09 лютого 2023 року
м. Рівне
Справа № 570/3274/21
Провадження № 22-ц/4815/63/23
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Боймиструк С.В.,
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.
за участю: ОСОБА_1
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
У липні 2021 рокуОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позову вказує, що вона являється повноправним власником житлового будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 був зареєстрований у вказаному будинку зі згоди попереднього власника житла. Відповідач вибув на постійне місце проживання до с. Руда-Красна Рівненського району Рівненської області, де проживає зі своєю сім'єю по АДРЕСА_2 . Відповідач не бере жодної участі у витратах на утримання житлового будинку АДРЕСА_1 , його ремонті, не оплачує комунальні платежі, між сторонами відсутні будь-які домовленості про порядок користування вказаним будинком. У будинку позивача відсутні будь-які речі Відповідача.
РішеннямРівненського районного суду Рівненської області від 07 липня 2022 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням: будинком АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 908 грн. - судових витрат (сплата судового збору).
У поданій апеляційній скарзіОСОБА_2 вказує на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_3 при зверненні до суду з позовом не довела права власності на житловий будинок, оскільки свідоцтво про право на спадщину видане на підставі судового рішення у справі №570/3689/18, яке було скасоване судом апеляційної інстанції з залишенням заяви ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем без розгляду.
Не взято до уваги, що в суді перебуває на розгляді справа №570/3235/20 про скасування свідоцтва.
Також не враховано, що за рішенням у справі №570/4214/20 про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем, ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину не отримувала. Рішення у згаданій справі набрало законної сили 29 квітня 2021 року. Вважає, що тільки з цього часу виникла законна підстава для оформлення спадщини, що суперечить витягу про державну реєстрацію прав де вказано, що право власності на житловий будинок виникло 14.03.2019 року.
Зазначає, що судом враховані докази подані з пропуском процесуального строку. Водночас вказує, що був членом колгоспного двору на момент припинення (15 квітня 1991 року) та відповідно є власником частини спірного будинковолодіння, якого судом позбавлено права на її користування.
Також, посилаючись на пункти 3.21; 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5вказує на хибність тверджень суду, що довідка органу місцевого самоврядування про реєстрацію місця проживання не є фактом проживання за цією адресою.
Представник ОСОБА_3 у відзивіна апеляційну скаргу заперечує викладені у ній доводи, вважає її необґрунтованою, а рішення місцевого суду таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 є власницею житлового будинку АДРЕСА_1 , який успадкувала на підставі заповіту після смерті матері - ОСОБА_5 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 був зареєстрований будинку АДРЕСА_1 зі згоди колишнього власника будинку, його матері - ОСОБА_5 .
20 березня 2007 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_6 , про що Жобринською сільською радою Рівненського району Рівненської області проставлена відмітка у паспорті Відповідача.
Згідно листа Зорянської сільської ради Рівненського району від 04.02.2022 року №119/02-12/22, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , однак фактично не проживав 10 років (у 2007 році у зв'язку з одруженням вибув з вказаного домогосподарства до с. Руда Красна Рівненського району). На день смерті ОСОБА_5 , тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 , у будинку АДРЕСА_1 з нею проживали та здійснювали догляд її донька з дітьми: ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
Відповідно до актів, складених 13.06.2019 року, 08.08.2019 року, 30.10.2019 року за участі представників Зорянської сільської ради та жителів с. Зоря, ОСОБА_2 не проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 2010 року, і там відсутні його особисті речі.
Згідно довідки про склад сім'ї №2499 від 14.07.2021 року, виданої Зорянською сільською радою для пред'явлення в Рівненський районний суд, ОСОБА_2 зареєстрований за вказаною адресою, однак фактично не проживає.
Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 14.07.2021 року Зорянської сільської ради Рівненського району, ОСОБА_2 останні 10 років за даною адресою не проживає.
Згідно облікової картки об'єкта погосподарського обліку Зорянської сільської ради 2011-2015 роки за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що напроти ОСОБА_2 у графі «вибув» наявний запис «проживає у с. Р.-Красна».
