09.02.23
ЄУН 336/5213/22
провадження № 2/336/496/2023
іменем України
09 лютого 2023 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді: Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Нагорних О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу № 336/5213/22 (номер провадження 2/336/496/2023) за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики, -
встановив:
05 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якій просив з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 12 квітня 2022 року в сумі 111660,00 грн., а такж 1 % штрафу, який становить 183 122 грн., а разом 294 782,00 грн., позивач також просив стягнути з відповідача витрати по ссплаті судового збору у розмірі 2 947,82 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12 квітня 2022 року між ним, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до приписів ст.ст. 1046-1047 ЦК України, у письмовій формі був укладений письмовий договір позики у формі розписки на суму основного боргу 3 000 (три тисячі) долларів США, що в еквіваленті за курсом національного банку України на дату подання позову складає 109 710 грн. та додаткового боргу у сумі 1 950 грн., що разом складає 111660 грн.
Вказані кошти відповідач зобов'язався йому повернути протягом чотирьох місяців шляхом перерахування частинами на його картковий рахунок, щомісяця починаючи з 12 квітня 2022 року з 16 по 20 число місяця сплачувати по 750 доларів СШАдо повного погашення у встанволені вище строки усією суми боргу. У випадку несплати, несвоєчасної сплати чергового платежу зобовязався сплатити штраф у розмірі 1 % від суми боргу за кожний день простроченої заборгованості.
Прострочення відповідача на дату подачі позовної заяви складає починаючи з 20 квітня 2022 року становить 164 календарних дні, у звязку з чим він повинен сплатити увесь борг повністю 111660 грн. та 1 % штрафу, який становить 183 122 грн., а разом 294 782 грн.
Відповідач не повернув вказану суму у вказані строки у договорі позики та не зробив жодного платежу після пропущених строків надання позики.
Відповідно до умов договору позики відповідач зобов'язаний повернути позику протягом чотирьох місяців з моменту отримання позики. До теперішнього часу відповідач суму позики не повернув в повному обсязі, через що позивач вимушений звернутись до суду за захистом свого порушеного права.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Роз'яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз'яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.
Судові засіданні неодноразово відкладалися з різних причин, зокрема у зв'язку з неявкою відповідача, від якого повертались конверти з відміткою «За закінченням терміну зберігання», двічі було відкладено судове засідання за заявами відповідача ОСОБА_2
24 січня 2023 року до суду від позивача надійшла заява датована 16 січня 2023 року, в якій позивач просив стягувати борг за розпискою в тій валюті, в якій надавав відповідачу позику. До вказаної заяви надано докази направлення такої заяви відповідачу.
В судове засідання призначене на 09 лютого 2023 року позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, та просив задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача заборгованість за розпискою в сумі три тисячі доларів США та 1950 грн., проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач, ОСОБА_2 , в судові засідання 16 листопада 2022 року, 05 грудня 2022 року, 22 грудня 2022 року, 19 січня 2023 року та 09 лютого 2023 року не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення кореспонденції за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, згідно зі ст. 128 ЦПК України, вважається повідомленим належним чином.
Станом на 09 лютого 20223 року від відповідача клопотань про перенесення розгляду справи чи розгляд справи за його відсутності не надходило. Відзиву на позовну заяву не надходило.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Умови проведення заочного розгляду справи визначені ст. 280 ЦПК України, де передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
В даному випадку наявна вся сукупність умов для проведення заочного розгляду справи, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалює заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Судом встановлено, що 12 квітня 2022 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в присутності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , склав розписку про те, що взяв у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в борг 3000 (три тисячі) долларів США та зобовязується з 12 квітня 2022 року вносити частинами в продовж 4 місяців по 750 долларів США з 16 по 20 число кожного місяця шляхом переказу на банківську картку та 1950 гривень. У випадку несплати чергового платежу зобов'язується сплатити штраф у розмірі 1 % за кожен день простроченої від суми боргу.
Про отримання вказаної суми відповідач власноручно написав розписку, в якій поставив свій підпис.
У розписці зазначені: сторони зобов'язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яку відповідач зобов'язується повернути позивачу, та особистий підпис позичальника.
Отже, між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчить про його укладення відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України.
В порушення умов укладеного договору позики до теперішнього часу відповідач борг не повернув.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Таким чином, видана відповідачем позивачеві розписка у розумінні Цивільного кодексу є договором позики.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі N 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року (провадження N 6-1967цс15), від 13 грудня 2017 року у справі N 6-996цс17, в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі N 499/144/17 (провадження N 61-8096св19) та інших.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Позичальник свої зобов'язання не виконав, борг не повернув, про що свідчить наявний у позивача оригінал розписки, що доводить невиконання відповідачем своїх зобов'язань.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Згідно з вимогами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до умов розписки відповідач зобов'язався повернути гроші, а саме зобов'язався з 12 квітня 2022 року вносити частинами в продовж 4 місяців по 750 долларів США з 16 по 20 число кожного місяця шляхом переказу на банківську картку та 1950 гривень. У випадку несплати чергового платежу зобов'язався сплатити штраф у розмірі 1 % за кожен день простроченої від суми боргу. Свої зобов'язання не виконав. До теперішнього часу відповідач гроші не повернув, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду з позовом про примусове стягнення суми боргу.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги (ст. 527 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Так, наявність оригіналу розписки у кредитора свідчить про існування не виконаного зобов'язання.
