ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
"10" лютого 2023 р. м. Ужгород Справа №907/652/22
За позовом Приватного підприємства “Л.В.М.”, м. Тячів Закарпатської області
до відповідача Дочірнього підприємства “Закарпатський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, м. Ужгород Закарпатської області
про стягнення 631 962,59 грн, в тому числі 469 840 грн заборгованості за поставлений товар, 869,20 грн пені, 133 776,26 грн інфляційних нарахувань, 27 476,67 грн трьох процентів річних та 0,46 грн штрафу,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Іваниш Д.П.
представники:
Позивача - без виклику
Відповідача - без виклику
Приватним підприємством “Л.В.М.”, м. Тячів Закарпатської області заявлено позов до відповідача Дочірнього підприємства “Закарпатський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, м. Ужгород Закарпатської області про стягнення 631 962,59 грн, в тому числі 469 840 грн заборгованості за поставлений товар, 869,20 грн пені, 133 776,26 грн інфляційних нарахувань, 27 476,67 грн трьох процентів річних та 0,46 грн штрафу.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 01.11.2022 відкрито провадження у справі №907/652/22 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику уповноважених представників сторін спору. Встановлено відповідачеві строк на подання господарському суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали, а також у цей же строк - письмово висловленої позиції щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено позивачеві строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву. Встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив та відповідачем заперечення на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) не пізніше 01.12.2022.
За змістом приписів ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.
За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи (виклику), є дата складення повного судового рішення.
Позивач просить суд задоволити позов у повному обсязі, покликаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором поставки (купівлі - продажу) №02/09-2020 від 02.09.2020 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого в нього виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 469 840 грн. Крім того, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, останньому нараховано 869,20 грн пені, 133 776,26 грн інфляційних нарахувань, 27 476,67 грн трьох процентів річних та 0,46 грн штрафу.
Представник відповідача через канцелярію суду подала відзив на позов б/н, б/д (вх. №02.3.1-02/6307/22 від 17.11.2022), яким просить відмовити в задоволенні позову повністю. Покликаючись на долучений до матеріалів справи звіт про фінансові результати діяльності ДП “Закарпатський облавтодор”, зазначає про те, що заборгованість відповідача за грошовими зобов'язаннями виникла, зокрема, через скорочення об'єму робіт та послуг, а відповідно, - і доходів підприємства. На переконання представника відповідача, стягнення заявленої суми трьох процентів річних матиме вплив також і на третіх осіб, оскільки майновий тягар означених виплат може унеможливити виконання підприємством певних зобов'язань, у тому числі щодо виплати заробітної плати працівникам, тобто такий є невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним, а відтак, підлягає зменшенню судом. Відзначає також і про те, що умовами укладеного сторонами спору договору, а саме, підп. 7.3.12. п. 7, передбачено, що нарахування будь-яких сум щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов'язання припиняється через один місяць із дня порушення такого зобов'язання; крім того, на підставі підп. 7.3.3. п. 7 Договору, загальний розмір відповідальності покупця за цим Договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов'язань. Відтак, за твердженням представника відповідача, загальна матеріальна відповідальність ДП “Закарпатський облавтодор” за невиконання договірних умов не може перевищувати 4698,40 грн.
ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ
Представником позивача через підсистему “Електронний суд” подано відповідь на відзив б/н від 19.01.2023 (вх. №02.3.1-02/319/23 від 19.01.2023), де, зокрема, зазначено про безпідставність доводів відповідача в частині неможливості виконання грошового зобов'язання у зв'язку зі скороченням доходів підприємства. Так, представник позивача наголошує, що вказані обставини не підтверджені жодними належними і допустимими доказами та не звільняють відповідача від обов'язку дотримання і належного виконання умов договору. Що стосується посилання представника відповідача на підп. 7.3.3. п. 7 Договору, за яким загальний розмір відповідальності покупця за цим Договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов'язань, представник позивача звертає увагу на те, що інфляційні нарахування та три проценти річних нараховуються незалежно від вини боржника, адже вони є не санкціями, а способом захисту майнового права та інтересу кредитора. Відтак, положення укладеного між сторонами спору Договору про обмеження розміру відповідальності до 1% не поширюються на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки вищезазначені нарахування не є видом відповідальності боржника. Натомість, як вказує представник позивача, заявлені до стягнення суми штрафу і пені в сукупному розмірі 869,66 грн не перевищують 1% загальної вартості порушених зобов'язань, що, у свою чергу, виключає підстави для їх зменшення судом із посиланням на підп. 7.3.3. п. 7 Договору.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
02.09.2020 між Приватним підприємством “Л.В.М.” (постачальником, позивачем у справі) та Дочірнім підприємством “Закарпатський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (покупцем, відповідачем у справі) було укладено Договір поставки (купівлі - продажу) №02/09-2020 (далі - Договір), пунктом 1.1. якого визначено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити наступний товар - бітум БНД 70/100 (надалі іменується - товар).
