09 лютого 2023 року Справа № 280/12/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158, м. Запоріжжя, 69057, ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 без застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019, 2020, 2021 роки.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019, 2020, 2021 роки з 19 вересня 2022 року із урахуванням різниці, що вже була виплачена.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він з 23 грудня 2014 року перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, та йому була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”. Вказує, що після набуття права на пенсію за віком на загальних підставах відповідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, та відповідачем 19 вересня 2022 року переведено позивача з пенсії за вислугу років на пенсію за віком згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Проте при розрахунку пенсії відповідачем неправомірно та безпідставно застосовано показник середньої заробітної плати по Україні за 2014, 2015, 2016 роки із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески. Вказує, що позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку та виплату пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2019, 2020, 2021 роки. Відповідач листом від 03 листопада 2022 року відмовив у задоволенні заяви. Вважаючи таку відмову неправомірною, позивач звернувся до суду із позовом. Просить задовольнити позов.
Ухвалою судді від 06 січня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб.
Представник Головного управління Пенсійного Фонду України Запорізькій області у відзиві (вх.№ 4858 від 01 лютого 2023 року) проти задоволення позовних вимог заперечив, в якому зазначено, що згідно з частиною 3 статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що у нього відсутні підстави для застосування показника середньої заробітної плати працівників за останні 3 роки, що передують року звернення із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до частини 3 статті 42 Закону №1058. Таким чином, станом на сьогоднішній день позивач отримує пенсію за віком, обчислену із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2014, 2015 та 2016 роки. Тому відповідач вважає, що пенсія позивачу розрахована вірно відповідно до чинного законодавства України. Представник Головного управління Пенсійного Фонду України Запорізькій області просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 23 грудня 2014 року перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, пенсію позивачу було призначено за вислугу років у відповідності до норм Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
З 19 вересня 2022 року позивачу призначено пенсію за віком згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
У вересні 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку та виплату пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, виходячи з приписів частини 2 статті 40 зазначеного Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2019, 2020, 2021 роки.
Листом від 03 листопада 2022 року відповідач надав відповідь за заяву позивача, якою відмовлено у перерахунку.
ОСОБА_1 не погоджуючись із такими діями відповідача звернувся із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
При вирішенні спору по суті судом прийнято до уваги приписи Конституції України (стаття 19), Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (статті 9, 25, 26, 29, 40, 45, пункт 4-3, пункт 4-4, пункт 7-1 розділу ХV “Прикінцеві положення”), Закону України “Про пенсійне забезпечення” (статті 52, 55, 56) та інших норм права у редакціях на час виникнення спірних правовідносин.
Суд вважає, що оскільки позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (який передбачає особливі підстави та порядок призначення пенсії), а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач звернулась вперше 04 січня 2022 року, то відповідач протиправно не призначив позивачу пенсію за віком та не розрахував її з урахуванням частини 2 статті 40, пункту 4-3, пункту 4-4 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд не приймає доводи відповідача, оскільки в частині 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мова йде про переведення з одного виду пенсії на інший вид пенсій по матеріалам пенсійної справи, що в даному випадку відсутнє, оскільки мало місце призначення іншої пенсії за іншим Законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону.
Суд також не приймає твердження відповідача про те, що первинно позивачу було призначено пенсію за вислугу років з 23 грудня 2014 року згідно із Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Суд звертає увагу, що в редакції Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” 09 липня 2003 року № 1058-ІV станом на день призначення позивачу пенсії за вислугу років (з 23 грудня 2014 року ), зазначено наступне: “…Стаття 9. Види пенсійних виплат і соціальних послуг.
1. Відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
2. За рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата.
3. У солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду.
До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить допомога на поховання пенсіонера…”.
Крім того, Прикінцеві положення Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” 09 липня 2003 року № 1058-ІV редакції Закону України №1058 станом на день призначення позивачу пенсії за вислугу років (з 23 грудня 2014 року ) також не містять жодних норм про пенсію за вислугу років.
Таким чином суд звертає увагу, що станом на 23 грудня 2014 року Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV взагалі не передбачав такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років, тому позивачу об'єктивно не могло бути призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, як стверджує відповідач.
Таким чином, факт призначення позивачу до досягнення пенсійного віку пенсії за вислугу років за Законом України "Про пенсійне забезпечення", а не за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не позбавляє позивача права на призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 40, пункту 4-3, пункту 4-4 розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2019, 2020, 2021 роки.
При цьому, показник середньої заробітної плати в Україні за 2019-2021 роки складає 10 846,37 грн.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.
Разом з цим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Крім того суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина 1 статті 132 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із викладеним, судові витрати у розмірі 992,40 грн. на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2,9,77,132,139,143,243-246,263, КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158, м. Запоріжжя, 69057, ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 без застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019, 2020, 2021 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019, 2020, 2021 роки з 19 вересня 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 158-Б, код ЄДРПОУ № 20490012) судові витрати в сумі 992,40 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення складено та підписано 09 лютого 2023 року.
Суддя Д.В. Татаринов