09 лютого 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/619/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та скасування постанов,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про:
- визнання протиправними дії, які полягають у винесенні постанов про закінчення виконавчих проваджень без реального виконання рішення суду та постанови головного державного виконавця відділу з примусового виконання рішень УЗВПР в Полтавській області ПС МРУ МЮ (м.Суми) після реорганізації Східного МРУЮ Міністерства юстиції Ніколенком С.В. (код ЄДРПОУ 43316700, 40003, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 28) від 27.10.2022 про закінчення виконавчого провадження ВП №69392907 та №69392749;
- скасування постанови головного державного виконавця відділу з примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області ПС МРУЮ МЮ (м.Суми) - Східного МРУ Міністерства юстиції Ніколенка С.В. від 27.10.2022 про закінчення виконавчого провадження №69392907 та про закінчення виконавчого провадження №69392749.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що дії та рішення головного державного виконавця щодо закінчення виконавчих проваджень з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/17422/21 на підставі виконавчих листів, виданих Полтавським окружним адміністративним судом 06.07.2022, є протиправними, оскільки ним не були вчинені усі дії, передбачені чинним законодавством, з примусового виконання судового рішення.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 січня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.
Ухвалою суду від 02.02.2023 витребувано від відповідача матеріали виконавчих проваджень №69392907 та №69392749.
Ухвалою від 07.02.2023 залучено до участі у справі №440/619/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, у визначений судом строк такого відзиву до суду не подав.
Згідно з частиною 2 статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Третя особа правом на подання письмових пояснень по суті спору не скористалася.
Справу розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12, частини другої статті 257, статті 262 та частини четвертої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що 06.07.2022 Полтавським окружним адміністративним судом видано два виконавчих листа №440/17422/21, згідно яких:
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі довідки Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 23.11.2021 №ФП67284/8417, виходячи із 50% розміру грошового забезпечення, з урахуванням проведених виплат;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 з 05.03.2019 з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018.
Стягувачем за даними виконавчими листами є ОСОБА_1 , боржником - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) /наразі змінено назву на Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми)/ Ніколенком С.В. 27.10.2022 відкрито виконавче провадження №69392907 та №69392749 з примусового виконання зазначених виконавчих листів.
У межах даних виконавчих проваджень старшим державним виконавцем 03.08.2022 винесено постанови про накладення на боржника штрафу в розмірі 5100,00 грн, зобов'язано боржника виконати судове рішення упродовж 10 робочих днів, а також попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.
Через відсутність доказів виконання боржником рішення суду або доказів поважності причин його невиконання відповідачем у виконавчих провадженнях №69392907 та №69392749 винесено постанови від 31.08.2022 про накладення на боржника штрафу в розмірі 10200,00 грн.
У подальшому 21.10.2022 відповідачем до правоохоронного органу направлені повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Надалі, 27.10.2022 головним державним виконавцем винесено постанови про закінчення виконавчого провадження №69392907 та №69392749 з примусового виконання виконавчих листів №440/17422/21, виданих Полтавським окружним адміністративним судом 06.07.2022, на підставі пункту 11 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".
Не погоджуючись з даними постановами про закриття виконавчих проваджень №69392907 та №69392749, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У частині 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Статтею 18 вказаного Закону встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Статтею 63 Закону визначено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Так, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Приписами вказаних норм встановлено обов'язок виконавця щодо здійснення заходів примусового виконання судового рішення, а саме такі заходи здійснюються у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом. Отже, судове рішення є виконаним з моменту вчинення боржником дій у спосіб та в порядку, які встановлені у виконавчому документі.
Головне управління ПФУ в Полтавській області листами від 18.07.2022 №1600-0308-5/35494, №1600-0308-5/35374 повідомило відділ примусового виконання рішень про те, що згідно рішення Полтавського окружного адміністративного суду по справі №440/17422/21 гр. ОСОБА_1 з 01.03.2022 проведено перерахунок пенсії за вислугу років в добровільному порядку згідно з оновленою довідкою про розмір грошового забезпечення. Нарахована заборгованість в розмірі 116378,18 грн. за період з 05.03.2019 по 28.02.2022 облікована в Пенсійному фонді України та підлягає виплаті в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням судів за рахунок коштів Державного бюджету України.
Як вбачається із матеріалів справи, на момент прийняття постанов про закінчення виконавчого провадження, судове рішення є невиконаним у повному обсязі.
У постановах про закінчення виконавчого провадження вказано перелік вжитих державним виконавцем заходів примусового виконання.