Згідно із пунктом 1.2. Договору, кількість товару, що підлягає поставці, згідно умов цього Договору становить бітум БНД 70/100 - 48 тн.
Станом на дату укладення Договору, ціна цього Договору становить 691 200 грн, в тому числі ПДВ 115 200 грн, і дорівнює загальній вартості товару. Загальна вартість товару за цим Договором складається із вартості кожної партії товару, поставленого в межах строку дії цього Договору (п. 3.1. Договору).
Відповідно до п. 3.2. Договору, ціна за одиницю товару становить 14 400 грн з ПДВ за одну тону з транспортними витратами.
За умовами п. 4.1. Договору, розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом оплати покупцем після пред'явлення постачальником, отримання від постачальника рахунку на оплату товару і передачі документів, зазначених пунктом 4.2. Договору.
До рахунка додаються документи, що підтверджують належну якість товару (сертифікат або паспорт якості), видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, податкова накладна та інші первинні документи, передбачені для даного виду товару чинним законодавством (п. 4.2. Договору).
Згідно із п. 4.3. Договору, сторони свідчать, що покупець зобов'язується розрахуватись з постачальником за отриманий товар на протязі 45 календарних днів з моменту отримання від постачальника документів відповідно до п. 4.1., 4.2. цього Договору, проте виключно після отримання повного розрахунку від покупця.
За змістом п. 5.4. Договору, після передачі товару та надання документів, зазначених у п. 4.1., 4.2. Договору, між сторонами оформлюється відповідний акт приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін. Поставка є здійсненою виключно після передання товару та надання документів, зазначених в п. 4.1., 4.2. Договору.
Відповідно до п. 5.5. Договору, датою передачі товару від постачальника покупцю вважається дата підписання акту приймання-передачі товару.
На підставі підп. 7.3.3. п. 7.3. Договору, до правовідносин покупця і постачальника в частині визначення виду та розміру штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за порушення покупцем взятих на себе згідно умов даного Договору зобов'язань не застосовуються положення частини 2 статті 231 Господарського кодексу України. Штрафні санкції за порушення покупцем взятих на себе згідно положень цього Договору зобов'язань встановлюються виключно умовами цього Договору.
За змістом підп. 7.3.7. п. 7.3. Договору, в разі порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0,001% від суми боргу за кожен день прострочення та штраф в розмірі 0,0001% від суми боргу (сплачується одноразово).
Нарахування будь-яких сум щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов'язання за цим Договором припиняється через один місяць із дня порушення такого зобов'язання (підп. 7.3.12. п. 7.3. Договору).
Згідно з підп. 7.3.13. п. 7.3. Договору, сторони домовилися та підтверджують, що загальний розмір відповідальності покупця за цим Договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов'язань покупця.
Пунктом 10.1. Договору визначено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2020.
Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п. 10.3. Договору).
На виконання умов Договору, Приватним підприємством “Л.В.М.” було поставлено товар відповідачу, а відповідачем прийнято у власність товар на загальну суму 699 840 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними №6 від 03.09.2020 та №7 від 04.09.2020, а також актами прийому - передачі від 03.09.2020 та від 04.09.2020, копії яких містяться у матеріалах справи.
Проте, вартість отриманого за вищевказаними видатковими накладними товару відповідач оплатив частково - в розмірі 230 000 грн, з урахуванням чого неоплаченою залишилась вартість поставленого товару на суму 469 840 грн.
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором поставки (купівлі - продажу) №02/09-2020 від 02.09.2020 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості у примусовому порядку. Крім того, позивачем у порядку підп. 7.3.7. п. 7.3. Договору нараховано відповідачу пеню в сумі 869,20 грн та штраф у розмірі 0,46 грн, а на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України заявлено до стягнення 133 776,26 грн інфляційних нарахувань та 27 476,67 грн трьох процентів річних.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Нормою ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Поряд з цим, частиною 2 статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином.
Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати за поставлений на підставі Договору поставки (купівлі - продажу) №02/09-2020 від 02.09.2020 та видаткових накладних товар, внаслідок чого у відповідача виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 469 840 грн.
При цьому, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано суду доказів щодо повної оплати суми заборгованості.
Враховуючи вищевказані обставини, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 469 840 грн заборгованості за поставлений товар є законними, документально доведеними та обґрунтованими, а відтак, підлягають задоволенню.
На підставі підп. 7.3.7. п. 7.3. Договору позивач просить стягнути з відповідача суму 869,20 грн пені, а також штраф у розмірі 0,46 грн.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Підпунктом 7.3.7. пункту 7.3. Договору передбачено, що в разі порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0,001% від суми боргу за кожен день прострочення та штраф в розмірі 0,0001% від суми боргу (сплачується одноразово).
