09 лютого 2023 року ЛуцькСправа № 140/61/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання дій протиправними щодо не зарахування періоду роботи у колгоспі ім. Котовського з 1983 року по 1991 рік та зобов'язання зарахувати період роботи у колгоспі ім. Котовського з 1983 року по 1991 рік до страхового стажу та призначити пенсію з врахуванням даного періоду роботи з часу виникнення права на призначення пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.05.2020 позивач звернувся до Відділу обслуговування громадян №4 (сервісного центру) Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, на що відповідач відмовив у призначенні пенсії, не зарахувавши до страхового стажу роботи період роботи в колгоспі ім. Котовського (на даний час СВК «Турія») з 1983 року по 1991 рік.
Позивач зазначив, що згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , яка була подана з пакетом документів до органу Пенсійного фонду, період роботи з 1983 року по 1991 рік не було зараховано до страхового стажу, а також не враховано даного періоду роботи при обчисленні пенсії через відсутність підтверджуючих документів.
Вважає, що відповідач безпідставно не враховує період його трудової діяльності в колгоспі ім. Котовського, що підтверджується записами трудової книжки завірені підписом та печаткою.
При цьому, на підтвердження відсутності необхідних документів його трудової діяльності в колгоспі ім. Котовського, позивач надав довідки відповідно до яких документи за 1949-1991 роки знищено пожежею, яка сталася 28.12.1992.
ОСОБА_1 вказує, що не зарахування даного періоду роботи до страхового стажу позбавляє його права на пенсію. З врахуванням наведеного просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05.01.2023 визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом та поновлено вказаний строк; відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову повністю, мотивуючи тим, що 14.05.2020 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. За результатами розгляду заяви прийнято рішення № 032950003700 від 19.05.2020 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку у зв'язку з відсутністю необхідного стажу.
В трудовій книжці № НОМЕР_2 , зроблено запис про прийняття позивача у 1983 році (без дати) трактористом в колгосп ім. Котовського, проте вказаний період роботи не підтверджений кількістю відпрацьованих людиноднів.
Згідно наданих позивачем документів страховий стаж становить 16 років 07 місяців 29 днів. У зв'язку з відсутністю у позивача необхідного страхового стажу органом Пенсійного фонду було правомірно відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
З врахуванням наведеного просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 14.05.2020 позивач ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
19.05.2020 ГУ ПФУ у Волинській області прийнято рішення № 032950003700 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
ГУ ПФУ у Волинській області листом від 12.06.2020 № 0300-0315-8/17022 повідомлено позивача про прийняте рішення. Водночас зазначило, що страховий стаж позивача становить 16 років 07 місяців 29 днів. При умові надання заявником підтверджуючих документів щодо періоду роботи у колгоспі імені Котовського (на даний час СВК «Турія») в період 1983-1991 років можливе зарахування цього періоду до страхового стажу.
Отже, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно Законів України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Незгода позивача із не зарахуванням періоду роботи в колгоспі ім. Котовського з 1983 року по 1991 рік стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Частиною першою статті 9 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-ІV від 09.03.2003 (далі - Закон №1058-ІV), який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Закон України від 28.02.1991 №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон №796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону №796-ХІІ. Згідно з частиною третьою цієї статті призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і цього Закону”.
За умовами частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Водночас, за приписами статті 1 Закону №1058-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Так, приписами статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 18 вказаного порядку визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів та на підставі показань свідків в разі, коли документи про стаж роботи не збереглися.
Так, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з відмовою пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи в колгоспі з 1983 року по 1991 рік, оскільки відсутні підтверджуючі документи щодо вказаного періоду роботи.
Проте, суд не погоджується з такою позицією відповідача, з огляду на наступне.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 слідує, що ОСОБА_1 у 1983 році прийнятий трактористом в колгосп імені Котовського, який в лютому 1994 році реорганізовано в КСП “Турія”, а в березні 2000 року реорганізована в СВК “Турія”; в період з 19.05.1984 по 08.06.1986 - проходив службу в рядах армії та 01.11.2000 - звільнений з роботи згідно поданої заяви (а.с. 9, 13).
