Справа № 147/1210/22
Провадження № 2/147/57/23
10 лютого 2023 року смт Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борейко О. Г. ,
із секретарем Подолян Т. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні житлом шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
22 листопада 2022 року позивач звернулася до суду з вказаним вище позовом про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні житлом шляхом визнання відповідача - ОСОБА_2 такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовує тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 20.03.2010. Син позивачки ОСОБА_3 був одружений з ОСОБА_2 , проте, 09.04.2002 шлюб між ними було розірвано відділом РАЦС Самбірського міського управління юстиції Львівської області, про що зроблено запис №36. З грудня 2020 року відповідачка жодного разу не була в спірному будинку АДРЕСА_1 , там не проживає і ніхто не чинить у цьому перешкод. Зазначає, що факт реєстрації відповідачки порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном. Оскільки ОСОБА_2 є колишньою невісткою ОСОБА_1 , не є членом сім'ї власника, не підтримує з нею будь-яких відносин, у будинку не проживає, вона, як власник житла, не бажає, щоб відповідачка залишилась бути в ньому зареєстрована.
Відповідач не скористався правом регламентованим ст. 178 ЦПК України та відзив на позов не подала.
Ухвалою суду від 02 грудня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 13 січня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 31 січня 2023 року. В зв'язку із неявкою учасників справи судове засідання відкладнно на 10 лютого 2023 року.
Позивач в судове засідання не з'явилися, проте від представника позивача - адвоката Бодачевської М. В. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та її представника, в якому зазначила, що позов підтримують повністю та наполягають на його задоволенні. Проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності позивача та його представника відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, враховуючи, що останні скористалися своїми процесуальними правами.
Відповідачка в судові засідання 31.01.2023 та 10.02.2023 не з'явилася, причин неприбуття суду не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи від неї не надходили. Конверти адресовані відповідачу повернулися до суду, як не вручені з відмітками поштового відділення зв'язку: "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
За таких обставин, суд вважає можливим відповідно до ст.ст. 223, 280 ЦПК України, розглянути справу та ухвалити заочне рішення у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів, враховуючи, що представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч.8 ст. 178 ЦПК України у разі не подання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Перевіривши законність визнання позову відповідачем, дослідивши та оцінивши докази у справі, суд вважає, позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 належить будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 березня 2010 року серії ВМР №316824 (а.с. 11), копією технічного паспорта на житловий будинок по АДРЕСА_2 (а.с. 9-10), витягом з Державного реєстру про реєстрацію права власності на нерухоме майно індексаційний номер витягу 26011013 від 29.04.2010, реєстраційний №29828631 (а.с. 13), та копією домової книги (а.с. 15-19).
Як вбачається з матеріалів справи, син позивачки ОСОБА_3 був чоловіком ОСОБА_2 , шлюб між ними розірваний у 2002 році, відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 виданого відділом РАЦС Самбірського міського управління юстиції Львівської області, про що 09.04.2002 зроблено запис №36 (а.с. 20).
Відповідно до даних Домової книги на будинок АДРЕСА_1 та довідки Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області №02-17/3026 від 01.12.2022 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15-19, 26).
Зі змісту довідки №6 від 11.01.2023 Четвертинівського старостинського округу Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, випливає, що ОСОБА_1 дійсно є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом пра право на спадщину за заповітом, посвідченого 20.03.2010 державним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області, Середою Н. М., зареєстровано в реєстрі за №400. Відповідно до довідки у житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстрована, проте, не проживає з грудня 2020 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 44).
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 1, 2, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до пункту 1статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до п.1 ст.8 вказаної Конвенція кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою цього житла.
Пункт 2 ст.8 цієї Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п.1 цієї статті, є виправданим.
Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.
Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст.8 Конвенції.
Приписами ч.1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. ст.317,321 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Водночас відповідно до статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
У зв'язку із цим, відповідно до статті 16 ЦК України вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про житлові права.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі у їх сукупності, вважає позов таким, що підлягає до задоволення, оскільки ОСОБА_2 без поважних причин не мешкає в будинку більше року, позивач ніяких перешкод в користуванні квартирою їй не чинила, вона добровільно покинула будинок і з 2020 року в ньому не проживає і не цікавиться ним та не намагалася повернутись до спірного житлового приміщення, а її реєстрація перешкоджає позивачу належним чином користуватись своєю власністю. Пояснень, щодо поважності не користування житлом відповідачем не надано, отже є підстави для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки.
Таким чином, враховуючи доведеність з боку позивачів того факту, що відповідач по справі понад один рік не проживає на спірній житловій площі без поважних на те причин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат, суд зазначає, що позивачем сплачено судовий збір в розмірі 992, 40 грн.
На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати - судовий збір в розмірі 992,40 грн
Враховую викладене, та керуючись ст. ст.12,13,81,141,259,263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні житлом шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні житловим будинком АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою що втратила право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Роз'яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб'єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається до або через відповідні суди, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 24 паспорт № НОМЕР_3 виданий 14.12.2020 Тростянецьким РС УДМС, адреса проживання: АДРЕСА_4 .
Суддя О. Г. Борейко