08 лютого 2023 року Справа № 280/1307/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_2 НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ 23313888) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_2 НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , компенсації вартості недоотриманого речового майна, та індексації грошового забезпечення за період служби з 07 червня 2014 року по 11 липня 2019 року;
- визнати за ОСОБА_1 , право на отримання вартості недоотриманого речового майна та зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) провести нарахування та його виплату виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2019 року;
- визнати за ОСОБА_1 , право на отримання індексації грошового забезпечення та зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) провести нарахування та його виплату за періоди служби з липня 2014 року по грудень 2015 року, з базовим місяцем липень 2014 року - (місяць прийняття на військову службу), в періоді з грудня 2015 року по березень 2018 року з базовим місяцем - січень 2008 року, в періоді з березня 2018 року по липень 2019 року (день звільнення) з базовим місяцем вересень 2018 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) провести відрахування з нарахованих сум компенсації вартості недоотриманого речове майна та індексації грошового забезпечення 1,5% військового збору та провести компенсацією сум податку відповідно до пункту 2 Порядку щодо виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 , середній заробіток (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно та індексації грошового забезпечення) за період з 11 липня 2019 року по день ухвалення рішення суду у сумі 703764 гривні та судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу у сумі 5000 гривень.
Ухвалою суду від 31 січня 2022 року позовну заяву було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду:
- доказів надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів, а саме: позовної заяви з додатками.
- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 10 травня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження та призначено розгляд адміністративної справи без повідомлення/виклику сторін.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що у період проходження військової служби, нарахування індексації грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі. Позивач вважає, що має право на отримання індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період служби з серпня 2014 року по грудень 2015 року, з базовим місяцем - липень 2014 року - (місяць прийняття на військову службу), за період в періоді з грудня 2015 року по березень 2018 року з базовим місяцем - січень 2008 року, за період з березня 2018 року по липень 2019 року (день звільнення) з базовим місяцем - вересень 2018 року. Зазначає про неналежну сплату компенсації замість неотриманого речового майна. Вважає, що у разі задоволення позовної заяви є підстави для застосування до відповідача вимог статті 117 КЗпП України. Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що права позивача на виплату індексації грошового забезпечення порушені не були, а індексація виплачувалась відповідно до діючого на той час законодавства. Також, звернуто увагу суду на те, що до списків військової частини НОМЕР_2 позивач був зарахований 10 липня 2014 року, а не з 07 червня 2014 року. Відтак, вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині не нарахування та невиплати компенсації вартості недоотриманого речового майна, індексації грошового забезпечення починаючи з 07 червня 2014 року безпідставні. З урахуванням вказаного, а також іншої інформації, викладеної у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив службу за контрактом від 07 червня 2014 року у Військові частині НОМЕР_2 починаючи з 10 липня 2014 року та звільнений з військової служби у запас 11 липня 2019 року.
Наказом командира частини (по стройовій частині) від 10 липня 2014 року № 148 ОСОБА_1 зараховано до списків військової частини НОМЕР_2 та призначено на посаду командира 10-го патрульного взводу 7-ї патрульної роти 4-го патрульного батальйону.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 11 липня 2019 року № 58 (по стройовій частині) ОСОБА_1 виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та усіх видів забезпечення, а також звільнено з військової служби в запас відповідно до частини 5 пункту 2 підпункту «А» статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із закінченням строку контракту.
Позивач, вважаючи, що йому не у повному обсязі виплачувалась індексація грошового забезпечення в період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , неналежно сплачено компенсацію замість неотриманого речового майна звернувся з даним позовом до суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
З приводу вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині не нарахування та не виплати позивачу компенсації вартості недоотриманого речового майна, а також визнання за позивачем права на її отримання суд зазначає, що наказом Міністерства оборони України № 232 від 29 квітня 2016 року «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» затверджено норми забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16 березня 2016 року.
Пунктами 3, 4 наведеного Порядку (в редакції на час звільнення позивача зі служби) передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Представник позивача вказує, що нормою № 1 майном бойового єдиного комплекту забезпечуються всі категорії військовослужбовців, а за довідкою - розрахунком № 53 від 11 липня 2019 року наданою відповідачем визначено лише 10 найменувань.
Суд наголошує, що довідка - розрахунок № 53 від 11 липня 2019 року підтверджує лише кількість неотриманих позивачем належних предметів форменого обмундирування, за які належить отримати грошову компенсацію.
Інших підстав, належних та достовірних доказів стосовно неотримання позивачем предметів встановлених нормою № 1 представник позивача не наводить.
Крім того, представником позивача разом із довідкою - розрахунком від 11 липня 2019 року № 53, надано лист Військової частини НОМЕР_2 від 30 серпня 2021 року № 3/33/11/1-2276/ч НОМЕР_4 , що фактична виплата вищезазначеної компенсації позивачу була здійснена у квітні місяці 2020 року.
Відтак, у суду відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 в цій частині позовних вимог.
З приводу наявності підстав для зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації за період проходження ним військової служби суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 2, 3 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до статті 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із статтею 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок №1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно із пунктом 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до пунктом 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03 липня 1991 року №1282-XII “Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон № 1282-XII).
Відповідно до статті 2 Закону України №1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно із частиною 2 статті 6 Закону України №1282-XII, порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.
За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У ході розгляду справи, судом встановлено, а відповідачем не спростовано факт не нарахування та не виплати заявнику у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 10 липня 2014 року по 11 липня 2019 року (проходження служби у ВЧ НОМЕР_2 ).
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм вказує, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Крім цього, суд зазначає, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України” держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, суд вважає, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17 та постанові від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18.
З огляду на невиплату позивачу суми індексації, суд вважає, що за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 позивач має право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.
В той же час, згідно доданої позивачем до позовної заяви довідки (а.с.18), позивач зарахований до списків військової частини НОМЕР_2 з 10 липня 2014 року наказом командира частини (по стройовій частині) № 148. Доказів на підтвердження факту зарахування позивача до списків військової частини НОМЕР_2 починаючи з 07 червня 2014 року ОСОБА_1 до суду не надано. Відтак, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення починаючи з 07 червня 2014 року по 09 липня 2014 року включно.
Із врахуванням вищевикладеного, суд вважає, що вимоги позивача про нарахування індексації грошового забезпечення за період з 10 липня 2014 року по 11 липня 2019 року (проходження служби у ВЧ НОМЕР_2 ) обґрунтовані, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
Щодо інших доводів суд зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі “Педерсен і Бодсгор проти Данії” зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі “Волохи проти України” (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є “передбачуваною”, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. “…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання”.
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У даній правовій ситуації індексація не була нарахована та виплачена позивачеві у повному обсязі за період з 10 липня 2014 року по 11 липня 2019 року (проходження служби у ВЧ НОМЕР_2 ).
Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачами при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
За таких обставин, суд вважає, що у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, відповідно до вимог Порядку №1078 та Закону №1282-XII, покладається на відповідачів, а тому, підстави для зобов'язання останніх здійснити розрахунок індексації позивача у порядку та розмірах визначених позивачем на даний час відсутні.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 17 вересня 2020 року у справі №420/1207/19 та від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
Щодо позовних вимог зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії провести відрахування з нарахованих сум компенсації вартості недоотриманого речового майна та індексації грошового забезпечення 1,5% військового збору та провести компенсацією сум податку відповідно до пункту 2 Порядку щодо виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року, суд зазначає, що такі вимоги також є передчасними та такими, що задоволенню не підлягають.
Суд зазначає, що саме на відповідача під час нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення покладається обов'язок утримання загальнообов'язкових податків та зборів.
Проте, оскільки на даний час індексація грошового забезпечення нарахована та виплачена позивачу у повному обсязі не була, то відповідно і відсутні підстави вважати, що будуть порушені права позивача в частині відрахування/повернення обов'язкових податків та зборів.
Також, суд вважає передчасними та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь позивача середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно та індексації грошового забезпечення) за період з 11 липня 2019 року по день ухвалення рішення суду у сумі 703 764,00 грн.
У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в адміністративній справі № 400/3151/19 викладено висновок, згідно з яким лише після проведення фактичного розрахунку (виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного частиною першої статті 233 КЗпП України.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 зазначено, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Тобто, лише після проведення остаточного розрахунку із позивачем, може виникнути питання щодо нарахування виплати компенсації.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 стаття 132 КАС України).
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивачем у зв'язку із розглядом даної адміністративної справи понесено судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “East/West Alliance Limited” проти України””, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy), №34884/97).
Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі “Ятрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), №31107/96).
В даному випадку, зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, наявність сталої судової практики Верховного Суду зі спірного питання, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. є не співмірними зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги, у зв'язку з чим підлягають зменшенню до 1500,00 грн.
За таких обставин, витрати на правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн. стягується, відповідно до статті 139 КАС України, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 78, 139, 241, 243-246 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_2 НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ 23313888) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 10 липня 2014 року по 11 липня 2019 року включно.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення в повному обсязі складено та підписано 08 лютого 2023 року.
Суддя Д.В. Татаринов