09 лютого 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/10149/22
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про стягнення грошового забезпечення за час затримки виконання судового рішення.
22 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області про стягнення грошового забезпечення за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 у справі № 440/13173/21 з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства, а саме: з 25.12.2021 по дату винесення рішення у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 у справі №440/13173/21 залишається невиконаним, а тому у позивача наявні правові підстави для застосування ст.236 КЗпП України, а саме: оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення його на роботі в розмірі 459,08 грн за кожен день невиконання вказаного рішення.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду 13.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав.
Згідно із частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відтак справу вирішено на підставі наявних у ній матеріалів.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 у справі №440/13173/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, попередження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Визнано протиправним та скасовано попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 Головного управління ДФС у Полтавській області від 26.07.2021. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС України у Полтавській області від 24.09.2021 № 100-о "Про звільнення ОСОБА_1 " з 27.09.2021. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника оперативного відділу Управління боротьби з фінансовими злочинами Головного управління ДФС у Полтавській області з 28.09.2021. Стягнуто з Головного управління ДФС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 28.09.2021 по 24.12.2021 у розмірі 40399,04 грн, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на службі та виплати грошового забезпечення за один місяць.
Вищезазначене рішення набрало законної сили 25.01.2022.
Позивача не поновлено на вищевказаній посаді, а тому позивач звернувся до суду про стягнення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частина перша статті 129-1 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
За приписами частини другої статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з частиною сьомою статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
З урахуванням вказаних вище вимог законодавства вбачається, що відповідно до статті 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення; - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №820/2894/16.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що нормами КЗпП України чітко розмежовано підстави стягнення «середнього заробітку за час вимушеного прогулу», який згідно норм частини другої статті 235 КЗпП України стягується одночасно із ухваленням рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, та підстави стягнення «середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі», який за нормами стаття 236 КЗпП України стягується за період затримки виконання рішення уповноваженого органу про поновлення на роботі.
Аналогічний правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі №821/1678/16.
Як встановлено судом, при винесенні рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1 судом було вирішено питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 у справі №440/13173/21, яке набрало законної сили 25.01.2022, стягнуто з Головного управління ДФС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 28.09.2021 по 24.12.2021 у розмірі 40399,04 грн, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.
Водночас, звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначив, що на посаді він поновлений не був, що, в свою чергу, свідчить про затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та свідчить про наявність у ОСОБА_1 права на отримання середнього заробітку за час такої затримки, в силу приписів статті 236 КЗпП України.
Тобто, період, щодо якого звернувся позивач з позовом у даній справі, не відноситься до періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, а є періодом, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вирішення питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 у справі №440/13173/21 є передчасним, оскільки на час розгляду справи в суді позивача не поновлено на посаді заступника начальника оперативного відділу Управління боротьби з фінансовими злочинами Головного управління ДФС у Полтавській області.
При цьому, вказане перешкоджає суду здійснити розрахунок належних до стягнення сум так, як неможливо встановити період затримки виконання судового рішення у справі №440/13173/21 про поновлення позивача на посаді.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 при розгляді справи №640/15058/19.
З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є передчасними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про стягнення грошового забезпечення за час затримки виконання судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Б. Головко