Житомирський апеляційний суд
Справа №295/424/21 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ч.3 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України Доповідач ОСОБА_2
09 лютого 2023 року
Колегія суддів Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря : ОСОБА_5 ,
прокурора: ОСОБА_6 ,
обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
захисника: ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 19 квітня 2021 року щодо ОСОБА_7 за ч.3 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України,
Вироком Корольовського районного суду м.Житомира від 19.04.2021 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт.Клевань Рівненського району Рівненської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , тимчасово проживає за адресою в АДРЕСА_2 ,-
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.3 ст.185 КК України, та призначено покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України у виді 2 років обмеження волі.
Початок строку відбуття покарання обраховано з дня затримання ОСОБА_7 , а саме з 25.11.2020.
Зараховано строк перебування під вартою в строк відбутого покарання з дня затримання по день набрання вироком законної сили на підставі приписів ст.72 КК України.
Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 02.12.2020, скасовано.
Стягнуто із ОСОБА_7 на користь держави судові витрати за проведення судово - товарознавчих експертиз в розмірі 3922 грн. 80 коп.
Питання про речові докази вирішено у відповідності до вимог ст.100 КПК України.
Згідно вироку суду, ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за те, що маючи непогашені судимості за вчинення злочинів проти власності, востаннє за вироком Кузнєцовського міського суду Рівненської області від 19.09.2017 року, на шлях виправлення не став та повторно вчинив нове умисне корисливе правопорушення за наступних обставин.
25.11.2020 року приблизно о 21 годині 00 хвилин у ОСОБА_7 , який проходив повз автомобіль марки ВАЗ 2103 номерний знак НОМЕР_1 , припаркований поблизу будинку №52\2 по пров.1 Мар'янівському в м.Житомирі, виник злочинний умисел направлений на повторне таємне викрадення будь - якого чужого майна, що знаходиться у вказаному автомобілі. Реалізуючи свій злочинний умисел, враховуючи сприятливу обстановку, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає та вони залишаються ніким не поміченими, керуючись корисливим мотивом, ОСОБА_7 у вказаний день, час, місці та за вказаних обставин підійшов до автомобіля марки ВАЗ 2103 номерний знак НОМЕР_1 та скориставшись тим, що передні ліві дверцята вказаного автомобіля виявилися незачиненими, проник до салону автомобіля в такий спосіб.
Продовжуючи свої злочинні дії, перебуваючи у салоні вказаного автомобіля, ОСОБА_7 таємно повторно намагався викрасти майно, що належить ОСОБА_10 , а саме: рюкзак торговельної марки «Silver Knight» вартістю 620 грн 83 коп, рюкзак вартістю 302 грн 50 коп, ковдру розміром 179х225 вартістю 210 грн, покривало розміром 54х136 вартістю 81 грн 67 коп, декоративну подушку вартістю 107 грн 67 коп, навушники торгівельної марки «Celebrat» моделі D2 вартістю 81 грн 83 коп, загальною вартістю 1404 грн 50 коп.
З метою доведення свого злочинного умислу до кінця, перебуваючи у салоні вказаного автомобіля, ОСОБА_7 продовжував підшукувати будь - яке цінне майно та складати викрадені ним речі на купу поряд із автомобілем, однак з причин, які не залежали від його волі, не вчинив всіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки був затриманий на місці свідком ОСОБА_11 .
Таким чином, ОСОБА_7 вчинив незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна, поєднаний із проникненням до автомобіля марки ВАЗ 2103 номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_10 , чим намагався завдати останньому майнової шкоди на загальну суму 1404 грн. 50 коп.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить скасувати вирок суду в частині призначення покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.3 ст.15 ч.3 ст.185 КК України у виді 3 років позбавлення волі. В решті вирок залишити без змін. Вказує, що доводи, якими керувався суд при вирішенні питання про призначення основного покарання, шляхом переходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання є недостатніми для прийняття рішення про застосування ст.69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_7 . Зазначає, що судом безпідставно визнано обставинами, що пом'якшують покарання повне визнання вини, критичне ставлення до вчиненого, відсутність тяжких наслідків, оскільки щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, що за своїм змістом відповідає повному визнанню вини та критичному ставленню до вчиненого. Також вказує, що відсутність тяжких наслідків, зумовлена тим фактом, що ОСОБА_7 був затриманий під час вчинення злочину свідком ОСОБА_11 , а тому повернення потерпілому викраденою майна відбулось лише внаслідок своєчасних дій вказаного свідка по затриманню обвинуваченого на місці. Посилається також на те, що суд не взяв до уваги, що ОСОБА_7 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких злочинів, на розгляді у Житомирському районному суді Житомирської області на даний час перебуває обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 у кримінальному провадженні за №12020060170000694 від 10.10.2020 за ч.3 ст.185 КК України. Звертає увагу, що під час затримання у ОСОБА_7 , окрім викраденого у потерпілого, вилучено і інше майно, власників якого встановити не вдалось, тому останнє вироком суду повернуто ОСОБА_7 , що лише характеризує останнього, як суспільно небезпечну особу, яка не стала та не бажає ставати на шлях виправлення. Також посилання суду у своєму рішення на те, що ОСОБА_7 притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, проте належних висновків не зробив; вчинив новий умисний злочин через невеликий проміжок часу після звільнення з місць позбавлення волі; не одружений; сім'ї не має; батьків не має; виховувався в спецшколі-інтернаті; після звільнення з місць позбавлення волі тимчасово перебував у закладі соціального захисту для осіб, що потрапили у складні життєві обставини; висновок органу пробації про дуже високий ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та високий ризик небезпеки для суспільства лише свідчать про необхідність застосування до ОСОБА_7 покарання, пов'язаного із позбавленням волі, що є співмірним та відповідним особі обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення. Звертає увагу, що думка потерпілого, який не наполягав на суворості покарання в суді першої інстанції, виразилась з боку останнього у покладенні на розсуд суду, при вирішенні питання щодо міри покарання. Крім того зазначає, що ОСОБА_7 не працевлаштований, а посилання суду на те, що обвинувачений до затримання працював неофіційно за 200 гривень на день жодним чином, окрім слів самого обвинуваченого не підтверджено, що свідчить лише про те, що останній злочинним шляхом намагається здобувати гроші.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, вирок суду в частині призначення покарання обвинуваченому на підставі положень ст.ст. 409, 413, 414 КПК Україні скасуванню з постановленням нового вироку в цій частині, виходячи з наступного.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України прокурором не оспорюються.
