м. Вінниця
08 лютого 2023 р. Справа № 120/8897/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років військової служби, з дня виключення позивача зі спиків особового складу. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що одноразова грошова допомога при звільненні йому обрахована, виходячи саме з календарних років, він вважає, що одноразову грошову допомогу при звільненні необхідно розраховувати, виходячи не з календарної вислуги років, а з вислуги років у пільговому обчисленні, тобто із загальної вислуги років, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 07.11.2022 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Заперечуючи проти позову, відповідач надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначає, що розрахував та виплатив одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у зв'язку зі звільненням у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Тому, підстави для виплати різниці невиплаченої вихідної допомоги при звільненні відсутні. Зважаючи на викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу в Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Витягом з наказу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №266 від 13.09.2022 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини відповідно до підпункту «г», п. 3, ч. 5, ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме самостійне виховання дитини з інвалідністю до 18 років.
Після звільнення зі служби позивачу була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з 14.06.2016 року по 13.09.2022 року.
Так, в наказі про звільнення №266 від 13.09.2022 року зазначено, що на момент звільнення вислуга років позивача становить: у календарному обчисленні 24 роки 01 місяць 03 дні та у пільговому (без врахування календарної) - 02 роки 00 місяців 14 днів. Таким чином, одноразова грошова допомога при звільненні обрахована, виходячи саме з календарних років.
Вважаючи, що одноразову грошову допомогу при звільненні необхідно розраховувати виходячи не з календарної вислуги років, а з вислуги років у пільговому обчисленні, тобто із загальної вислуги років, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо перерахунку виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням.
Листом за вих. № 50/28/33-1354 від 03.10.2022 року відповідач повідомив про відсутність підстав для перерахунку виплаченої ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням.
Не погодившись з такими діями відповідача, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII встановлені основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону № 2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Статтею 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-XII визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393.
Абзацом четвертим пункту 10 постанови КМУ № 393 встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, зокрема, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до абзацу 2 пункту 14 постанови КМУ № 393 військовослужбовцям, поліцейським, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, співробітникам Служби судової охорони, звільненим із служби безпосередньо з посад, які вони займали в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у закладах вищої освіти із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі, Службі судової охорони, виплата одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених пунктом 10 цієї постанови, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких військовослужбовці та зазначені особи працювали.
Крім того, наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року № 925/5 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Пунктом 2 розділу ІІІ Порядку № 925/5 визначено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Таким чином, одноразова грошова допомога у зв'язку із звільненням зі служби, зокрема, за сімейними обставинами виплачується в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
З матеріалів справи слідує, що вислуга років ОСОБА_1 станом на момент звільнення становить: у календарному обчисленні 24 роки 01 місяць 03 дні та у пільговому (без врахування календарної) - 02 роки 00 місяців 14 днів.
Між сторонами відсутній спір щодо права позивача на одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Крім того, як встановлено в ході судового розгляду та підтверджено сторонами, позивачу була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з 14.06.2016 року по 13.09.2022 року.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відсутні порушення наведених правових норм під час розрахунку та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з боку відповідача.
Посилання позивача на те, що одноразова грошова допомога у зв'язку із звільненням зі служби має вираховуватись саме із пільгової вислуги років, а тому сума вихідної допомоги нарахована і виплачена не в повному обсязі, не враховуються судом.
Так, поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».
При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги є наявність «вислуги 10 років і більше».
Отже, календарна вислуга років застосовується для визначення розміру грошової допомоги.
Крім того, посилання позивача в якості обґрунтування позовних вимог на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.04.2018 року у справі № 806/2104/17 судом не приймаються, оскільки предметом спору у справі № 806/2104/17 є право особи на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, що не є спірним у даній справі.
Разом з тим, висновків щодо необхідності застосування для визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби вислуги років саме у пільговому, а не в календарному, обчисленні наведена постанова Верховного Суду не містить.
За приписами частини 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Чернюк Алла Юріївна