24 січня 2023 року м. Рівне №460/15639/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., за участю секретаря судового засідання Юрчук А.М., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Бевз Т.С.,
відповідачів: представник Безпалов А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доОфісу Генерального прокурора України, Рівненської обласної прокуратури
про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-1), Рівненської обласної прокуратури (далі - відповідач-2) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, за змістом якого просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2020 у справі №826/17805/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області з 24.10.2014;
- стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 16.07.2020 у справі №826/17805/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області з 24.10.2014, за період з 31.07.2020 по 27.09.2021, в розмірі 910407,672грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення суду від 16.07.2020 в частині поновлення позивача на посаді виконано відповідачем лише 28.09.2021. Відтак, існують правові підстави для стягнення за час затримки виконання рішення суду середнього заробітку із застосуванням коефіцієнта підвищення посадового окладу.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/15639/21 від 10.02.2022 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю:
- стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки Офісом Генерального прокурора виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2020 у справі №826/17805/14 про поновлення ОСОБА_1 з 24.10.2014 на посаді заступника прокурора Рівненської області, за період з 31.07.2020 по 27.09.2021, в розмірі 910407 ( дев'ятсот десять тисяч чотириста сім ) гривень 67 коп.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.05.2022 апеляційні скарги Рівненської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора - залишено без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі № 460/15639/21 - без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2022 касаційну скаргу Рівненської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задоволено частково: рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10.02.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.05.2022 у справі №460/15639/21 скасовано та направлено справу на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.
07.12.2022 справа №460/15639/21 надійшла до Рівненського окружного адміністративного суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2022 головуючим суддею визначено суддю Дудар О.М.
Ухвалою від 12.12.2022 прийнято адміністративну справу до розгляду, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 22.12.2022, встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
У підготовчому засіданні 22.12.2022 оголошено перерву до 03.01.2023 за клопотанням представника відповідачів.
28.12.2022 від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, згідно з якими позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Оскільки позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, середня заробітна плата не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора.
03.01.2023 від позивача надійшли відповіді на відзиви, згідно з якими доводи відповідачів не спростовують аргументів, викладених у позовній заяві.
У підготовчому засіданні 03.01.2023 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 24.01.2023.
У судовому засіданні 24.01.2023 представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити повністю. Представник відповідачів заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив відмовити у задоволенні позову повністю.
У судовому засіданні 24.01.2023 суд закінчив розгляд справи ухваленням рішення.
Розглянувши заяви по суті справи, заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Наказом Генеральної прокуратури України від 23.10.2014р. №1470к старшого радника юстиції ОСОБА_1 на підставі ст. 15 Закону України "Про прокуратуру" та п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади" звільнено з посади заступника прокурора Рівненської області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 ст.36 КЗпП України.
Вважаючи зазначений наказ протиправним, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2020 у справі №826/17805/14 (т.1 - а.а.с.14-23) адміністративний позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Рівненської області задоволено в повному обсязі:
- визнано протиправним з моменту прийняття та скасовано наказ Генерального прокурора України про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Рівненської області від 23.10.2014 №1470к;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області;
- стягнуто з Прокуратури Рівненської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 16.07.2020 у розмірі 2037340,52грн;
- зобов'язано Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч.3 ст.1 Закону України "Про очищення влади";
- допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 24.10.2014 на посаді заступника прокурора Рівненської області та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Зазначене рішення суду отримано відповідачем 31.07.2020 (т.1 - а.а.с.41-43).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2020 у справі №826/17805/14 залишено без змін. (т.1 - а.а.с.24-28).
Постановою Верховного Суду від 23.04.2021 у справі №826/17805/14 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2020 змінено в частині мотивів та викладено в редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення залишенні без змін (т.1 - а.а.с.29-40).
Наказом Генерального прокурора від 28.09.2021 №304к ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника прокурора Рівненської області з 24.10.2014 (т.1 - а.с.47).
У зв'язку із затримкою виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/17805/14 позивач звернувся до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час такої затримки.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Правові положення аналогічного змісту містяться також в статті 235 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно із статтею 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Отже, законодавством передбачено обов'язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.
Негайне виконання судового рішення полягає у тому, що таке рішення підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно з моменту його прийняття.
Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Наведена правова позиція підтверджується також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.12.2019 у справі №817/1308/16, від 17.06.2020 у справі №521/1892/18, від 21.04.2021 у справі №461/1303/19.
З огляду на зазначене, після прийняття Окружним адміністративним судом міста Києва рішення від 16.07.2020 у справі №826/17805/14 у відповідача-1, як роботодавця, виник обов'язок добровільно і негайно виконати це рішення в частині поновлення позивача на посаді та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.
Суд звертає увагу на те, що станом на момент прийняття рішення у цій справі, доказів негайного поновлення позивача на посаді відповідачем не надано.
Відповідач зазначає, що невиконання вказаного рішення зумовлене тим, що позивач не подавав до Офісу Генерального прокурора заяви про виконання рішення чи інших виконавчих документів.
З приводу вказаних доводів відповідача суд зазначає, що судове рішення про поновлення на посаді підлягає негайному виконанню, яке жодним чином не може залежати від будь-яких обставин, крім непереборних.
Враховуючи встановлені чинним законодавством гарантії обов'язковості виконання судових рішень, затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно зі статтею 236 Кодексу законів про працю України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі здійснюється незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, а від 05.03.2020 у справі №280/360/19.
Суд зауважує, що стаття 236 Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок, який не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
З огляду на викладене, посилання відповідача на ненадходження заяви від позивача чи інших виконавчих документів щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, як на підставу невиконання рішення, є необґрунтованими.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 11.06.2020 у справі №816/1895/18 та від 10.05.2019 у справі №816/1791/17.
