Справа №333/4488/22
Провадження №2/333/609/23
рішення
26 січня 2023 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Холода Р.С.,
за участю секретаря судового засідання Косолап А.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника третьої особи Соболєвої Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування (69104, м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, буд. 32) про позбавлення батьківських прав, -
ОСОБА_1 звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання якої ухвалою суду визначено з батьком.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він в період з 28.07.2006 року по 16.04.2014 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06.04.2018 року по справі №333/4415/17 затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком за адресою: АДРЕСА_3 .
З 01.09.2017 року неповнолітня ОСОБА_4 мешкає разом з батьком, який приймає одноосібну участь у вихованні дитини.
Позивач офіційно працевлаштований, є фізичною особою-підприємцем, має стабільний дохід.
Враховуючи, що відповідач жодним чином не приймає участі у вихованні дитини, не підтримує її морально та матеріально, позивач просить суду позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою суду від 18.11.2022 року провадження по справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 15.12.2022 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позові, просили суд їх задовольнити. Крім того, позивач зазначив, що ОСОБА_3 останнім часом не спілкується з дитиною та не приймає участі у її вихованні.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні визнала позовні вимоги, не заперечувала проти їх задоволення. Крім того пояснила, що дійсно дуже рідко спілкується з донькою ОСОБА_4 та не приймає участі у її вихованні. На теперішній час вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, з яким має двох спільних дітей 5-ти і 6-ти років. З новою сім'єю проживає в орендованій квартирі, чоловік не працює, у зв'язку з чим вона змушена самостійно утримувати двох дітей.
Представник третьої особи Соболєва Г.О. не заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно ОСОБА_4 .
Неповнолітня ОСОБА_4 в судовому засіданні зазначила, що проживає з батьком ОСОБА_1 . Мати ОСОБА_3 з нею не спілкується більше року та зовсім не приймає участі у її вихованні. З матір'ю вона не спілкується навіть по телефону, хоча вона від цього не відмовлялася.
Заслухавши пояснення сторін у справі, представника третьої особи та неповнолітньої ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , виходячи з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стосовно заявлених вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд дійшов до такого.
Стаття 12 Закону України "Про охорону дитинства" зобов'язує батьків виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини (ч. 1). Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ч. 2). Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ч. 3).
Частиною 4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16.04.2014 року по справі №333/2042/14-ц встановлено, що з 28.07.2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі. Зазначеним рішенням шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано. Рішення набуло законної сили 29.04.2014 року.
Сторони у справі є батьками неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 28.11.2006 року серії НОМЕР_3 , актовий запис №714, місце проживання якої, на підставі ухвали Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06.04.2018 року по цивільній справі №333/4415/17, визначено з батьком.
Факт проживання ОСОБА_1 з батьком ОСОБА_1 підтверджується довідками за підписом голови правління ОСББ «ЄВРОПЕЙСЬКА 11-А» від 20.09.2022 року та за підписом голови правління ОСББ «ЄВРОПЕЙСЬКА 28Б» від 23.08.2022 року №4.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, однією з підстав для позбавлення батьківських прав визначено ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно з ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30 березня 2007 року № 3, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Пунктом 16 цієї ж постанови передбачено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу. Зазначені факти як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не цікавилась її життям, не надає матеріальної допомоги, не забезпечує харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання дитини, взагалі не спілкується протягом року з дитиною, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини.
Факт ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов'язків відносно дитини підтверджується дослідженими в судовому засідання такими письмовими доказами.
Так, відповідно до повідомленням з КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги №6» від 30.05.2017 року №751/02-8, при відвідуванні дитячої амбулаторії з дитиною завжди знаходився батько. Лікуванням дитини та профілактикою захворювань також займається батько (лікар-педіатр).
Зазначена вище обставина також підтверджується довідками з амбулаторної картки дитини ОСОБА_4 з Міської дитячої лікарні №1 ЗМР.
Згідно з відповіддю на запит від 20.09.2022 року №01-32/133, за час навчання ОСОБА_4 в Запорізькій гімназії №8 ЗМР Запорізької області, успішністю дитини цікавився та займався батько ОСОБА_1 , який відвідував всі батьківські збори. Всі освітні потреби, питання стосовно навчання та виховання ОСОБА_4 вирішував батько ОСОБА_1 за час навчання ОСОБА_4 в навчальному закладі мати дитини ОСОБА_5 жодного разу не приходила, не цікавилась навчанням дитини.
