Справа № 447/1263/22 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І.
Провадження № 22-ц/811/2087/22 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
31 січня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А
секретаря: Гай О.О.
за участю: ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 ,
представника апелянта - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 26 липня 2022 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, про встановлення факту, що має юридичне значення,
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення та просила ухвалити рішення, яким встановити юридичний факт постійного проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Розвадів Миколаївського району Львівської області на території України на момент проголошення незалежності України (24.08.1991).
В обґрунтування заяви покликається на те, вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Розвадів Миколаївського району Львівської області, тодішньої Української РСР. З 27.10.1988 вона постійно проживала з батьками у АДРЕСА_1 , та знята з реєстраційного обліку за вказаною адресою у вересні 1996 року. У 1991 році вона закінчила 8-й клас Львівської середньої загально-освітньої школи № 70 і отримала свідоцтво про базову загальну середню освіту. З вересня 1991 року до 30.06.1993 навчалася у Львівському державному училищі фізичної культури міста Львова. 09.07.1993 вона отримала паспорт (бланк паспорта громадянина колишнього СРСР). 09.10.1993 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , а у червні 1996 року закінчила медичне училище Товариства з обмеженою відповідальністю «Медик».
На даний час їй необхідно встановити факт постійного проживання в Україні станом на момент проголошення незалежності України (24.08.1991), оскільки від нього залежить доведеність її належності до громадянства України і її право на одержання паспорта громадянина України, тому звернулася в суд із даною заявою, так як законом не визначено іншого порядку встановлення даного факту.
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 26 липня 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено юридичний факт постійного проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Розвадів Миколаївського району Львівської області, на території України на момент проголошення незалежності України (24.08.1991).
Рішення суду оскаржило Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області.
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 в установлений Законом України «Про громадянство України» термін не виконала зобов'язання про припинення іноземного громадянства, 02.07.2021 ГУДМС України у Львівській області рішення про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 скасовано на підставі статті 21 Закону України «Про громадянство України». Зазначає, оскільки ОСОБА_1 , є громадянкою російської федерації відносно неї не можуть бути застосовані положення статті 3 Закону України «Про громадянство України». Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення відмовити в повному обсязі.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_2 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Представник апелянта - ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не відповідає.
Як вбачається із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , заявниця ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Розвадів Миколаївського району Львівської області.
Згідно довідки № 25 від 17.05.2022, виданої директором ЛКП «Господар», ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована в АДРЕСА_1 з 27.10.1988, знята з реєстраційного обліку в вересні 1996 року.
Відповідно до довідки № 176 від 19.05.2022, виданої Ліцеєм № 70 Львівської міської ради, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 закінчила у 1991 році 8-1 клас Львівської середньої загально-освітньої школи № 70 та отримала свідоцтво про базову загальну середню освіту серії НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки № 165 від 18.05.2022, виданої КЗ ЛОР «Львівський фаховий коледж спорту», ОСОБА_7 навчалась у Львівському державному училищі фізичної культури з 1991 року до 1993 року, здобула повну загальну середню освіту та отримала атестат про повну загальну середню освіту НОМЕР_3 від 12.06.1993.
Як вбачається із довідки, виданої Миколаївським районним відділом ГУ ДМС України у Львівській області, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно отримувала паспорт громадянина України зразка СРСР, серії НОМЕР_4 , виданого Миколаївським РВВС від 09.07.1993.
09.10.1993 ОСОБА_7 уклала шлюб із ОСОБА_5 . Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_5
Як вбачається із диплому серії ІР № НОМЕР_6 , ОСОБА_1 в червні 1996 року закінчила медичне училище товариства з обмеженою відповідальністю «Медик» за спеціальністю «Сестринська справа»
14.06.2018 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 видано тимчасове посвідчення громадянина України. Строк дії посвідчення до 14.06.2020
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази, вважав доведеним факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24.08.1991, що є підставою для задоволення заяви.
Однак, районний суд не звернув увагу та таке.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Закон України «Про громадянство України» визначає умови, за яких визнається належність до громадянства України (стаття 3), підстави для набуття громадянства України (стаття 6), а також умови для прийняття до громадянства України (стаття 9).
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-XII «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
Відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України «Про громадянство України» однією з підстав для набуття громадянства України є територіальне походження.
Особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням (частина перша статті 8 Закону України «Про громадянство України»).
У разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до ІНФОРМАЦІЯ_2 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду (пункт44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001, в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006 (далі - Порядок № 215/2001)).
У статті 9 Закону України «Про громадянство України» визначено перелік умов, за наявності яких іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх заявою прийняті до громадянства України.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 9 Закону України «Про громадянство України» однією з умовам для прийняття до громадянства України є безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.
З метою організації виконання Закону України «Про громадянство України» затверджений Порядок № 215/2001, відповідно до якого порядок подання заяв та інших документів для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України (стаття 3 Закону України «Про громадянство України»), оформлення набуття громадянства України (стаття 6 Закону України «Про громадянство України») та прийняття до громадянства України (стаття 9 Закону України «Про громадянство України») є різним.
Таким чином, від встановлення належності до громадянства України необхідно відрізняти процедуру набуття громадянства України за територіальним походженням іноземцями або особами без громадянства, а також процедуру прийняття до громадянства України.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі № 127/26354/20, який підлягає врахуванню відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України.
Системний аналіз положень Закону України «Про громадянство України» та Порядку № 215/2001 свідчить, що:
- для встановлення належності до громадянства України юридичне значення можуть мати факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або факт проживання в Україні на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року);
- для набуття громадянства України іноземцями або особами без громадянства за територіальним походженням юридичне значення може мати факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України»;
- для прийняття до громадянства України іноземець або особа без громадянства повинна безперервно проживати на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 318 ЦПК України у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення повинно бути зазначено який факт заявник просить встановити та з якою метою.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду, просила встановити факт її постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року та зазначила, що встановлення юридичного факту необхідно їй для встановлення належності до громадянства України.
Разом із тим встановлено, що ОСОБА_1 з 2002 року є громадянкою російської федерації, та реалізувала на власний розсуд своє право на громадянство, оформивши громадянство російської федерації, і на території України може перебувати лише в статусі іноземця.
В свою чергу, іноземець не може встановити належність до громадянства України, а встановлення такого факту матиме наслідком подвійне громадянство, що суперечить принципу єдиного громадянства, визначеного нормами прямої дії - положеннями статті 4 Конституції України.
Крім цього з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 повернулася в Україну у 2006 році та проживала на території України як громадянка російської федерації.
24.02.2018 ОСОБА_1 , як громадянка російської федерації, зверталась із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.
15.05.2018 згідно рішення ГУДМС України у Львівській області ОСОБА_1 , оформлено набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону та видано довідку про реєстрацію особи громадянином України, на підставі якої оформлено тимчасове посвідчення громадянина України НОМЕР_7 терміном дії до 14.06.2020.
Під час подання заяви про набуття громадянства України ОСОБА_1 разом із іншими необхідними документами подала зобов'язання протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити своє попереднє громадянство - громадянство російської федерації.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 в установлений Законом термін не виконала зобов'язання про припинення іноземного громадянства, 02.07.2021 рішення про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 було скасовано на підставі статті 21 Закону України «Про громадянство України».
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердила, що громадянство російської федерації нею не припинено.
Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, рішення суду слід скасувати та постановити нову постанову про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області задовольнити.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 26 липня 2022 року скасувати та постановити нову постанову.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено: 08.02.2023
Головуючий
Судді