Ярмолинецький районний суд Хмельницької області
Справа № 686/21995/22
Провадження № 1-кс/689/14/23
Іменем України
09.02.2023 року смт. Ярмолинці
Слідчий суддя Ярмолинецького районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , скаржника ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 , розглянувши в режимі відеоконференції скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого ТУ ДБР, розташованого в м. Хмельницькому щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань,
встановив:
ОСОБА_3 та захисник звернулись до суду із скаргою на бездіяльність ТУ ДБР у м. Хмельницькому щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою від 05.09.2022 р. про постановлення суддями Хмельницького міськрайонного суду завідомо неправосудного вирок.
Скаргу обґрунтовують тим, що 07.09.2017 р. Хмельницьким міськрайонним судом у складі головуючої судді ОСОБА_5 та суддів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у справі 678/494/17 (провадження №1кп/678/59/17) ОСОБА_3 було засуджено до довічного позбавлення волі. Вирок мотивований із посиланням на цілий ряд експертиз. Однак, із відповідей отриманих з Хмельницького міськрайонного суду та прокуратури, скаржник з'ясував, що ці експертизи, на які є посилання у вироку, насправді відсутні в матеріалах провадження. Таким чином, скаржники вважають, що вказаними суддями допущено зловживання владою, що призвело до постановлення завідомо неправосудного вироку.
В судовому засіданні скаржник та його захисник скаргу підтримали з аналогічних мотивів. При цьому, ОСОБА_3 не згодний із вироком Хмельницького міськрайонного суду, оскаржував його в апеляційному порядку, намагався добитись перегляду його за нововиявленими обставинами, однак, у відкритті провадження з перегляду вироку за нововиявленими обставинами було відмовлено. Мета звернення до правоохоронних органів про внесення відомостей до ЄРДР відносно суддів - добитись скасування вироку, який засуджений вважає неправосудним.
У судове засідання слідчий ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, що не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, слідчий суддя прийшов до висновку, що у задоволенні скарги слід відмовити.
07.09.2017 р. Хмельницьким міськрайонним судом у складі головуючої судді ОСОБА_5 та суддів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у справі 678/494/17 (провадження №1кп/678/59/17) ОСОБА_3 було засуджено до довічного позбавлення волі. Вирок був залишений без змін ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 10.01.2018 р.. Постановою Верховного Суду від 06.06.2019 р. попередні судові рішення було змінено і на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону №838-VІІІ) зараховано засудженому у строк відбуття покарання строк його попереднього ув'язнення з 23.12.2016 р. по 10.01.2018 р. включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. У решті судові рішення залишені без зміни. При цьому, Верховний Суд у постанові зазначив, що фактичні обставини справи, встановлені судами, підтверджуються дослідженими судами доказами, у тому числі експертизами.
Листами від 22.11.2021 р. №2175, від 27.01.2022 р. №1903 Хмельницького міськрайонного суду та від 01.02.2022 р. №09/1/2-859-16 Хмельницької обласної прокуратури скаржника повідомлено, що висновки ряду експертиз, у т.ч. №№2428, 2429, на які є посилання у мотивувальній частині вироку, у матеріалах кримінального провадження відсутні і не значаться в реєстрі матеріалів досудового розслідування.
Однак, звернення засудженого з цієї підстави про перегляд вироку за нововиявленими обставинами по суті не розглядались, ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 22.04.2022 р. заяву засудженого та адвоката було їм повернуто, а ухвалою від 15.07.2022 р. було відмовлено у відкритті провадження.
Після цього, з метою добитись перегляду вироку, засудженим було подано заяву від 05.09.2022 р. про внесення відомостей стосовно вчинення суддями Хмельницького міськрайонного суду ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 кримінальних правопорушень у вигляді зловживання владою, що призвело до постановлення завідомо неправосудного вироку (по-суті, передбачених ст. ст. 364, 375 КК України).
Листом від 13.09.2022 р. ТУ ДБР, розташоване у м. Хмельницькому, отриманим скаржником 19.09.2022 р., повідомило, що за наслідками перевірки матеріалів звернення, не було встановлено підстав для внесення відомостей до ЄРДР.
Положеннями ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч. 1 ст. 303 КПК України. Зокрема, у відповідності до п. 1 ч.1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 214 КПК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
КПК України передбачає внесення до ЄРДР інформації на підставі заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення, а не будь-яких заяв, які надходять до органів досудового розслідування при здійсненні ними своїх повноважень, що слугує гарантією кожній особі від необґрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.
Фактично, оскаржуючи бездіяльність ТУ ДБР, скаржник висловлює свою незгоду із вироком Хмельницького міськрайонного суду та переслідує мету його оскарження у такий спосіб, зіткнувшись із процесуальними перешкодами щодо його перегляду за нововиявленими обставинами.
При розгляді скарги особи на бездіяльність органу досудового розслідування, слідчий суддя не наділений повноваженнями надавати правову оцінку правильності судового рішення іншого суду, яке набрало законної сили.
Згідно з ч. ч. 1, 11 ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Законом встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.03.2009 р. у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України зауважив, що імунітет суддів має законну мету, оскільки він є засобом забезпечення належного здійснення правосуддя.
Схожий висновок висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 р. у справі № 6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (ч. ч. 1, 3 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Вчинення (не вчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (не вчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяк та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010 р.).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 р. у справі №454/143/17-ц, від 21.11.2018 р. у справі №757/43355/16-ц, від 29.05.2019 р. у справі №489/5045/18, від 20.11.2019 р. у справі №454/3208/16-ц.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 11.06.2020 р. №7-р/2020 року визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) ст. 375 Кримінального кодексу України. Ця обставина свідчить про те, що в силу неконституційності складу злочину «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови», ідентифікувати склад даного злочину не вбачається за можливе, що виключає кримінальне переслідування.
Враховуючи наведене, слідчий суддя вважає, що скарга, з підстав зазначених у ній, не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя
постановив:
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого ТУ ДБР, розташованого в м. Хмельницькому щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Ухвала відповідно до вимог ч. 3 ст. 307 КПК України є остаточною та оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1