При цьому суд зазначає, що згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту п.2.4 зазначеної вище Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується “ 05.01.1993”.
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.27 Інструкції №58 передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Суд зазначає, що в силу пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Разом з тим, відповідно до довідки СВК “Турія” від 12.12.2012 №65 документи про роботу колгоспників за 1949-1991 роки в колгоспі імені Котовського/на даний час СВК “Турія” не збереглися в зв'язку з пожежею контори колгоспу 28.12.1992 (Довідка інспекції держпожнагляду №20 від 09.03.1993). Документів за 1949-1991 не має, що стверджується довідкою рай архіву №2 від 27.01.1993 (а.с. 14).
Як вбачається із довідки від 26.07.2018 №647 Камінь-Каширського РВ Управління ДСНС України у Волинській області, 28.12.1992 в адміністративному приміщенні КСП “Турія” в с. Бузаки, виникла пожежа, внаслідок якої були знищені документи (а.с.11).
Відповідно до листа від 28.10.2019 № 406/01-16 Трудового архіву Камінь-Каширського району, документи з особового складу (протоколи загальних зборів колгоспників і засідань правління колгоспу, книги обліку розрахунків по оплаті праці, книги обліку трудового стажу і заробітку колгоспника) колгоспу імені Котовського с. Бузаки Камінь-Каширського району за 1949-1991 роки на зберігання до Трудового архіву Камінь-Каширського району не надходили (а.с. 12).
Водночас суд звертає увагу, що з даних Комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» судом встановлено, що рішеннями Волинського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 у справі 140/15881/20, від 05.05.2021 у справі 140/2043/21, від 05.05.2022 у справі 140/1185/22, які набрали законної сили, та від 26.12.2022 у справі 140/7606/22 було підтверджено право осіб на зарахування стажу роботи у колгоспі імені Котовського, за вказаних обставин.
Суд враховує, що позивач вжив усіх можливих заходів для підтвердження свого трудового стажу. Так, ОСОБА_1 надав довідки про підтвердження знищення документів колгоспу ім. Котовського внаслідок пожежі та довідку з архіву про відсутність необхідних документів.
З листа Державного комітету архівів України Волинської обласної Державної адміністрації від 09.11.2009 №1006/01-23 слідує, що документи колгоспу імені Котовського, с. Бузаки Камінь-Каширського району зберігаються в держархіві області за 1960-1987 роки, книги обліку трудового стажу, книги розрахунків по оплаті праці з членами колгоспу не передавались, такі документи в держархів області не приймаються, а протягом 75 років повинні зберігатись в діючому господарстві, в разі його ліквідації - в Трудовому архіві району, документи КСП та СВК “Турія” в архів не надходили (а.с. 41).
При цьому, суд зауважує, що в спірний період, позивач ОСОБА_1 окрім роботи в колгоспі, з 18.10.1983 по 16.04.1984 проходив навчання по підготовці робітників для сільського господарства та отримав професію тракторист 3 класу, що підтверджується довідкою Волинського обласного учбового центру підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів агропромислового комплексу від 27.02.2020 № 110 (а.с. 44 зворот), а в період з 19.05.1984 по 08.06.1986 - проходив строкову військову службу, що підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_1 (а.с. 9), довідкою Камінь-Каширського районного військового комісаріату від 27.04.2020 № 51 (а.с. 44) та вказані періоди навчання і військової служби зараховано позивачу до страхового стажу, що підтверджується розрахунком страхового стажу (а.с. 35).
Тому такі періоди не підлягають повторному зарахуванню в судовому порядку.
Відповідно до пункту 27 Порядку № 637 у тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця.
Оскільки у трудовій книжці позивача зазначено лише рік прийняття його на роботу трактористом в колгосп імені Котовського - 1983 рік без зазначення точної дати, то відповідно до вимог пункту 27 Порядку № 637 за дату прийняття ОСОБА_1 на роботу слід брати 01.07.1983.
