Справа № 129/599/21
Провадження № 2/144/52/23
"30" січня 2023 р. смт Теплик
Теплицький районний суд Вінницької області в складі:
головуючої - судді Довгалюк Л.В.,
при секретарі Даценко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт Теплик цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Гайсинського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про стягнення майнової, матеріальної та моральної шкоди внаслідок порушення Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про державну виконавчу службу», -
Позивач звернувся до суду з указаним позовом, в обгрунтування якого вказав, що рішенням Гайсинського районного суду від 14.08.2013 на його користь стягнуто з ОСОБА_2 борг за договором позики з відсотками у сумі 74 607, 84 грн.
24.10.2013 Відділом державної виконавчої служби Гайсинського РУЮ відкрито виконавче провадження № 2/129/286/13 у справі № 129/1083/13, однак рішення суду не виконується, тому позивач був змушений 31.01.2014 подати скаргу на бездіяльність державної виконавчої служби, після чого остання звернулась до Гайсинського районного суду з заявами про розшук боржника та заборону виїзду за кордон. В подальшому позивач подав до поліції заяву про шахрайство з боку ОСОБА_2 та злочин, передбачений ст. ст. 382, 190 КК України.
Внаслідок того, що у 6-ти місячний строк рішення суду не виконане, позивач був змешений звертатися зі скаргами на незаконну бездіяльність виконавчої служби, проте судом такі скарги залишено без задоволення. Тим більше, всупереч вимогам ст. ст. 18, 75 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчою службою не направлено подання про порушення кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 по факту умисного невиконання ним судового рішення.
Отже, протягом 6-ти років державна виконавча служба не виконала рішення суду та не вирішила питання про порушення кримінального провадження, що є грубим порушенням Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про державну виконавчу службу».
Разом з тим, розгляд числених скарг у справі № 129/1083/13ц потягнув для позивача значні майнові, матеріальні та моральні збитки, завдані внаслідок відмови у виконанні рішення суду.
Позивачем вказано, що завдана йому майнова шкода становить 32640 грн., яка невідшкодована протягом семи років та підлягає стягненню з належного відповідача. Матеріальна шкода, понесена ним під час оскарження незаконних дій виконавчої служби, з урахуванням оплати за рекомендовані листи, виготовлення копій, втрату робочого та особистого часу складає 3264 грн. Крім того, завдану йому моральну шкоду, з урахуванням розміру середнього заробітку, позивач оцінює в сумі 25 860 грн.
На підтвердження своїх позовних вимог позивачем надані такі докази: копії квитанцій та витяг з ЄРДР № 42022020000000004 від 06.01.2022 про внесення відомостей про кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 382 КК України.
Ухвалою судді від 07.07.2022 справу прийнято до свого провадження, розгляд якої визначено проводити в порядку загального позовного провадження з викликом сторін та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 15.11.2022 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті, задоволено клопотання позивача про витребування доказів.
Позивач у судове засідання не з'явився, 07.11.2022 на адресу суду надіслав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, в якій зазначив про розрахунки шкоди, завданої внаслідок невиконання рішення суду. 15.11.2022 від ОСОБА_1 надійшла заява про надання квитанцій про сплату за рекомендовані листи у справах за його скаргами та витяг з ЄРДР.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, на адресу суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутності.
26.12.2022 із Гайсинського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області на адресу суду надійшли пояснення, згідно яких відповідач позов не визнав, посилаючись необгрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для його задоволення, оскільки завдяки вжитими відповідачем виконавчими діями станом на 10.02.2022 по виконавчому провадженню на користь ОСОБА_1 стягнуто кошти в сумі 63 102, 88 грн, залишок боргу становить 11 504, 96 грн. Оскільки згідно Закону України № 2129-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до розділу ХШ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» тимчасово на період воєнного стану припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію, інших дохід боржника, тому стягнення з пенсії боржника ОСОБА_2 будуть відновлені з дня припинення або скасування воєнного стану.
Положеннями ч. 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Оскільки у матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних матеріалів справи.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Вивчивши зміст позовної заяви, пояснення відповідача, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступного висновку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частина 1 ст. 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», а також особливості їх виконання.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.
Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між ними. Неправомірність діяння державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків, згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 25.10.2005 у справі № 32/421.
Правовою підставою цивільно - правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 613/814/16-ц.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду. Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.
У постановах Верховного Суду (від 29.08.2018 у справі № 686/16161/16-ц; від 04.07.2018 у справі № 641/2328/17; від 23.01.2019 у справі № 308/1990/16-ц) висловлено правову позицію про неможливість відшкодування шкоди у разі відсутності судового рішення про визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності державного органу чи конкретної посадової (службової) особи державного органу (заподіювач шкоди), та наголошується на тому, що відповідно до положення статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої виключно незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Положеннями статтей 19, 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом. Рішення, дії або бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що невиконання відповідачем рішення суду, невирішення питання про порушення кримінального провадження стосовно боржника, є грубим порушенням ЗУ «Про виконавче провадження» та ЗУ «Про державну виконавчу службу», що потягло за собою його звернення із численими скаргами у справі № 129/1083/13ц та спричинило значну майнову, матеріальну та моральну шкоду.
Ухвалою суду від 15.11.2022 задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування з Гайсинського районного суду Вінницької області та Липовецького районного суду Вінницької області для огляду у судовому засіданні цивільної справи № 129/1083/13. Натомість, незважаючи на вжиті судом заходи, витребувати матеріали цивільної справи не вдалося.
З відповіді Гайсинського районного суду Вінницької області від 25.11.2022 вбачається, що справа № 129/1083/13 за позовом ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди направлена за підсудністю до Ладижинського районного суду Вінницької області 27.04.2016.
20.01.2023 на адресу суду надійшло повідомлення Ладижинського районного суду Вінницької області про те, що справа № 129/1083/13 за скаргою ОСОБА_1 на дії начальника ДВС Гайсинського районного управління юстиції, державного виконавця відділу ДВС та зобов'язання провести виконавчі дії 05.07.2016 передана на розгляд Іллінецького районного суду Вінницької області.
Іллінецький районний суд Вінницької області 23.01.2023 повідомив про те, що справа № 129/1083/13-ц за скаргою ОСОБА_1 на дії ДВС Гайсинського районного управління юстиції передана до Липовецького районного суду Вінницької області згідно ухвали від 06.10.2016.
Згідно відповіді Липовецького районного суду Вінницької області від 28.11.2022 № 1/65 цивільна справа № 129/1083/13 за скаргою ОСОБА_1 на дії начальника ДВС Гайсинського районного управління юстиції, державного виконавця відділу ДВС та зобов'язання провести виконавчі дії, знищена.
Отже, позивачем не надано до суду та матеріали справи не містять жодного розпорядчого документа або судового рішення, яким би було визнано незаконність рішень та дій (бездіяльності) посадової особи Гайсинського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), що суперечить положенням ч. 6 ст. 81 ЦПК України, якою встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи суду суперечить ч. 7 ст. 81 ЦПК України.
Стосовно майнової шкоди за нестягнутий борг за рішенням суду, внаслідок невчинення державним виконавцем усіх необхідних виконавчих дій, який на момент звернення позивача до суду з даним позовом становить 32 640 грн., суд вважає за необхідне зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що вказана сума майнової шкоди, яку просить стягнути позивач жодним доказом не підтверджена та є відмінною від суми залишку боргу, указаною відповідачем у поясненнях 11 504, 96 грн.
Водночас сам по собі факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.
Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника. Оскільки розмір шкоди, яку позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судового рішення, ухваленого на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст. ст. 1173,1174 ЦК України (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 12.08.2020 у справі № 761/7165/17).
Водночас відповідачем у поясненнях на позов зазначено, що виконавчий лист № 2/129/286/2013, виданий Гайсинським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 74607,84 грн. боргу надійшов на виконання 14.11.2013 та державним виконавцем відкрито виконавче провадження 15.11.2013. В подальшому неодноразово направлено запити до МБТІ, ВРЕР ДАІ та ДЗА щодо виявлення майна боржника, на які отримано відповіді про те, що останній немає джерел доходів, транспортних засобів та рахунків у банках. На земельну ділянку та житловий будинок, які належать ОСОБА_2 державним виконавцем накладено арешт. 13.12.2013 здійснено виїзд за адресою проживання боржника. 17.09.2014 державним виконавцем встановлено факт отримання пенсії в УПФУ м. Умань та Уманському районі, того ж дня винесено постанову про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_2 . Крім того, за поданнями державного виконавця боржника обмежено у праві виїзду за межі України та останнього оголошено у розшук. Будинок та земельна ділянка, належні боржнику були передані на реалізацію 02.08.2017 вартістю 75799 грн., однак через відсутність учасників торгів реалізовані не були, стягувач відмовився залишити вказане майно за собою. 12.09.2019 з УПФ у Черкаській області надійшов лист про припинення відрахувань з пенсії ОСОБА_3 , у зв'язку з виїздом. 10.09.2020 державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на пенсію боржника та скеровано до ГУ ПФУ у Вінницькій області. Станом на 10.02.2022 на користь стягувача стягнуто кошти в сумі 63 102, 88 грн, залишок боргу становить 11 504, 96 грн. На період воєнного стану тимчасово припинено звернення стягнення пенсію боржника, яке буде відновлено після скасування воєнного стану. Вказане свідчить про те, що відповідачем вживаються дії щодо виконання рішення суду та стягнення боргу на користь позивача.
В обгрунтування своїх позовних вимог стосовно стягнення з відповідача матеріальної шкоди у сумі 3 264 грн, що складається із витрат на рекомендовані поштові листи в справах за його скаргами на дії державного виконавця у сумі 2 240 грн., оплату за виготовлення копій доказів у сумі 62,50 грн. та квитки за проїзд до суду в сумі 86,40 грн., вартість проїзду до поштових відділень, виготовлення копій документів, заяв, апеляційних скарг на суму 1 075 грн., а також втрату робочого та особистого часу, який не оплачується, позивач посилається на долучені ним копії квитанцій про здійснення відповідних платежі.
Суд не бере до уваги надані позивачем докази, а саме копії квитанцій, оскільки через їх неналежну якість не представляється можливим встановити, які саме квитки придбавались та ким, які були виготовлені копії та яка саме поштова кореспонденція, ким і куди направлялась, не вбачається її змісту, опису тощо.
Водночас враховуючи, що надані позивачем обгрунтування шкоди та її розрахунки, зважаючи на недоведеність останнім усіх складових делікту, відсутність належних доказів спричинення йому шкоди саме діями чи бездіяльністю відповідача, наявності умов для компенсації майнову шкоду, як то протиправність поведінки особи, яка завдала майнової шкоди, причинний зв'язок між ними, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування матеріальної шкоди.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом. Разом із тим, позивачем не доведено ні факту завдання моральної шкоди, ні протиправності відповідача, а також причинно-наслідкового зв'язку між ними, що є підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України)
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд вважає, що для забезпечення принципу змагальності у даній справі позивачу необхідно було не лише посилатись у позовній заяві на бездіяльність державного виконавця, а також надати на підтвердження цього належні та допустимі, достатні та беззаперечні докази, чого ним зроблено не було, що свідчить про відсутність підстав для стягнення на користь позивача шкоди, відповідно до заявлених позовних вимог.
Недоведеність стороною позивача обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, є підставою для відмови у задоволенні позову повністю або у певній його частині.
За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету та підстав позову, враховуючи те, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 , як на підставу для задоволення позову, не знайшли підтвердження під час розгляду справи та не ґрунтується на нормах чинного законодавства України, та зважаючи на відсутність доказів щодо встановлення протиправної бездіяльності органу державної виконавчої служби в частині належного та ефективного виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Згідно ч. 5 ст. 263 КПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10.02.2010).
Зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позову, судові витрати підлягають залишенню за позивачем, що відповідає положенню ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 23, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 223, 229, 247, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Гайсинського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про стягнення майнової, матеріальної та моральної шкоди внаслідок порушення Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про державну виконавчу службу» - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Гайсинський відділ державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), адреса: 23700, вул. І. Франка, 28, м. Гайсин, Вінницької області, код ЄДРПОУ 35019785.
Повне судове рішення складено та підписано 09.02.2023.
Суддя