При цьому доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через м'якість, є обґрунтованими.
Так ОСОБА_7 визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК України є тяжким злочином.
Санкція ч. 3 ст. 185 КК Укоаїни передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років.
Згідно зі статтями 50,65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до явної несправедливості призначеного засудженому покарання через м'якість.
Кримінальний закон передбачає у виключних випадках можливість застосування положень ст. 69 КК України лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми, можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК України, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положень ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що його пом'якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, визнав пом'якшуючими покарання обставинами щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, визнання вини, критичне ставлення до вчиненого, відсутність тяжких наслідків.
Вказані судом у вироку пом'якшуючі покарання обставини, відсутність обставин, що його обтяжують, а також складні життєві обставини ОСОБА_7 , його молодий вік, наявність в останнього ряду хвороб, були визнані судом такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК, та стали підставою для застосування судом положень ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання за вказане кримінальне правопорушення.
Проте, встановивши зазначені обставини, як пом'якшуючі покарання, суд першої інстанції, не мотивував, яким чином вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, враховуючи встановлені вироком суду дані про особу винного та обставини скоєння кримінального правопорушення.
Зокрема, судом безпідставно визнано як окремі пом'якшуючі покарання обставини визнання вини та критичне ставлення до вчиненого, оскільки вказане за своїм змістом є складовими елементами щирого каяття. При цьому, активне сприяння розкриттю злочину також не мало місця, оскільки ОСОБА_7 не з'явився з зізнанням, а був затриманий на місці скоєння злочину.
Крім того, врахувавши як обставину, що пом'якшує покарання відсутність тяжких наслідків, поза увагою суду залишилось те, що вказане зумовлено саме своєчасними діями свідка, котрий затримав ОСОБА_7 та перешкодив йому вчинити усі дії, які останній вважав необхідними для доведення злочину до кінця.
Разом з цим, ОСОБА_7 раніше був неодноразово (сім разів) судимий за злочини проти власності, однак належних висновків не зробив, натомість через незначний проміжок часу (три місяці) після звільнення з місць позбавлення волі знову вчинив новий корисливий злочин, що вказує на стійку антисоціальну поведінку ОСОБА_7 „ його небажання ставати на шлях виправлення та прагнення вести злочинний спосіб життя.
Також відповідно до висновку органу пробації ризик вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_7 є високим, як і ризик небезпеки для суспільства, що в сукупності з зазначеним свідчить про неможливість виправлення останнього без ізоляції від суспільства та відбування покарання саме у виді позбавлення волі.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_7 з призначенням покарання меш суворого, ніж передбачено санкцією ч.3 ст. 185 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України є безпідставним, що призвело до призначення йому покарання, яке за своїм видом є явно несправедливим.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Таким чином, на думку колегії суддів, застосування положень ст. 69 КК України щодо ОСОБА_7 є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення засудженому явно несправедливого покарання через м'якість, яке не сприяє його меті - виправленню засудженого та попередженню вчиненню нових злочинів, і яке не можна вважати пропорційним та співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого злочину і даним про особу засудженого.
При цьому доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 має вкрай незадовільний стан здоров'я, заслуговує на увагу апеляційного суду, однак не може бути безумовною підставою для застосування до нього положень ст. 69 КК України, разом з тим може бути врахована при відбуванні ОСОБА_7 призначеного покарання, в тому числі і при вирішенні можливого питання звільнення від його відбування.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 в частині призначення покарання не може залишатися в силі та підлягає скасуванню у відповідності до положень ст.ст. 409, 413, 414 КПК України у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного таким чином покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, з постановленням в цій частині нового вироку та призначенням обвинуваченому ОСОБА_7 відповідного покарання згідно положень КК України.
Враховуючи викладене, а також обставини, на які посилається сторона захисту, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання в найнижчій межі санкції ч.3 ст.185 КК України у виді 3 років позбавлення волі, яке на думку колегії суддів буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення ним нових злочинів.
При цьому та обставина, що обвинувачений ОСОБА_7 на час апеляційного перегляду вироку вже фактично відбув покарання, призначене судом першої інстанції із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі, не може бути перешкодою для задоволення апеляційної скарги прокурора та призначення більш суворого покарання.
В решті вирок суду є законним та обгрунтованим, і підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 407, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 19 квітня 2021 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України в частині призначення покарання скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 за ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набуває чинності негайно та може бути оскаржений безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення, а засудженим, що перебуває під вартою, в той же строк з моменту отримання його копії.
Судді: