09 лютого 2023 року м. Київ № 320/2701/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області
про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення
середнього заробітку за час вимушеного прогулу
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області про визнання незаконним та скасування наказу в.о. начальника управління соціального захисту населення Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 03.02.2021 №11-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлення ОСОБА_1 на посаді, яка є рівнозначною посаді головного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільг управління соціального захисту населення Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації; стягнення на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано протиправністю наказу в.о. начальника управління соціального захисту населення Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 03.02.2021 №11-к «Про звільнення ОСОБА_1 », оскільки останній прийнято з порушенням норм Кодексу законів про працю України та Закону України «Про державну службу». Зокрема позивачем наголошено на переважному праві на залишення на роботі на час скорочення, оскільки є дружиною померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою та має відповідне посвідчення. По-друге, згідно з пунктом 10 частини 1 статті 42 Кодексу законів про працю України перевага в залишенні на роботі надається працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Позивачу до настання пенсійного віку залишилося менше трьох років, що дає переважне право на залишення на службі. З цих підстав, вважає що підлягає поновленню на посаді, рівнозначної посаді головного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільг управління соціального захисту населення Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідачем у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву та доказів у спростування обставин, зазначених у позові, не надано, як і заяви про визнання позову.
Згідно частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.04.2004 призначена на посаду спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільг управління соціального захисту населення Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації.
Відповідно до наказу заступника начальника управління соціального захисту населення Переяслав - Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 02.02.2015 №12-к ОСОБА_1 02.02.2015 переведено на посаду головного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільг, як таку що пройшла стажування, за її згодою, з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Наказом виконуючого обов'язки начальника управління соціального захисту населення Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 03.02.2021 №11-к, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87, частини 4 статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40, статті 44 Кодексу законів про працю України, статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та статті 24 Закону України «Про відпустки» звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільг управління соціального захисту населення Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації у зв'язку з реорганізацією Переяслав - Хмельницької державної адміністрації 04.02.2021.
Зазначений наказ від 03.02.2021 №11-к прийнято на підставі попередження про можливе наступне звільнення від 04.01.2021, посвідчення № НОМЕР_1 від 27.12.2019.
Не погоджуючись із правомірністю прийняття відповідачем наказу від 03.02.2021 №11-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (надалі по тексту також - Закон №889-VIII)
Так, відповідно до приписів статті 1 Закону №889-VIII у редакції від 28.11.2019 чинній, на момент повідомлення позивача про можливе звільнення, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:
1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;
2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;
3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;
4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;
5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;
6) управління персоналом державних органів;
7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Частинами 2 та 3 статті 5 Закону №889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Приписами частини першої статті 87 Закону №889-VIII (в редакції, чинній станом на час попередження про наступне звільнення) визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу.
За змістом частини 3 статті 87 Закону №889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Вказана норма діла у такій редакції до 06.03.2021 (до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23.02.2021 №1285-IX).
Відтак, суд звертає увагу на те, що у розглядуваному випадку за наведеного правового регулювання, чинного на час виникнення спірних відносин, Законом №889-VІІ не передбачено обов'язку суб'єкта призначення чи керівника державної служби пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду. Вказані дії є правом відповідних суб'єктів.
Вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду у подібній категорії справ, що викладена у постанові від 29 грудня 2021 року у справі №420/3825/20.
Як вбачається з матеріалів справи, звільнення позивача пов'язано із реорганізацією Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації.
16 грудня 2020 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій», пунктом 1 якого визначено, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 Закону України Про Кабінет Міністрів України і статті 7-1Закону України Про місцеві державні адміністрації: здійснити реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих згідно з постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 р. № 807-IX Про утворення та ліквідацію районів, шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою, згідно з додатком 1.
Згідно додатку 1 даного розпорядження до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області приєднуються адміністрації ліквідованих районів, у тому числі Переяслав-Хмельницька райдержадміністрація.
Судом встановлено, що 04.01.2021 позивач попереджена про наступне вивільнення за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» та на виконання Постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-ХІ «Про утворення та ліквідацію районів», плану заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій Київської області, затвердженого головою Київської обласної державної адміністрації від 31.12.2020 та керуючись пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Водночас, виконуючим обов'язки начальника управління зазначено, що звільнення обумовлено неможливістю переведення на іншу роботу у зв'язку з її відсутністю.
Відтак, суд дійшов висновку про дотримання відповідачем процедури припинення державної служби при звільненні позивача за ініціативою суб'єкта призначення та попереджено позивача про наступне звільнення відповідно до пункту 1частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів із виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Водночас, суд зауважує, що конструкція п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII вказує на те, що реорганізація державного органу (як і будь-яка з інших підстав, що визначена в цьому пункті) є достатньою самостійною підставою для прийняття суб'єктом призначення рішення щодо припинення державної служби по відношенню до відповідних державних службовців (які проходять службу в реорганізовуваних органах - юридичних особах).
Відповідно до частини 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Згідно пункту 5 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 (далі - Порядок №1074), орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Пунктом 8 Порядку №1074 передбачено, що внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов'язки якого переходять його правонаступникам. Перейменування органу виконавчої влади не призводить до його реорганізації.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах дійсно виникла обставина, що уможливила припинення державної служби за ініціативи роботодавця (суб'єкта призначення) - реорганізація державного органу - як це й передбачено пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII.
Відтак, суд дійшов висновку про дотримання відповідачем порядку звільнення ОСОБА_1 .
У сукупності викладених обставин, ураховуючи звільнення позивача з підстави реорганізації державного органу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про правомірність наказу в.о. начальника управління соціального захисту населення Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 03.02.2021 №11-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та відсутність підстав для його скасування.
Щодо переважного права позивача на залишення на посаді, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої, пункту 5 частини другої статті 42 КЗпП України переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці , при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
За рівних умов продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу.
При цьому, під змінами в організації виробництва і праці слід розуміти, зокрема, ліквідацію, реорганізацію або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників .
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 16.08.2019 у справі №819/555/16, адміністративне провадження №К/9901/10126/18.
З аналізу вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що переважне право на залишення на роботі відповідно до вимог частини першої, пункту 5 частини другої статті 42 КЗпП України поширюється лише на випадки звільнення працівників при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
Також після набрання чинності 02.02.2020 Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 №378-IX норми КЗпП щодо переважного права на залишення на роботі стосовно державних службовців, які звільняються з державної служби з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу чи його ліквідації, не застосовуються.
Водночас, суд зауважує, що прийняття в подальшому працівників управління соціального захисту населення Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації на роботу здійснювалося безпосередньо останнім, за поданими ними заявами, в межах затверджених нових штатів Бориспільської районної державної адміністрації від 29.01.2021.
Таким чином, доводи позивача про неврахування його переважного права на залишення на посаді є помилковими та не приймаються судом до уваги.
Оскільки судом не встановлено підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу про звільнення позивача з посади, похідні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також задоволенню не підлягають.
При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
На переконання суду питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.
Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої підлягають відшкодуванню або оплаті витрати позивача - не суб'єкта владних повноважень лише при задоволенні адміністративного позову.
Отже, з урахуванням результатів розгляду справи підстави для розподілу судових витрат у даній справі відсутні.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Бориспільська районна державна адміністрація Київської області (ідентифікаційний код: 24209740 місцезнаходження:08300, м.Бориспіль, вул. Київський Шлях, 74).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Суддя Колеснікова І.С.