Номер провадження: 11-кп/813/710/23
Справа № 522/5511/20
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
01.02.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2022 року, щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12020161500000080 від 14.01.2020, відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Руставі, Республіки Грузія, грузина за національністю, громадянина Грузії, офіційно не працевлаштованого, із середньою освітою, фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2023 року задоволено клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 . Продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», строком на 60 днів, тобто до 17.02.2023 року включно.
Залишено без змін визначений розмір застави як альтернативного запобіжного заходу визначений ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03.07.2020 року, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 630600 гривень.
Рішення суду мотивоване обґрунтованістю висунутого обвинувачення, наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та тим, що інші менш суворі види запобіжних заходів, не зможуть забезпечити мети заходів забезпечення кримінального провадження.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та змінити ОСОБА_6 запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який, у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного браслету.
В обґрунтування своїх доводів вказує, що прокурором не доведено наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_6 відповідно до виписки наданої на адвокатський запит сектору в Одеській області філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській області хворіє на псоріаз. Звертає увагу, що ОСОБА_8 раніше не судимий, одружений. Таким чином вважає, що суд мав право застосувати більш м'який запобіжний захід до обвинуваченого.
Положеннями ч. 4 ст. 4221 КПК України визначено, що розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Учасники кримінального провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явились. Прокурор та захисник обвинуваченого звернулись до суду з заявами про розгляд справи без їх участі.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за можливим та необхідним апеляційний розгляд провести за відсутності сторін кримінального провадження.
Позиції учасників судового провадження.
Заслухавши: суддю-доповідача, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що передусім національні судові органи повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Частиною 3 ст. 199 КПК України передбачено, що суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.
Як вбачається з матеріалів провадження, на розгляді в Приморському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12020161500000080 від 14.01.2020, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги захисника щодо недоведеності існування ризиків, апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Перевіряючи обґрунтування суду першої інстанції щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК, а саме того, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні та може вчинити інше кримінальне правопорушення, апеляційний суд встановив належне та детальне обґрунтування судом наявності кожного із зазначених ризиків в оскаржуваній ухвалі.
Апеляційний суд враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України, за вчинення якого в разі доведеності його вини, передбачене покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 12 років з конфіскацією майна, наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачений, враховуючи тяжкість покарання, що йому загрожує у разі встановлення його вини, вважає, що обвинувачений може вдатися спроб переховуватися від суду.
При цьому, апеляційний суд враховує, що у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також, згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Зважаючи на те, що остаточне рішення по справі відносно обвинуваченого ОСОБА_6 не прийнято та на теперішній час судовий розгляд кримінального провадження триває, свідки підлягають безпосередньому допиту судом, колегія суддів вважає, що в даному випадку існують ризики можливого незаконного впливу останніми на свідків, з метою зміни останніми показань та можливого перешкоджання кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Окрім того, наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується тим, що ОСОБА_6 не працевлаштований, тобто не має постійного джерела доходу та шляхи надходження його доходів для життєдіяльності не відомі, у зв'язку з чим може вдатися до спроб вчинення інших злочинів.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для продовження строків тримання під вартою обвинуваченому, апеляційним судом не встановлено.
Апеляційний суд приймає до уваги посилання в апеляційній скарзі на те що ОСОБА_6 раніше не судимий, проте зауважує, що зазначені обставини, враховуючи встановлене колегією суддів вище, не можуть беззаперечно гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти встановленим вище ризикам у разі застосування більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу.
Доводи апеляційної скарги про те, що обвинувачений одружений, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки захисником не додано до апеляційної скарги доказів на підтвердження цих обставин.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про те, ОСОБА_6 відповідно до виписки наданої на адвокатський запит сектору в Одеській області філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській області хворіє на псоріаз, апеляційний суд зазначає, що будь-яких відомостей, які б вказували на те, що у обвинуваченого наявні хвороби, які виключають його можливість перебування в умовах ізоляції, матеріали провадження не містять та не входять до переліку хвороб, затверджених у наказі Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі» (із змінами від 23.09.2021 №3373/5/2031), які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу сторони захисту на те, що, згідно пункту 2 глави 2 розділу X наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019 року №1769/5, надання ув'язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», статей 8, 107, 116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 року №239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014 року №1348/5/572.
Відповідно до пункту 3 глави 2 розділу X зазначеного наказу, у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров'я ув'язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров'я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.
Апеляційний суд зазначає, що надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного перелік та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Таким чином, лікування обвинуваченого у разі наявності у нього медичних захворювань можливо в умовах ДУ «Одеській слідчий ізолятор» та не може слугувати підставою неможливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Отже, всупереч доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ризики, які були заявлені у клопотанні прокурора, доведені під час розгляду клопотання та виправдовують тримання обвинуваченого під вартою, обумовлені суспільною необхідністю, є обґрунтованими з огляду обмеження конституційних прав і свобод обвинуваченого, оскільки суд першої інстанції дотримався при розгляді клопотання прокурора приписів ст. 331 КПК України та розглянув питання доцільності продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою, з урахуванням положень глави 18 КПК України.
На думку апеляційного суду застосування до ОСОБА_6 , більш м'якого запобіжного заходу є неможливим, оскільки такий запобіжний захід не здатний запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Керуючись статтями 183, 196, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2022 року, щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12020161500000080 від 14.01.2020, відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4