Відтак, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що трудовою книжкою позивача підтверджується факт його роботи в періоди з 01.07.1983 по 17.10.1983, з 17.04.1984 по 18.05.1984 та з 09.06.1986 по 31.12.1991 в колгоспі ім. Котовського (правонаступники КСП “Турія”, СВК “Турія”). Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи відповідачем суду не надано.
Таким чином, оскільки трудова книжка позивача містить необхідні записи про роботу у спірний період, тому, на переконання суду, є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.
Відтак, суд приходить до висновку, що ГУ ПФУ у Волинській області протиправно не зарахувало спірні періоди роботи в колгоспі до страхового стажу та відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком.
Разом з тим, стосовно твердження відповідача про те, що спірний період роботи позивача з 1983 року по 1991 рік в даному колгоспі не підтверджений кількістю відпрацьованих людиноднів, то суд їх до уваги не приймає, оскільки вказані підстави та мотиви не були викладені в рішенні про відмову в призначенні пенсії за віком.
Відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Як слідує з позовної заяви позивач оскаржує дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо не зарахування періоду роботи в колгоспі імені Котовського. Однак, суд зазначає, що відмова органу Пенсійного фонду була оформлена рішенням ГУ ПФУ у Волинській області про відмову в призначенні пенсії від 19.05.2020 № 032950003700, якому суд дав належну правову оцінку та прийшов до висновку про його протиправність.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги про визнання дій протиправними щодо не зарахування спірного періоду роботи в колгоспі імені Котовського належить задовольнити у спосіб прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення від 19.05.2020 № 032950003700 про відмову у призначенні пенсії та зобов'язати ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи у колгоспі ім. Котовського (правонаступники КСП “Турія”, СВК “Турія”) з 01.07.1983 по 17.10.1983, з 17.04.1984 по 18.05.1984 та з 09.06.1986 по 31.12.1991 до страхового стажу.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію, з врахуванням спірного періоду роботи з часу виникнення права, то суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 по справі № 812/1312/18.
Чинним законодавством України повноваження щодо призначення пенсій за віком покладено на територіальні органи ПФУ, а тому здійснення перевірки умов, визначених Законом №1058, необхідних для призначення пенсії покладається саме на останніх.
Слід зазначити, що суд не уповноважений встановлювати наявність чи відсутність всіх підстав для призначення чи відмови у призначенні пенсії, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Відповідно до частин 2, 3 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
З урахуванням наведеного, за відсутності правової оцінки, наданої територіальним органом Пенсійного фонду України щодо наявності усіх умов для надання позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд позбавлений у межах цієї справи можливості дійти категоричного висновку про наявність у позивача права на призначення вказаної пенсії, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії за віком.
Відтак, з метою належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, позовні вимоги належить задовольнити частково шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 19.05.2020 № 032950003700 про відмову в призначенні пенсії та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи у колгоспі ім. Котовського (правонаступники КСП “Турія”, СВК “Турія”) з 01.07.1983 по 17.10.1983, з 17.04.1984 по 18.05.1984 та з 09.06.1986 по 31.12.1991 до страхового стажу та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2020 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог.
Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 992,40 грн., сплачений відповідно до квитанції від 29.12.2022 номер платежу 1136436034 (а.с. 6). Суд звертає увагу, що сума судового збору підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі, оскільки, часткове задоволення позову стосується лише способу захисту порушеного права обраного судом.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 19.05.2020 № 032950003700 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи у колгоспі ім. Котовського (правонаступники КСП “Турія”, СВК “Турія”) з 01.07.1983 по 17.10.1983, з 17.04.1984 по 18.05.1984 та з 09.06.1986 по 31.12.1991 до страхового стажу та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 14.05.2020.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кравчука, 22-В, ідентифікаційний номер 13358826).
Суддя Р.С. Денисюк