Рівненський апеляційний суд
08 лютого 2023 року м. Рівне
Рівненський апеляційний суд в складі судді Шимківа С.С., з участю секретаря судового засідання Москалик Т.В., адвокатів Шендери О.М., Оспанова Р.О., Басюка О.П., перекладача Шуляк О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 05 січня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Ісламської Республіки Іран, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,-
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 05 січня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн..
Не погодившись із постановою суду, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі фактичні обставини справи, не надав належної оцінки змісту протоколу та наявним в матеріалах справи доказам, у зв'язку з чим оскаржувана постанова суду є незаконною та необґрунтованою. Наголошує, що він не вчиняв жодного психологічного насильства щодо доньки, голос на неї не підвищував, не розмовляв голосно, не ображав, не переслідував, не здійснював жодного тиску. Звертає увагу, що дитина вже плакала, коли він зайшов у бібліотеку ліцею №12 м. Рівне, що підтверджується наявним у справі відеозаписом, який спростовує покази свідків. Зазначає, що його колишня дружина не дає бачитися з донькою і чинить перешкоди у побаченні з нею, незважаючи на рішення органу опіки та піклування. Вона залякує дитину, забороняє їй підходити і спілкуватися з батьком та робить усе щоб розірвати зв'язок батька з дитиною. Переконаний, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували наявність в його діях складу інкримінованого правопорушення, а тому його необґрунтовано притягнуто до відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
Справа № 569/16802/22 Суддя в суді І інстанції - Бердій М.А.
Провадження № 33/4815/151/23 Суддя в апеляційній інстанції - Шимків С.С.
Просить скасувати постанову суду, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши учасників справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За змістом ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами ст. 280 КУпАП орган ( посадова особа ) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №226719 від 26 жовтня 2022 року вбачається, що 07 жовтня 2022 року о 10 год. 48 хв., в м. Рівне, по вул. Грушевського, 81, в приміщенні ліцею №12, ОСОБА_1 вчинив відносно дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , домашнє насильство психологічного характеру, під час якого дитина злякалася, заховалася в бібліотеці та в дитини почалася істерика. ОСОБА_1 голосно кричав, чинив психологічний тиск, чим завдав психологічну шкоду малолітній дочці ОСОБА_2 ..
ОСОБА_1 інкримінується вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.173-2 КУпАП.
Разом з цим, на переконання апеляційного суду, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого правопорушення.
Апеляційний суд критично ставиться до наявних у матеріалах справи письмових пояснень свідків інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення, оскільки вони не узгоджуються із відеозаписом подій, які мали місце 07 жовтня 2022 року в приміщенні ліцею №12 у м. Рівному.
Так, із відеозапису вбачається, що дійсно ОСОБА_1 прийшов до ліцею №12, де навчається його донька ОСОБА_3 . При спілкуванні з працівниками ліцею він поводив себе ввічливо та стримано. Після спілкування з класним керівником своєї доньки, ОСОБА_1 виявив бажання побачити Роксину. Коли він прийшов до бібліотеки, де перебувала його донька, вона плакала і категорично відмовилася у спілкуванні з батьком.
Тобто, описаний у протоколі психоемоційний стан дитини, був викликаний самою появою батька, а не протиправною його поведінкою, яка підпадає під диспозицію ч. 1 ст.173-2 КУпАП.
Відеозапис свідчить, що ОСОБА_1 жодним чином не здійснював психологічний тиск на дитину, не кричав, не ображав та намагався заспокоїти дитину та допитатися у неї чим викликана така реакція на нього.
Ч. 1 ст. 173-2 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Об'єктивна сторона ст.173-2 КУпАП полягає в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого. Психологічне насильство в сім'ї насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю. Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
З аналізу норм вказаних Законів вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, може мати місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров'ю іншого члена сім'ї.
На обґрунтоване переконання апеляційного суду, відсутні підстави для кваліфікації дій ОСОБА_1 ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, який фактично жодним чином не здійснював психологічний тиск на свою дитину.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що неприязнь дитини до батька була викликана його жорстоким ставленням до доньки. ОСОБА_1 , будучи не позбавленим батьківських прав, має законне право спілкуватися зі своєю дитиною, приймати участь у її вихованні та навчанні.
Натомість, між батьками ОСОБА_2 є наявність сталих конфліктних, неприязних відносин та спору стосовно порядку побачень батька з дитиною, його участь в житті та вихованні доньки, що підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення ЄСзПЛ «Авшар проти Туреччини»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішення позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту ( рішення Європейського суду з прав людини, справа " Коробов проти України " № 39598 / 03 від 21 липня 2011 року ), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування « поза розумним сумнівом » ( рішення від 18 січня 1978 року у справі « Ірландія проти Сполученого Королівства » ( Ireland v.the UnitedKingdom ), п. 161, Series A заява № 25).
Протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 , не може бути визнаний належним доказом по даній справі у розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені у ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Сукупність наведених обставин свідчить про відсутність у матеріалах справи переконливих доказів, що доводять вину ОСОБА_1 . Висновки місцевого суду фактично ґрунтуються на протоколі та письмових поясненнях свідків, які не узгоджуються із відеозаписом подій. Відтак у справі відсутні докази, які б «поза розумним сумнівом» свідчили про винуватість ОСОБА_1 , а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, у зв'язку з відсутністю в діях останнього складу інкримінованого правопорушення.
На підставі наведеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. 294 КУпАП, Рівненський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 05 січня 2023 року скасувати.
Провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрити, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови виготовлений 09 лютого 2023 року.
Суддя Рівненського
апеляційного суду Шимків С.С.