Номер провадження: 22-ц/813/3838/23
Справа № 508/722/21
08.02.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі суддів :
головуючої Орловської Н.В.
суддів Кутурланової О.В.
Чорної Т.Г.
за участі секретаря Зєйналової А.Ф.к.
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 15 вересня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання відмови від спадщини за заповітом недійсною, визнання права власності на спадкове майно,
19 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання відмови від спадщини за заповітом недійсною та визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування своїх вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка за життя заповіла належне їй майно своєму сину ОСОБА_4 та позивачці ОСОБА_1 .
Майно, яке згідно заповіту від 19.09.2017р., посвідченого секретарем виконавчого комітету Ульяновської сільської ради, Миколаївського району, Одеської області Сафоновою Оленою Олександрівною, заповідане позивачці ОСОБА_3 , складається з земельної ділянки площею 8.0391 га, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5123585000:01:002:0468.
Позивачка зазначає, що після смерті ОСОБА_3 вона мала намір прийняти у спадщину вищезазначену земельну ділянку, проте внаслідок погроз фізичною розправою, знищенням належного їй майна, а також психологічного тиску шляхом залякування зі сторони сина померлої ОСОБА_2 та його сестри ОСОБА_5 , 17.02.2021 року була вимушена у приватного нотаріуса Хімченко P.O. підписати заяву про відмову від належної їй спадщини за заповітом на користь ОСОБА_2 .
21.09.2021 року позивачка написала заяву про відкликання заяви про відмову від спадщини та подала нову заяву про прийняття спадщини на підставі заповіту. Проте, нотаріус їй повідомила, що відкликати заяву про відмову від прийняття спадщини, відповідно до чинного законодавства, можливо було в строк до 20.06.2021 року, тому їй необхідно звернутися до суду з позовною заявою про визнання права власності на спадкове майно.
Враховуючи, що заява про відмову від спадщини була написана позивачкою проти її волі та внаслідок застосування до неї психічного тиску, тому відповідно до ч.5 ст.1274, ст. 231 ЦК України просить суд:
-визнати її відмову від спадщини за заповітом ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - земельні ділянки згідно державного акту серії ЯЛ №502063, виданого відділом Держкомзему у Миколаївському районі Одеської області 22 вересня 2011 року площею 8,0391 га, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 5123585000:01:002:0468 недійсною та відмінити її;
-визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно ОСОБА_3 - земельні ділянки згідно державного акту серії ЯЛ №502063, виданого відділом Держкомзему у Миколаївському районі Одеської області 22 вересня 2011 року площею 8,0391 га, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 5123585000:01:002:0468.
Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 15 вересня 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вказане судове рішення мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що доводи позивача про вчинення нею відмови від спадщини під психічним тиском не заслуговують на увагу, а тому відсутні підстави для задоволення її позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, ненадання належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 15.09.2022 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача та безпідставно зазначив, що її посилання про відмову від спадщини під психічним тиском не заслуговують на увагу.
Крім того, апелянт вказує, що згідно ч.1 ст. 1274 ЦК України спадкоємець за заповітом має право відмовитись від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Проте, ОСОБА_2 не був зазначений у заповіті.
З приводу погроз, адресованих їй зі сторони ОСОБА_2 , позивачка зверталася до поліції, проте судом першої інстанції вказані обставини не перевірені та не взяті до уваги.
Суд першої інстанції не витребував спадкову справу, не перевірив хто і коли звертався з заявами про прийняття спадщини. Крім того, заява про відмову від спадщини має бути подана за місцем відкриття спадщини. Натомість, така заява ОСОБА_1 була подана до приватного нотаріуса у м.Одеса, тобто не за місцем відкриття спадщини.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи.
В судове засідання, призначене на 08.02.2023 року, сторони не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, зокрема представник позивача адвокат Ковтун К.В. шляхом направлення судової повістки на її електронну адресу (а.с.149), а відповідач ОСОБА_2 шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті суду.
08.02.2023 року на адресу Одеського апеляційного суду надійшла заява від представника позивача адвоката Ковтун К.В. про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибуття в судове засідання.
При цьому, причин неможливості такого прибуття, з посиланням на відповідні докази, заявником не зазначено.
Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а поважних причин, які б перешкоджали прибути в судове засідання, ними не наведено, тому відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши на основі встановлених фактів і обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права у межах доводів апеляційної скарги та положень ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Миколаївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) складено актовий запис №262 від 23.12.2020р., що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 . ( а.с. 38 )
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на земельну ділянку, належну померлій на підставі державного акту серії ЯЛ № 502063, виданого відділом Держкомзему у Миколаївському районі Одеської області 22 вересня 2011 року площею 8.0391 га, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , для ведення особистого селянського господарства. Кадастровий номер земельної ділянки: 5123585000:01:002:0468.
