 через канцелярію суду від відповідача отримано відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує та зазначає про те, що прямий законодавчо встановлений обов'язок для відповідача з укладення спірної додаткової угоди до договору відсутній, тому її укладення повинно відбуватися на загальних підставах, з урахуванням принципу свободи договору. Оскільки позивачем не доведено необхідність внесення змін до договору у судовому порядку, як на підставі ст. 187 ГК України, так і на підставі ст. ст. 651-652 ЦК України, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, постачання природного газу ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" виробникам теплової енергії у рамках виконання спеціального обов'язку можливе лише шляхом укладення нового договору, з дотриманням усіх необхідних умов, а не внесенням змін (які не відповідають Положенню про ПСО) до вже існуючого договору.
22.11.2022 на адресу суду від позивача надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Однак, заява позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не була розглянута судом, у зв'язку з її отриманням тільки на напередодні судового засідання.
Представник позивача в судове засідання 24.11.2022 не з'явився.
Присутній в засіданні суду представник відповідача позовні вимоги не визнав та не заперечував щодо відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2022 відкладено підготовче засідання у справі на 08.12.2022.
Враховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань представників сторін та оскільки у підготовчому засіданні 08.12.2022 були вирішені питання, зазначені у ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, а також здійснені усі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.02.2023, про що суд постановив відповідну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати.
04.01.2023 на електронну пошту суду від представника позивача надійшли письмові пояснення.
Присутній у судовому засідання 02.02.2023 представник позивача позовні вимоги підтримали повністю з посиланням на обставини, наведені у позовній заяві.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 02.02.2023, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
29.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (за договором - постачальник) та Дочірнім підприємством "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради" (за договором - споживач) укладено Договір постачання природного газу №5641-НГТ-4 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до п. 2.1 договору, постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з червня 2021 року до червня 2024 року, а саме: з червня 2021 року до червня 2022 року у кількості 741,145 тис. куб. метрів.
За умовами п.2.1.2 договору на період з червня 2022 року до червня 2023 року та на період з червня 2023 року до червня 2024 року замовлені обсяги визначаються сторонами окремими додатковими угодами до цього договору. У випадку, якщо сторони не узгодили замовлені обсяги газу на зазначені періоди та не підписали відповідні додаткові угоди, постачальник має право розірвати договір в односторонньому порядку. У такому випадку постачальник надсилає рекомендованим листом відповідне письмове повідомлення споживачу про розірвання цього договору, при цьому договір буде вважатися розірваним з дати, визначеної постачальником у такому повідомленні.
Загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум обсягів природного газу, замовлених споживачем за весь період дії договору (п.2.1.3 договору).
Згідно з п. 2.4 договору перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватись шляхом підписання сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду, з урахуванням умов п. 2.2 договору щодо порядку визначення та коригування обсягу І (фіксованого). Споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати коригування замовлених обсягів за цим договором.
Ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором визначено у п. 4.1 договору.
Сторони погодили такий порядок внесення змін до цього договору, усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у пунктах 13.5 та 13.6 цього договору (п. 13.4 договору).
Даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє до 30.06.2024 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. 13.1 договору).
У зв'язку із закінченням у червні 2022 року обумовленого в п.2.1.1. договору періоду постачання природного газу та його обсягу (об'єму), позивач 30.08.2022 надіслав на адресу відповідача для підписання два примірника проекту Додаткової угоди до Договору постачання природного газу від 29.10.2021 №5641-НГТ-4, відповідно до якої позивач запропонував внести зміни до п.2.1.1. договору та визначити замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з червня 2021 року по січень 2023 року у кількості 1567,265 тис. куб. метрів.
Оскільки відповідач ухилився від підписання запропонованої позивачем додаткової угоди до Договору постачання природного газу від 29.10.2021 №5641-НГТ-4, останній звернувся з позовом до суду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач ухиляється від підписання додаткової угоди до договору, необхідність укладення якої передбачена п. 5 Положення від 19.07.2022 №812 "Про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам" та ст. 187 ГК України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Частиною першою статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Отже, укладений сторонами Договір від 29.10.2021 №5641-НГТ-4 за своєю правовою природою є договором постання природного газу.
Вказаний договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд визнає Договір постачання природного газу №5641-НГТ-4 від 29.10.2021 належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
30.08.2022 позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти додаткову угоду до Договору постачання природного газу №5641-НГТ-4 від 29.10.2021 в частині встановлення у п.2.1.1. договору замовленого споживачем обсягу (об'єму) природного газу у період з червня 2021 року по січень 2023 року.
Позивач зазначив, що оскільки ним не було отримано від відповідача відповідь на вказану вище пропозицію, то Підприємство звернулося з даним позовом до суду.
Частинами 1 - 4 ст. 179 Господарського кодексу України встановлюється, що майнові-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Договором є домовленість сторін двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Примусовий порядок укладання господарських договорів за рішенням суду регулюється ст. 187 ГК України та ст. 648 ЦК України.
Частиною 1 статті 187 ГК України встановлено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому, передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов'язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв'язані зобов'язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського від 25.05.2018 у справі № 61/341.
Отже, суд вправі задовольнити позов про зобов'язання укласти договір лише у разі, якщо встановить наявність правовідносин, зважаючи на які, сторони зобов'язані укласти договір, але одна зі сторін ухилилася від цього. При цьому, має бути доведено і наявність прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо укладення договору з позивачем.
Враховуючи вищевикладене, слід з'ясувати чи є укладення договору у даному випадку обов'язковим для сторін в силу прямої вказівки закону.
Частиною 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" встановлено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.
Норми Закону України "Про ринок природного газу" не передбачають визначення суб'єктів господарювання - виконавців державного замовлення, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.
Враховуючи викладене, постачання природного газу здійснюється за договором, який не ґрунтується на державному замовленні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки прямий законодавчо встановлений обов'язок для відповідача з укладення такої додаткової угоди до договору відсутній, її укладення повинно відбуватися на загальних підставах, з урахуванням принципу свободи договору.
Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
Разом з тим законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (частина 2 статті 651 ЦК України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 ЦК України), інші випадки, встановлені договором або законом (частина 2 статті 651 ЦК України).
За змістом частин першої та другої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Аналіз статті 652 ЦК України свідчить про те, що закон пов'язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.07.2018 у справі №905/3332/15, від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15.
З огляду на вказане, враховуючи, що позивачем не обґрунтовано необхідність змін умов договору, а також не вказано жодних підстав, передбачених ст. ст. 651-653 ЦК України чи ст. 187 ГК України, у задоволенні позову слід відмовити.
Крім того, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 №812 затверджено "Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам" (далі - Положення про ПСО).
Разом з тим, спірний договір укладено сторонами 29.10.2021 шляхом вільного волевиявлення та на підставі положень законодавства, чинного на час укладення договору.
Крім того, відповідно до п. 5 Положення про ПСО ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" постачає з 1 вересня 2022 р. по 31 березня 2023 р. (включно) природний газ виробникам теплової енергії на підставі договору за цінами та на умовах згідно з додатком.
У разі коли відповідно до цього пункту договір постачання природного газу не був укладений виробником теплової енергії або ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" було припинено постачання природного газу згідно з укладеним відповідно до цього пункту договором, вважається, що в такого споживача відсутній постачальник із спеціальними обов'язками, на якого Кабінетом Міністрів України в установленому порядку покладені обов'язки постачати природний газ.
Додатком до Положення про ПСО визначені ціни та умови постачання природного газу виробникам теплової енергії ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" у рамках виконання спеціального обов'язку.
Постачання природного газу виробнику теплової енергії на умовах Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам та цього додатка здійснюється у разі, коли виробник теплової енергії уклав у визначений строк договір/додаткову угоду (додатковий договір) про договірне списання з поточних банківських рахунків, на які надходять кошти у вигляді плати за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, строком дії до повного виконання зобов'язань виробника теплової енергії за всіма договорами, укладеними з ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", яким повинно бути передбачено, що в разі одночасного надходження до банку кількох документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунка виробника теплової енергії.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.11.2022 позивач звертався до відповідача з пропозицією (лист № 074) укласти вже новий договір, як передбачає Положення про ПСО, на що відповідач листом від 12.12.2022 №125/3/2-5634 повідомив, що розгляне можливість укладення договору постачання природного газу після отримання від заявника усіх документів та укладення договору про договірне списання, оскільки у ДП «Західтеплоенерго» КП «Дніпротеплоенерго» ДОР» існує заборгованість за використаний природний газ за Договором №5641-НГТ-4 від 29.10.2021 в сумі 24 841 468,38 грн.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим відмовляє у їх задоволенні.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, проте не спростовують вищевикладених висновків суду.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача, у зв'язку з відмовою в позові.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В задоволенні позовних відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано: 09.02.2023.
Суддя А.І. Привалов