Справа № 643/3094/22 Головуючий 1ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/173/23 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія: тримання під вартою
02 лютого 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю підозрюваного ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
законного представника неповнолітнього підозрюваного ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Московського районного суду м.Харкова від 12 грудня 2022 року, якою задоволено клопотання ст.слідчого СВ ХРУП №2 ГУНП Харківській області ОСОБА_9 , погодженого прокурором Салтівської окружної прокуратури м.Харкова ОСОБА_10 та застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 12022221170003917 від 10 грудня 2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст. 115 КК України, до 07 лютого 2023 року,-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
СВ ХРУП №2 ГУНП Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022221170003917 від 10 грудня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст. 115 КК України
У зазначеному кримінальному провадженні органом досудового розслідування неповнолітній ОСОБА_6 підозрюється у тому, що він перебуваючи у своїх знайомих за адресою: АДРЕСА_1 , де останні разом вживали алкогольні напої та 10.12.2022 року близько о 03:00 годині, у неповнолітнього ОСОБА_6 виник конфлікт на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із потерпілим та перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, тримаючи кухонний ніж в правій руці зі значною силою наніс клинком ножа 1-2 удари в область животу потерпілого, чим спричинив останньому проникаюче колото-різане поранення черевної стінки зліва з пораненням лівої нирки, обширну заочеревинну гематому, гемоперитонеум ІІІ ст., однак не довів свій злочинний намір, спрямований на позбавлення життя потерпілого, оскільки останній після отримання тілесних ушкоджень, вибіг з квартири та звернувся до мешканців будинку з проханням викликати медичну допомогу.
Після чого потерпілого було доставлено до КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги» ім. проф. О.І. Мещанінова ХМР, де останньому було надано необхідну медичну допомогу та збережено життя.
10.12.2022 року ОСОБА_6 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України.
12.12.2022 року слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням, погодженим з прокурором, про застосування запобіжного заходу виді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_6 .
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, та наявність ризиків, передбачених п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м.Харкова від 12 грудня 2022 року задоволено клопотанняслідчого та застосовано до неповнолітнього ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 07.02.2023 року без визначення застави.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить ухвалу слідчого судді скасувати, обрати підозрюваному запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що прямого умислу , мотиву та мети, а також наміру спрямованого на вчинення протиправних дій, передбачених ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України відносно потерпілого ОСОБА_6 не мав, оскільки він опинився в складні ситуації, коли потерпілий спровокував конфліктну ситуацію та схопивши ніж намагався завдати їм кілька ударів ОСОБА_6 , який захищаючись та побоюючись за своє життя та здоров'я завдав ножем, який встиг схопити, поранення потерпілому. Зазначене свідчить про необґрунтованість підозри
Вказує, що стороною обвинувачення не доведено вагомість аргументів, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Неповнолітній підозрюваний ОСОБА_6 , його захисник та законний представник в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просили її задовольнити, застосувати запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, причин своєї неявки суду не повідомив.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливим проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутності прокурора у кримінальному провадженні, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи неповнолітнього підозрюваного ОСОБА_6 , його захисника та законного представника на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Згідно ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Слідчий суддя, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у відповідності до вимог ст.193,194 КПК України заслухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого, і дійшов вмотивованого висновку про необхідність обрання щодо підозрюваного такого виняткового виду запобіжного заходу як тримання під вартою, оскільки останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, а наявність самої обґрунтованої підозри підтверджується відповідними письмовими доказами, зібраними під час досудового розслідування.
Визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.1 ст. 9 КПК України).
Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «Ilgar Mammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні "Murray v. the United Kingdom".
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Відповідно до вимог п.п.4,5 ч.1 ст.277 КПК України, письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням із прокурором. Повідомлення має містити, зокрема, такі відомості: зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Як вбачається з наданих в апеляційний суд матеріалів, в повідомленні про підозру неповнолітньому ОСОБА_6 за ознаками злочину, передбаченому ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, вказано зміст підозри та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється останній, із зазначенням статей (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтованість підозри у вчиненні неповнолітнім ОСОБА_6 інкримінованому йому злочину, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, підтверджується відомостями, які містяться у: протоколах огляду місця події; протоколах допитів свідків; протоколі затримання особи, підозрюваного у вчиненні злочину; довідці з КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР; протоколі допиту потерпілого.
Зважуючи на такий обсяг відомостей, матеріали судового провадження об'єктивно свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів у зв'язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази формують внутрішнє переконання, в тому числі й для стороннього спостерігача, причетності неповнолітнього ОСОБА_6 до вчинення кримінального правопорушення, згідно підозри.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання захисника про неналежність наданих органом досудового розслідування доказів причетності ОСОБА_6 до інкримінованого правопорушення, оскільки слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу.