Позичальник свої зобов'язання не виконав, борг не повернув, про що свідчить наявний у позивача оригінал розписки.
За умовами договору (розписки) відповідач отримав від позивача грошові кошти в розмірі 3 000 (три тисячі) долларів США та 1950 гривень.
Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 16 січня 2019 року у справі N 373/2054/16-ц (провадження N 14-446цс18), де Верховний Суд вказав, що як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі N 14-134цс18.
Враховуючи викладене, а також зміст договору позики, яка вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року в справі N 6-79цс14, а також у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі N 308/3824/16-ц.
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначила, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року в справі N 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду зробила такі висновки. Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року N 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет N 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 761/12665/14-ц (провадження N 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах N 373/2054/16-ц (провадження N 14-446цс18), N 464/3790/16-ц (провадження N 14-465цс18), аналогічна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 23 жовтня 2019 року у справі N 723/304/16-ц (провадження N 14-360цс19).
12 квітня 2022 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в присутності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , склав розписку про те, що взяв у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в борг 3000 (три тисячі) долларів США та зобовязується з 12 квітня 2022 року вносити частинами в продовж 4 місяців по 750 долларів США з 16 по 20 число кожного місяця шляхом переказу на банківську картку та 1950 гривень.
У договорі позики від 12 квітня 2022 року (розписка) зобов'язання виражене у валюті - доларах США, та 1950 грн., грошовий еквівалент, тобто сума коштів у національній валюті України, не визначався.
Вказаним договором не встановлено іншого порядку повернення боргу та не передбачено його визначення в грошовому еквіваленті до національної валюти України - гривні, тому правових підстав для перерахунку у гривні зазначеного боргу в розмірі 3 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ не вбачається.
Оскільки на день розгляду справи у суді борг позивачу відповідачем у повному розмірі не повернутий, він підлягає стягненню з нього у судовому порядку, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг в розмірі 3 000,00 доларів США та 1950 грн., у тій валюті як визначено у розписці.
Відповідно до умов розписки відповідач зобов'язався у випадку несплати чергового платежу сплатити штраф у розмірі 1 % за кожен день простроченої від суми боргу.
Розписка складена 12 квітня 2022 року.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 ЦК України. Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього Кодексу, враховуючи зміни, внесені Законом України від 15.03.2022 р. N 2120-IX)
Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Вказані положення набрали чинності 17.03.2022 року.
Розписка складена 12 квітня 2022 року, тобто в період воєнного стану та після того, як вказані положення набрали чинності.
В даному випадку умови розписки, за якими відповідач зобов'язався у випадку несплати чергового платежу сплатити штраф у розмірі 1 % за кожен день простроченої від суми боргу, є нікчемними, оскільки суперечать наведеним нормам чинного законодавства.
У зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1 % за кожен день прострочення від суми боргу, що становить 5007,00 (п'ять тисяч сім) доларів США не підлягають задоволенню.
На підставі вищенаведеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг в розмірі 3 000,00 доларів США та 1950 грн., у тій валюті як визначено у розписці. В іншій частині, щодо стягнення штрафу в розмірі 1 % за кожен день прострочення від суми боргу, що становить 5007,00 (п'ять тисяч сім) доларів США не підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат.
Позивачем також заявлені вимоги про стягнення судових витрат по справі.
Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 2947,82 грн., що підтверджується квитанцією № 9282-9516-0665-8869 від 30 вересня 2022 року.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частин 1-3 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення, серед іншого, суд вирішує питання як розподілити судові витрати.
Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2947,82 грн., що відповідає заявленій в позові сумі в розмірі 294782,00 грн. Задоволеній сумі в розмірі 3 000,00 доларів США та 1950 грн. (офіційний курс долара 36,57 грн., 111660 грн.), буде відповідати такий розмір судового збору: 2947,82 грн. х 111660 грн. : 294782,00 грн. = 1 116,60 грн. - який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1 116,60 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10, 11, 12, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 274, 278-279, 280-284, 289, 354-355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 12 квітня 2022 року у сумі 3000 (три тисячі) долларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 12 квітня 2022 року у сумі 1950,00 (одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят) гривень.
В задоволенні іншої частини позовних вимог (щодо стягнення штрафу в розмірі 1 % за кожен день прострочення від суми боргу) - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1 116,60 грн. (одна тисяча сто шістнадцять гривень 60 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце реєстрації: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Дата складання повного судового рішення 09 лютого 2023 року.
Суддя: