Заводський районний суд м. Запоріжжя
69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98
Справа № 311/693/22
Провадження №: 1-і/332/9/23
08 лютого 2023 р. м. Запоріжжя
Заводський районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
за участю: прокурора - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора Василівської окружної прокуратури Запорізької областіОСОБА_3 про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не працюючого, раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України,-
Прокурор Василівської окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_3 звернулась до суду з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання відносно обвинуваченого ОСОБА_5 у кримінальному провадженні за ч.2 ст.185 КК України.
В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначила, що у провадженні Василівського районного суду Запорізької області перебуває кримінальне провадження за ч.2 ст.185 КК України відносно ОСОБА_4
25.11.2022 року ухвалою Заводського районного суду м.Запоріжжя відносно обвинуваченого ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання до 23.01.2023 року.
На даний час ризики, які слугували підставою застосування вказаного запобіжного заходу не зникли, не зменшилися та продовжують існувати.
У зв'язку з цим, прокурор просить продовжити строк особистого зобов'язання строком на 60 днів.
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримала та просила його задовольнити.
Обвинувачений та інші учасники процесу заперечень на клопотання прокурора не надали. Сам обвинувачений до суду не з'явився, його привід через органи поліції успіху не дав, прокурор явку обвинуваченого не забезпечив.
Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання, приходить до наступного висновку.
Відповідно до Указу Президента України № 64/222 «Про введення воєнного стану в Україні» з урахуванням положень ст.3 Конституції України та на підставі наказу голови Василівського районного суду Запорізької області №3 від 28.02.2022 року Василівським районним судом Запорізької області тимчасово зупинено здійснення судочинства.
На підставі розпорядження Верховного Суду України № 49/0/9-22 від 14.09.2022 року територіальну підсудність судових справ Василівського районного суду Запорізької області змінено на Заводський районний суд м.Запоріжжя.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього кодексу.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію та практику Суду як джерело права.
При розв'язанні клопотань прокурора та захисника, судом окрім норм КПК України, враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема, позиція викладена п.80 рішення у справі "Марченко проти України" згідно якої, при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Суд враховує вимоги ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція Європейського Суду з прав людини, викладена у справі «Слоев проти України»), а саме, що після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Луценко проти України» від 3 липня 2012 року зазначив, що однією з вимог пункту 3 статті 5 Конвенції є те, що судовий контроль за триманням під вартою має бути автоматичним. Пункт 4 статті 5 Конвенції передбачає право осіб, яких затримано або взято під варту, на перегляд процесуальних і матеріально-правових умов, які з точки зору Конвенції є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення їх свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, на підставі якої здійснено затримання, та легітимність мети, з якою особу затримано та потім узято під варту (пункт 95).
При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Beccievv.Moldova» (Бекчиєв проти Молдови), пункт 58).
Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Neumeisterv.Austria» (Коймайетер проти Австрії), пункт 10).
Стосовно загрози втечі, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейні зв'язки, будь-яких зав'язків з іншою країною, або наявність зав'язків в іншому місці.
Відповідно до правової позиції Європейського суду відсутність в особи роботи та сім'ї не є доказом того, що вона може схилитися до вчинення нових злочинів. Так само як і сама по собі відсутність постійного місця роботи не є доказом того, що особа зникне («Пшевечерський проти Росії» від 24 травня 2003 року).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 було взято під варту ухвалою слідчого судді Василівського районного суду Запорізької області від 14.02.2022 року.
В подальшому, через тривале перебування під вартою, та фактичний нерозгляд справи, 25.11.2022 року ухвалою Заводського районного суду м.Запоріжжя відносно обвинуваченого ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання до 23.01.2023 року.
Тобто, на даний час обвинувачений перебуває під судом вже більше одинадцяти місяців.
Суд вважає, що стороною обвинувачення не надано фактичних даних та доказів про те, що на даний час існують ризики, які раніше були взяті до уваги слідчим суддею, при обранні запобіжного заходу відносно обвинуваченого, оскільки ризики, мають бути реальними та їх існування має бути оцінено з урахуванням конкретних обставин.
Таким чином, ризики зазначені прокурором при продовженні обвинуваченому запобіжного заходу суд вважає необґрунтованими.
За такої обставини суд дійшов висновку, що перебування обвинуваченого під впливом запобіжних заходів перестало бути розумним, оскільки справа фактично ніяким судом не розглядається, клопотання про продовження запобіжних заходів обвинуваченому подавались прокурором в рамках проведення окремої слідчої дії, в провадженні Заводського районного суду м.Запоріжжя кримінальне провадження відносно цього обвинуваченого не розглядається, а отже у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 110, 131, 132, 176-179, 193, 194, 196, 369-372, 331 КПК України, -
В задоволенні клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання відносно ОСОБА_4 - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали виготовлено 09.02.23 р.
Слідчий суддя ОСОБА_1