Як вбачається з копій матеріалів цивільної справи №570/3302/15-ц за позовом ПАТ «Дельта банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, що перебувала у провадженні Рівненського районного суду, ОСОБА_2 у 2014-2016 роках не проживав у с. Зоря Рівненського району, а проживав у с. Руда-Красна Рівненського району Рівненської області, про що свідчать конверти та повідомлення про вручення поштових відправлень, клопотання, заперечення від 01.06.2016 Відповідача. В заяві ОСОБА_2 від 01.04.2016 року про перегляд заочного рішення він вказував адресу фактичного проживання та для листування: АДРЕСА_2 , до якої долучив повідомлення про вручення йому поштових відправлень у 2014 році за адресою у с. Руда-Красна, листи АТ «Дельта Банк» 2015 року, що направлялися йому у с. Руда-Красна.
03 вересня 2019 року постановою Рівненського районного суду у справі №570/3761/19 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності, та з його пояснень вбачається, що він дійсно проживає за адресою АДРЕСА_2 .
Згідно листа старости Жобринської сільської ради старостинського округу Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 07.02.2022 року вих. №12/02-12/22, 06 листопада 2020 року секретар виконавчого комітету Жобринської сільської ради посвідчив від імені ОСОБА_2 довіреності, оскільки на момент посвідчення він проживав на території Жобринської сільської ради.
Також згідно рішення Рівненського районного суду від 29.04.2021 року, яке набрало законної сили 08.06.2021 року у справі №570/4214/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем, встановлено та доведено ту обставину, що саме ОСОБА_3 разом зі своєю сім'єю, а не ОСОБА_2 , в період з 2009 року до дня смерті матері ОСОБА_5 , яка наступила ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживала у будинку за адресою АДРЕСА_1 . У резолютивній частині рішення Рівненського районного суду від 29.04.2021 року вказано, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно статей 317, 319, 391 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону та вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначені норми матеріального права визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вказаної норми ЦК України при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
У постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц, у постановах Верховного Суду: від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Як роз'яснено у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням згідно статті 405 ЦК України, враховуються причини її відсутності понад один рік. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що його відсутність у житловому будинку строком у понад рік обумовлена поважними причинами.
Довідка виконкому Зорянської сільської ради Рівненського району за №627 від 06.02.2020 року видана відповідачу, де вказано що його матір ОСОБА_5 до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно проживала за адресою АДРЕСА_1 , та на день своєї смерті мала склад сім'ї: ОСОБА_2 , досліджена та належно оцінена судом першої інстанції.
Листом Зорянської сільської ради від 04.02.2022 року №119/02-12/22 роз'яснено, що згадана довідка №627 від 06.02.2020 року, видана ОСОБА_2 виключно у нотаріальну контору відповідно до ст. 1221 ЦК України про місце відкриття спадщини і не підтверджує його фактичного проживання у цьому будинку.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про недоведеність права власності позивачки на житлове приміщення з огляду на те, що свідоцтво про право власності на спадкове майно не скасоване як і запис в реєстрі речових прав на нерухоме майно, а згідно частини 5 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.
Крім того, сам факт проживання позивачки з спадкодавцем на момент відкриття спадщини був підтверджений судовим рішенням до його скасування. Проте підставою скасування стало те, що спір не підлягав розгляду в порядку окремого провадження. Повторно ж факт проживання позивачки зі спадкодавцем підтверджений у позовному провадженні, що й має визначальне значення.
Слід погодитись з висновками місцевого суду щодо необґрунтованості доводів відповідача про наявність у нього права власності на 1/6 домоволодіння, як члена колишнього колгоспного двору.
Довідка Зорянської сільської ради не є належним доказом права власності на 1/6 частину будинку АДРЕСА_1 , його право не визнається позивачкою, не підтверджене правовстановлюючими документами і ця обставина не є предметом доказування в даному спорі.
Враховуючи характер та зміст спірних правовідносин, межі позовних вимог та те, що крім реєстрації місця проживання у житлі ОСОБА_3 , відповідач не має жодного іншого зв'язку із ним, оскільки не використовував його за призначенням (як житло) свідомо та без поважних причин понад рік, позовні вимоги про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням обґрунтовано задоволені..
Інші докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 09 лютого 2023 року.
Головуючий : Боймиструк С.В.
Судді : Ковальчук Н.М.
Шимків С.С.