Водночас на підставі підп. 7.3.12. п. 7.3. Договору, нарахування будь-яких сум щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов'язання за цим Договором припиняється через один місяць із дня порушення такого зобов'язання.
Судом здійснено перерахунок пені з урахуванням положень підп. 7.3.12. п. 7.3. Договору та часткових проплат відповідачем суми заборгованості, внаслідок чого стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 1,97 грн. В іншій частині стягнення пені слід відмовити. Що стосується заявленого до стягнення штрафу в розмірі 0,46 грн, то такий нарахований правомірно і підлягає покладенню на відповідача повністю.
У даному контексті суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, за яким можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, щодо порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Крім того, за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач просить стягнути з останнього суму 133 776,26 грн інфляційних нарахувань та 27 476,67 грн трьох процентів річних.
Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.
Здійснивши перевірку нарахування позивачем інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за заявлений ним період, судом встановлено, що суми 133 776,26 грн інфляційних нарахувань та 27 476,67 грн трьох процентів річних обраховані вірно та підлягають стягненню з відповідача повністю.
Водночас суд критично оцінює доводи відповідача про наявність підстав для зменшення суми трьох процентів річних, заявленої до стягнення позивачем, із огляду на наступне.
Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Таким чином, із урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено відсотки річних, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.
За змістом ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
З аналізу наведених норм випливає, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Викладене дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми відсотків річних пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення відсотків річних, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми трьох процентів річних, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Отже питання щодо зменшення розміру процентів річних судом вирішується відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих судом обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, які регулюють можливість зменшення судом нарахованих штрафних санкцій, а саме, статті 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
Позивач і відповідач у даній справі є господарюючими суб'єктами та, відповідно, несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №910/9765/18.
Водночас приймаючи рішення про зменшення розміру заявлених до стягнення процентів річних, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України санкцій за порушення грошового зобов'язання є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому, надмірне зменшення розміру процентів річних фактично нівелює мету існування таких як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваних процентів річних таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
Суд зауважує, що відповідач, обґрунтовуючи підстави для зменшення заявленої до стягнення суми трьох процентів річних, покликається на скрутне фінансове становище підприємства та можливі ризики, які можуть бути викликані покладенням на нього означеного майнового тягаря (зокрема, неможливість виплати працівникам заробітної плати).
Поряд із цим, долучений відповідачем до матеріалів справи звіт про фінансові результати за 9 місяців 2022 року не відображає в повній мірі інформації про господарську діяльність ДП “Закарпатський облавтодор”, що, відповідно, дозволяє суду дійти висновку про недоведеність відповідачем факту перебування у скрутному фінансовому становищі, наявність якого може виступати підставою для зменшення розміру трьох процентів річних.
У свою чергу, посилання відповідача на те, що задоволення позову може унеможливити, зокрема, виплату працівникам ДП “Закарпатський облавтодор” заробітної плати взагалі не підтверджене належними і допустимими доказами у розумінні ГПК України (документами щодо розміру фонду заробітної плати, кількості працівників, строків виконання інших грошових зобов'язань тощо).
Враховуючи вищевказане, суд зазначає, що стягуваний із відповідача розмір трьох процентів річних, еквівалентний 27 476,67 грн, не є занадто великим порівняно із розміром основного зобов'язання, яке тривалий час не виконувалось боржником, та/або несправедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання є більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, у зв'язку з чим, ураховуючи інтереси обох сторін в справі, суд не вбачає підстав для зменшення нарахованої відповідачу суми трьох процентів річних.
Враховуючи вищевказані обставини, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 469 840 грн заборгованості за поставлений товар, 1,97 грн пені, 133 776,26 грн інфляційних нарахувань, 27 476,67 грн трьох процентів річних та 0,46 грн штрафу є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем належними і допустимими доказами не спростованими. Позов підлягає задоволенню частково. В решті позовних вимог належить відмовити.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав. Аргументи відповідача не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 9466,44 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Закарпатський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, вул. Собранецька, будинок 39, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 31179046) на користь Приватного підприємства “Л.В.М.”, вул. Ракоці, будинок 8, м. Тячів, Закарпатська область, 90500 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 32165097) 631 095,36 грн (Шістсот тридцять одну тисячу дев'яносто п'ять гривень 36 коп), в тому числі 469 840 грн (Чотириста шістдесят дев'ять тисяч вісімсот сорок гривень) заборгованості за поставлений товар, 1,97 грн (Одна гривня 97 коп) пені, 133 776,26 грн (Сто тридцять три тисячі сімсот сімдесят шість гривень 26 коп) інфляційних нарахувань, 27 476,67 грн (Двадцять сім тисяч чотириста сімдесят шість гривень 67 коп) трьох процентів річних та 0,46 грн (46 коп) штрафу, а також 9466,44 грн (Дев'ять тисяч чотириста шістдесят шість гривень 44 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 10.02.2023.
Суддя Пригара Л.І.