Доводи відповідача про те, що у разі добровільного невиконання рішення суду про поновлення на посаді таке судове рішення виконується примусово в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", суд також не бере до уваги, оскільки згідно із статтею 236 Кодексу законів про працю України, виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в такій затримці.
Крім того, суд відхиляє посилання відповідачів на неможливість негайного поновлення позивача на посаді прокурора, з огляду на наявність у нього права на зайняття адвокатською діяльністю, яке були припинено ним лише з 28.09.2021. Суд зазначає, що позивач не обмежений у строках подання заяви про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, а отже, міг реалізувати таке право в будь-який день, зокрема, у день видання Офісом Генерального прокурора на виконання рішення суду наказу про його поновлення на посаді.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, що містить постанова Верховного Суду від 28.07.2022 у справі №640/2806/21.
Враховуючи викладене, відповідачі не довели належними та допустимими доказами неможливість виконання рішення про поновлення позивача на посаді, а тому суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2020 у справі №826/17805/14, починаючи з 31.07.2020 (день отримання рішення відповідачем).
Визначаючи суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, яку належить стягнути з відповідача, суд зазначає таке.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок №100).
За приписами 5 Порядку №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100).
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку №100).
Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку №100, середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Як встановлено в ході судового розгляду, що знайшло своє відображення у рішенні Окружного адміністративного міста Києва від 16.07.2020 у справі №826/17805/14, відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 28.12.2019 №18-1456зп, середньоденна заробітна плата позивача, яка обчислена виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передували звільненню 23.10.2014, складала 742,16грн, розмір посадового окладу позивача на день звільнення - 2790,00грн.
За приписами п.10 Порядку №100 (у редакції до 12.12.2020), обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
За наслідком системного аналізу вказаної правової норми суд зазначає, що у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №826/15725/17, від 16.09.2020 у справі №140/3020/19.
12 грудня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. №100" (далі - Постанова №1213), якою пункт 10 Порядку №100 виключено.
Доводи відповідачів про те, що наразі п.10 Порядку №100 втратив чинність, а тому відсутні підстави для застосування коефіцієнту підвищення до заробітної плати позивача суд визнає необґрунтованими, оскільки станом на момент початку затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2020 у справі №826/17805/14 вказані норми були чинними, а відтак є такими, що підлягають застосуванню.
З 01.12.2015 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" розмір посадового окладу за посадою позивача збільшено до 3488,00грн.
З 06.09.2017 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" розмір посадового окладу за посадою позивача збільшено до 8170,00грн. У зв'язку з цим, з 06.09.2017 розмір середньоденного заробітку позивача підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення в розмірі 2,34 (8170,00грн : 3488,00грн = 2,34) і становить 1736,65грн (742,16грн х 2,34 = 1736,65грн).
Судом встановлено, що затримка виконання рішення Окружного адміністративного міста Києва від 16.07.2020 у справі №826/17805/14 в частині поновлення позивача на посаді за період з 31 липня 2020 року по 27 вересня 2021 року становить 291 день.
Таким чином, відповідач-1 повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у сумі 309451,03грн (1736,65грн х 94 (період з 31.07.2020 по 11.12.2020) + 742,16грн х 197 (період з 12.12.2020 по 27.09.2021)).
При цьому, суд критично оцінює доводи позивача щодо необхідності застосування коефіцієнта підвищення посадового окладу позивача, з якого належить обраховувати суму середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача за час вимушеного прогулу у зв'язку з підвищенням посадового окладу позивача до 34578,00грн згідно з постановою Кабінету Міністрів України України від 11.12.2019 №1155 "Про умови оплати праці прокурорів", враховуючи таке.
Частиною першою статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) встановлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 № 79-VIII внесено зміни до пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1697-VII та встановлено, що стаття 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевою бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Суд зазначає, що на дату поновлення позивача на посаді (відповідно до судового рішення) в системі органів прокуратури відбувалися зміни, супроводжувані, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ), який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 "Про умови оплати праці прокурорів" (далі - Постанова №1155) затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур.
Суд зауважує, що виплата заробітної плати згідно з Постановою №1155 і статтею 81 Закону №1697-VII пов'язувалася якраз із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в "новоутворені"/"оновлені" прокуратури (відповідно до Закону №113-ІХ).
Прокурори, зокрема Генеральної прокуратури України, які не були переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримували/отримують заробітну плату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно з Постановою №1155 та статтею 81 Закону №1697-VII.
Прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону №113-ІХ).
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 28.04.2022 у справі №826/18143/14, від 31.05.2022 у справі №640/9712/20.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 атестацію не проходив.
Отже, підстави для застосування коефіцієнта підвищення посадового окладу позивача з огляду на Постанову №1155 відсутні.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
У сукупності викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не обґрунтували обставин, на яких ґрунтуються їх заперечення, а позивач частково довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже, позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд встановлено, що звертаючись до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 908,00грн.
Оскільки позов містив фактично одну вимогу, яка хоча і частково, але підлягає задоволенню, то розмір компенсації судових витрат суд визначає, виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Рівненської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі задовольнити частково.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2020 року у справі №826/17805/14 за період з 31 липня 2020 року по 27 вересня 2021 року в сумі 309451 (триста дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят одна) гривня 03 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач-1: Офіс Генерального прокурора (вул.Різницька, буд.13/15, м.Київ, 01011; ідентифікаційний код юридичної особи 00034051).
Відповідач-2: Рівненська обласна прокуратура (вул.16 Липня, буд.52, м.Рівне, 33028; ідентифікаційний код юридичної особи 02910077).
Повне рішення складено 06 лютого 2023 року.
Суддя О.М. Дудар