Згідно з п. 11 ч.1 ст. 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Частина третя ст.63 Закону передбачає, що у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
З аналізу наведених норм Закону № 1404-VIII слідує, що дійсно, заходами примусового виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, згідно з цим Законом є застосування державним виконавцем штрафних санкцій до боржника у разі невиконання ним такого рішення без поважних причин вперше, а у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин застосування штрафних санкцій у подвійному розмірі та звернення до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Водночас, вчинення державним виконавцем вищевказаних дій у розумінні приписів п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII тягне за собою закінчення виконавчого провадження та надіслання виконавчого документа до суду, який його видав.
Разом з тим, з 01.01.2013 набрав чинності Закон України від 05.06.2012 № 4901-VІ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI), відповідно до ч. 1 ст. 1 якого цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.
Частиною 1 статті 2 Закону № 4901-VI встановлено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Особливості виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна визначено ст. 7 Закону № 4901-VI.
Так, ч. 1 ст. 7 Закону № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону № 4901-VІ у разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Вказаній нормі кореспондують приписи ч. 3 ст. 33 Закону № 1404-VIIІ, якими передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Отже, виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 у справі №440/17422/21 відповідно до приписів ч. 1 ст. 7 Закону № 4901-VI має здійснюватися в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 4901-VI.
Тобто, при виконанні цього рішення, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 7 Закону № 4901-VІ, у разі якщо воно не було виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій) державний виконавець був зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Судом встановлено та матеріалами справи, в тому числі матеріалами виконавчих проваджень №69392907 та №69392749, копії яких долучено до справи, підтверджено, що головний державний виконавець при примусовому виконанні виконавчих листів, виданих Полтавським окружним адміністративним судом 06.07.2022 у справі №440/17422/21, з заявою про зміну способу і порядку виконання цього рішення до суду не звертався, хоча з моменту відкриття вищевказаного виконавчого провадження (12.07.2022) станом на день винесення постанови про закінчення цього виконавчого провадження (27.10.2022) спливло більше, ніж два місяці.
Наведене свідчить про те, що головним державним виконавцем не вчинено всіх передбачених чинним законодавством дій для примусового виконання виконавчих листів у виконавчих провадженнях №69392907 та №69392749, а тому суд дійшов висновку про неправомірність закінчення виконавчого провадження.
Крім того, виконавче провадження здійснюється, зокрема, з дотриманням засад верховенства права та обов'язковості виконання рішень (стаття 2 Закону України “Про виконавче провадження”).
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у рішенні “Юрій Миколайович Іванов проти України” наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи “Войтенко проти України”, “Горнсбі проти Греції”).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (“Піалопулос та інші проти Греції”, “Юрій Миколайович Іванов проти України”, “Горнсбі проти Греції”).
Варто також зауважити, що у справах “Шмалько проти України”, “Іммобільяре Саффі проти Італії” ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (до прикладу справа “Сук проти України”).
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 у справі №461/6978/19 зазначив, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, після чого закінчує виконавче провадження.
Водночас Верховний Суд у згаданій вище постанові звернув увагу на те, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18.06.2019 у справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Отже, розглядаючи позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Суд звертає увагу на те, що у силу частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (п.1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (п.10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (п.22).
Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.
Самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, прийняття постанов про накладення на боржника штрафу та надіслання подання про вчинення кримінального правопорушення) є належними заходами виконання судового рішення, однак постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
При цьому судом враховані висновки Верховного Суду, наведені, з-поміж інших, у постановах від 27.03.2019 у справі №750/9782/16-а, від 07.08.2019 у справі №378/1033/17 та від 04.09.2019 у справі №286/1810/17.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані постанови відповідача про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчих листів №440/17422/21, виданих Полтавським окружним адміністративним судом 06.07.2022, є передчасними, оскільки органом державної виконавчої служби рішення суду фактично не виконано.
За вищевикладених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування постанов головного державного виконавця від 27.10.2022 про закінчення виконавчого провадження №69392907 та №69392749, оскільки такі постанови не відповідають вимогам частини другої статті 2 КАС України.
Водночас у спірних відносинах немає підстав для окремого розгляду питання про правомірність дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження №69392907 та №69392749, адже права позивача у цьому випадку порушені саме рішеннями відповідача у формі постанов від 27.10.2022, правова оцінка яким надана судом вище, інших неправомірних дій, які б створювали правові наслідки для позивача або мали вплив на права, обов'язки та інтереси позивача позивачем не наведено, а судом не виявлено.
Отже, у задоволенні позову у відповідній частині вимог належить відмовити.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач від сплати судового збору звільнений.
Інші учасники справи доказів понесення судових витрат не надали.
Отже, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (вул. Героїв-пожежників, 13, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 43316700), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) про визнання дій протиправними та скасування постанов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про закінчення виконавчого провадження від 27.10.2022 ВП№69392907.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про закінчення виконавчого провадження від 27.10.2022 ВП№69392749.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва