07 лютого 2023 року Справа № 280/3488/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів,
01 червня 2022 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012), щодо виплати нарахованої пенсії за період з 01.04.2019 до 30.09.2021 в сумі 90 351,33 (дев'яносто тисяч триста п'ятдесят одна) гривня 33 коп;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій обласи (код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 01.04.2019 до 30.09.2021 в сумі 90 351,33 (дев'яносто тисяч триста п'ятдесят одна грн 33 коп).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2021 № 280/3321/21 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії та, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року на підставі довідки Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 04 грудня 2020 року № 359/с у відповідності до вимог статей 43 та 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення.
Водночас позивачем наголошено, що дане судове рішення залишається невиконаним Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у зв'язку із чим ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату перерахованої за рішенням Запорізького окружного адміністративного суду пенсії в сумі 90 351,33 грн, однак отримав відповідь про те, що виплата пенсії буде проведена в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. Вважаючи, що перерахована сума пенсії має бути стягнена у судовому порядку, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
06 червня 2022 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/3488/22 за правилами загального позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 22 червня 2022 року за вх. № 22891. З позиції відповідача, вказане рішення суду виконано відповідно до вимог чинного законодавства та в межах покладених зобов'язань, донарахована сума буде виплачена за наявності відповідного фінансування. Зауважено, що законом не передбачене повторне стягнення однієї і тієї ж суми заборгованості підміняючи слово "виплатити" словом "стягнути". З посиланням на постанову Верховного Суду від 22.12.2020 у справі № 440/1810/19 наголошено, що зобов'язання виконати судове рішення, яке набрало законної сили, шляхом ухвалення іншого рішення є неправомірним. Враховуючи вищевказане, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
27 червня 2022 року за вх. № 23851 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач відхиляє заперечення, наведені відповідачем у відзиві. Вважає, що посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 22.12.2020 у справі № 440/1810/19 є безпідставним. Також наголошує на тому, що відповідно до практики ЄСПЛ, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов'язків.
04 липня 2022 року за вх. № 25118 від представника третьої особи надійшли пояснення на позовну заяву, в якій Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області повідомляє про наступне. До повноважень Державної казначейської служби України не належить виконання судових рішень зобов'язального характеру та здійснення фінансування органів Пенсійного фонду України. Додатково зазначено, що задоволення позовної вимоги щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області заборгованості з виплати пенсій за період з 01.04.2019 по 30.09.2021 у розмірі 90 351,33 грн та здійснення виконання такого судового рішення може призвести до подвійного перерахування коштів на користь позивача, оскільки судове рішення по справі № 280/3321/21 також є обов'язковим до виконання і має бути виконаним, що призведе до неправомірних витрат коштів та завданню збитків Державному бюджету України.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 ; має статус ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 09.08.1998.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2021 у справі № 280/3321/21, яке набрало законної сили 09.09.2021, серед іншого, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року на підставі довідки Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 04 грудня 2020 року № 359/с у відповідності до вимог статей 43 та 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення.
29.10.2021 на виконання вказаного судового рішення видано виконавчі листи.
11 листопада 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату перерахованої за рішенням Запорізького окружного адміністративного суду по справі № 280/3321/21 пенсії в сумі 90 351,33 грн.
Листом відповідача від 29.11.2021 № 16804-15902/Ш-02/8-0800/21 позивачу роз'яснено, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/3321/21 виконано Головним управлінням в межах покладених зобов'язань, а сума заборгованості за рішенням суду буде виплачена в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету після відповідного фінансування з Державного бюджету.
Позивач не погоджуючись із діями відповідача щодо не виплати перерахованої суми пенсії в розмірі 90 351,33 грн та вважаючи, що має право на стягнення з відповідача вказаної суми, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
За правилами статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Отже, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача суми пенсії, нарахованої на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/3321/21, яке набрало законної сили 09.09.2021.
Тобто, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Згідно із вимогами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Отже, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
В абзаці 1 підпункту 3.2 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 30.06.2009 № 16-рп/2009 зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина. Виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Згідно із положеннями частин 1, 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (частина 8 статті 382 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що приписами статтей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Вказані правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
З огляду на таке, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Відтак, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до Кодексу адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15 та від 22.12.2020 у справі № 440/1810/19.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Зважаючи на вищевикладене, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Враховуючи вище наведене, суд вважає за необхідне наголосити, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, не усуває юридичного конфлікту, а створює передумови для виникнення нової спірної ситуації, не відповідає об'єкту порушеного права, оскільки шляхом розгляду позовних вимог в межах іншої справи неможливо захистити чи відновити порушене право позивача на виконання судового рішення, яке вже набрало законної сили, та безумовно має бути виконано.
Також потрібно враховувати, що суд не має права зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки таким чином порушуються процесуальні норми КАС України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного виконання (неналежного виконання чи не виконання) рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2021 у справі № 280/3321/21, то відповідно, ним невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.
Отже, в даному випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору. Наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
Наявність спеціальних правових норм КАС України (статті 382, 383), направлених на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
Крім того, суд звертає увагу, що при пред'явленні позовної вимоги про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області суми перерахованої пенсії в розмірі 90 351,33 грн, позивач фактично просить змінити спосіб і порядок виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2021 у справі № 280/3321/21, з зобов'язання вчинити певні дії (нарахувати та виплатити пенсію) на стягнути з відповідача відповідну суму. При цьому, питання щодо встановлення чи зміни способу або порядку виконання рішення суду врегульовані статтею 378 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно із статтею 139 КАС України відсутні, з огляду на те, що позивачу відмовлено в задоволенні позову.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд.158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 07 лютого 2023 року.
Суддя Сацький Р.В.