Згідно з актом обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_4 від 29.09.2022 року, умови проживання добрі. У квартирі сучасний ремонт, санітарно-гігієнічних норм не порушено. Наявна сучасна, необхідна техніка для сну, відпочинку, приготування та вживання їжі. Для виховання та розвитку дитини ОСОБА_4 є окрема кімната. У дитини є все необхідне для навчання, в тому числі дистанційного (канцелярія, гаджети). Одяг та взуття (за віком та сезоном) в необхідній кількості. Потреби дитини задоволені. Під час візиту вдома перебували дитина з батьком, який займається повним забезпеченням дитини. У батька з дівчинкою близькі відносини, наявні сімейні традиції.
З матеріалів справи вбачається, що батько дитини ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та має постійний дохід.
При розгляді справи по суті судом враховано, що в рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.
Крім того, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Саме такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 15.04.2021 року, винесеній за результатами розгляду справи № 243/13192/19-ц, який відповідно до статті 417 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм.
Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
В судовому засіданні ОСОБА_3 визнала факт неналежного виконання нею батьківських відносин та не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Статтею 171 СК України визначено, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном (ч. 2). Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ч. 3).
Допитана в судовому засіданні 26.01.2023 року неповнолітня ОСОБА_4 висловилася про бажання проживати з батьком. Зазначила, що давно не спілкувалась з мамою ОСОБА_3 та саме остання стала ініціатором такої ситуації.
З її пояснень встановлено, що бажання спілкуватись з матір'ю ОСОБА_3 у неї не має.
Статтею 19 СК України визначено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5) Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6).
Відповідно до висновку районної адміністрації ЗМР по Комунарському району від 29.12.2022 року №2266/01-37/19.04 щодо розв'язання спору про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , рішенням комісії з питань захисту прав дитини, в інтересах малолітньої, на підставі ст..ст. 19, 150, 155, 164 СК України, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів, що підтверджують факт піклування ОСОБА_3 про фізичний і духовний розвиток дитини - ОСОБА_4 , її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: забезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, спілкування з нею в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, надання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; сприяння засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; виявлення інтересу до його внутрішнього світу; створення умов для отримання ним освіти, що можна розцінювати як виховання дитини.
З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, будь-яких належних та допустимих доказів, що підтверджують факт виконання нею батьківських обов'язків відносно неповнолітньої дитини, не надала, враховуючи думку ОСОБА_4 , суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, приходить до висновку, що змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо. За час розгляду справи відповідач не зробила для себе правильних висновків та не змінила свою поведінку на краще. У зв'язку з чим, позовні вимоги позивача про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є обґрунтованими, підтвердженими зібраними у справі доказами, а тому задовольняються судом.
При вирішення питання про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд дійшов до такого.
Частиною 3 ст. 166 СК України визначено, що при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
На підставі ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
З роз'яснень, викладених у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»від 15 травня 2006 року № 3 вбачається, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК,аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
Відповідно до п. 1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини ООН від 20.11.1989р. (далі Конвенція), яку було ратифіковано Постановою Верховної Ради України №789-Х1І від 27.02.1991р. та яка набула чинності для України 27.09.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави - учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно з ст.18 Конвенції, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Встановлюючи розмір аліментів, які необхідно стягнути з відповідача на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, дітей віком від 6 до 18 років з 1 січня 2023 року складає 2 833 гривень.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач має нормальний стан здоров'я та є працездатною особою, доказів того, що її матеріальний стан не дозволяє виконати рішення суду, останньою надано не було.
Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
З огляду на викладене, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, враховуючи інтереси дитини для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя, повного та всебічного розвитку, враховуючи матеріальний та сімейний стан платника аліментів, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 03.10.2022 року, оскільки, на підставі ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Стягнення судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивачем не заявлено вимоги про стягнення з відповідача на його користь судового збору у розмірі 992,40 грн., судовий збір у розмірі 992,40 грн. покладається судом на ОСОБА_1 .
Частиною 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів.
З огляду на те, що судом прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої дитини та позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір у розмірі 1 073,60 грн. стягується з відповідача в дохід держави.
Керуючись ст.ст. 130, 141, 223, 268, 280-282 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування (69104, м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, буд. 32) про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 ).
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) - аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 03.10.2022 року.
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному обов'язковому виконанню.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) в дохід держави 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 60 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повний текст рішення складено 02.02.2023 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя Р.С. Холод