Згідно заповіту, складеного 19 вересня 2017 року та посвідченого секретарем Виконавчого комітету Ульяновської сільської ради Сафоновою Н.О., ОСОБА_3 належну їй на підставі державного акту серії ЯЛ № 502063 земельну ділянку з кадастровим номером 5123585000:01:002:0468 заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 19)
17.02.2021 року ОСОБА_1 підписано заяву про відмову від спадщини за заповітом, що лишилась після смерті ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вказана заява посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Хімченко Р.О. ( а.с. 18).
Зі змісту вказаної заяви ОСОБА_1 вбачається, що зміст статей 225, 229-231, 233,1273-1275 ЦК України, в тому числі правові наслідки відмови від прийняття спадщини, а також право на відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини, їй нотаріусом роз'яснено.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсною її відмову від спадщини від 17 лютого 2021 року, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , як таку, що вчинена проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного та психічного тиску, посилаючись на положення статті 231 ЦК України.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які позивач посилається у своїй позовній заяві.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1273 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.
Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною та може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Згідно з частиною п'ятою статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231, 233 ЦК України.
За змістом статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч.1 ст.231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинно виражатися в незаконних, не обов'язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам. (постанова Верховного Суду від 30.07.2020р. у справі №299/1523/16-ц)
Отже, для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст.231 ЦК України, позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 17 лютого 2021 року звернулася до нотаріуса з заявою про відмову від прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 . Також встановлено, що нотаріусом роз'яснено позивачці право відкликати цю заяву у строк, встановлений статтею 1273 ЦК України, а також роз'яснено юридичні наслідки такої відмови.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, з урахуванням її уточненої редакції, позивачка вказує на застосування відповідачем ОСОБА_2 відносно неї психологічного тиску, який виразився у погрозах вбивства та спалення будинку, внаслідок чого змусив підписати заяву про відмову від прийняття спадщини.
Проте, доказів на підтвердження вказаних обстави, які б відповідали критеріям належності та достовірності, позивачкою не надано.
В апеляційній скарзі позивачка зазначає, що судом першої інстанції не досліджено та не перевірено інформацію, наведену у позовній заяві, щодо звернення ОСОБА_1 до органів поліції в зв'язку з погрозами з боку ОСОБА_2 .
З приводу вказаного доводу апеляційний суд зазначає, що згідно ч.2 ст.13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, виходячи з принципу змагальності сторін, як однієї з основних засад цивільного судочинства, а також з огляду на відсутність у суду в межах даної справи обов'язку збирати докази, що стосуються предмету спору, апеляційний суд вважає необґрунтованим довід апелянта щодо невчинення судом першої інстанції дій, спрямованих на збирання доказів замість позивача.
Також апеляційний суд вважає необґрунтованим довід апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права внаслідок не витребування матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 .
Так, згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. (ст.77 ЦПК України)
Згідно ч.1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Матеріали справи не містять інформації щодо подання позивачкою клопотання про витребування судом матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , а також обґрунтувань належності цього доказу для підтвердження її позовних вимог, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для вчинення зазначених процесуальних дій.
Щодо доводів апелянта про те, що заява про відмову від прийняття спадщини була подана нею не за місцем її відкриття, а також складена на користь особи, яка не є спадкоємцем за заповітом, то апеляційний суд не бере їх до уваги, оскільки вказані обставини відповідно до ч.5 ст.1274 ЦК України не є підставами для визнання відмови від прийняття спадщини недійсною.
Крім того, вказані обставини не були зазначені в якості підстав позову в суді першої інстанції, а тому відповідно до ч.6 ст.367 ЦПК України не можуть бути прийняті в суді апеляційної інстанції.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 у порушення статей 79, 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту подання останньою заяви про відмову від прийняття спадщини під впливом фізичного та/або психічного тиску з боку відповідача, не доведено обставин, з якими законодавець пов'язує визначені ст.231 ЦПК України підстави для визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, а також не підтверджено наявності умисних дій відповідача, тому з урахуванням зазначеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 15 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено 10 лютого 2022 року.
Головуюча: __________________ Н.В.Орловська
Судді: __________________ О.В.Кутурланова
__________________ Т.Г.Чорна