Відповідно ч.1,2 ст.492 КПК України, за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, до неповнолітнього з урахуванням його вікових та психологічних особливостей, роду занять може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених цим Кодексом. Затримання та тримання під вартою можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним у ст.177 цього Кодексу, що повністю відповідає Мінімальним стандартним правилам ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила), прийнятим 29.11.1985 Резолюцією 40/33 на 96-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.
Слідчий суддя, суд повинен враховувати, що тримання під вартою має застосовуватись до неповнолітнього лише як винятковий захід з визначенням якомога коротших термінів такого тримання та із забезпеченням періодичного перегляду через короткі проміжки часу підстав для його застосування чи продовження (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 у справі «Ассенов та інші проти Болгарії»).
Судом першої інстанції правильно взято до уваги й самі фактичні обставини (фабули злочину) згідно підозри, а саме те, що неповнолітній ОСОБА_6 підозрюється у тому, він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, наніс ножем 1-2 удари в область живота потерпілого, чим спричинив останньому проникаюче колото-різане поранення черевної стінки зліва з пораненням лівої нирки, обширну заочеревинну гематому, гемоперитонеум ІІІ ст., однак не довів свій злочинний намір, спрямований на позбавлення життя потерпілого, оскільки останній після отримання тілесних ушкоджень, вибіг з квартири та звернувся до мешканців будинку з проханням викликати медичну допомогу, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку як інкримінованого злочину, так й самої особи підозрюваного.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
За таких обставини, враховуючи, що дії неповнолітнього ОСОБА_6 , за вчинення яких йому повідомлено підозру, класифікуються як особливо тяжкий злочин, а саме закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, колегія суддів вважає, що існує суспільний інтерес, який полягає у необхідності збереження та дотримання життя та здоров'я осіб та який свідчить про те, що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,3, ч.1 ст.177 КПК України.
Крім того,ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Колегія суддів зазначає, що слідчим суддею було взято до уваги особу підозрюваного та приймає до уваги, що підозрюваний уродженець м. Харкова, громадянин України, українець, з неповною середньою освітою, має постійне місце проживання, проте зазначені обставини не зменшують існування ризиків, передбачених, ч.1 ст.177 КПК України, оскільки вони існували і на час вчинення протиправних дій, а тому вони не утворюють жодних моральних запобіжників, які унеможливлюють при обранні підозрюваною моделі поведінки, а відтак не здатні перешкодити вчинити їй дії, передбачені ч.1 ст.177 КК України.
Також колегія суддів зазначає, що з урахуванням того, що неповнолітній ОСОБА_6 раніше судимий вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 12.02.2021 року за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, з випробуванням (іспитовим строком 2 роки), тобто неповнолітній ОСОБА_6 , належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та на даний час підозрюється у вчинені особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'ято колегія суддів вбачає наявність існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України.
Так, ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Ризик переховування обумовлений серед іншого і можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання, оскільки з урахуванням злочину, у якому обґрунтовано підозрюється неповнолітній ОСОБА_6 , а також невідбутого покарання за попереднім вироком, останньому може бути призначене виключно покарання у виді реального позбавлення волі на строк понад 10 років. Зазначені обставини самі по собі можуть спонукати підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Відтак, сама по собі тяжкість злочину не є єдиною визначальною умовою при встановленні ризику, проте разом з іншими обставинами повинна враховуватись слідчим суддею під час вирішення розгляду клопотання про обрання особі запобіжного заходу.
Колегія суддів зазначає, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків та потерпілих, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4ст. 95 КПК).
Таким чином, ризик впливу на потерпілого, свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Таким чином, доводи захисника про те, що фактично лише тяжкість інкримінованого злочину формально стала єдиною підставою для обрання найбільш суворого виду запобіжного заходу - тримання під вартою - є необґрунтованими.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи сторони захисту про недоведеність висновків суду першої інстанції з цього приводу та їх декларативність не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, не є слушними та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на відомостях провадження.
Зважаючи на вагомість доказів та обґрунтованість підозри у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи, за яке передбачено покарання лише у виді позбавлення волі, а також враховуючи особу підозрюваного, слідчий суддя, керуючись положеннями ч.1 ст.194 КПК України, обґрунтовано, враховуючи суспільний інтерес, який в даному випадку превалює над приватним, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, слідчий суддя дійшов до цілком правильного висновку про застосування щодо неповнолітнього ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Доводи захисника про те, що 01.02.2023 року ОСОБА_6 було вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, оскільки органом досудового розслідування дії ОСОБА_6 були перекваліфіковані з ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України колегія суддів відхиляє, оскільки зазначене не впливає на правильність висновків слідчого судді щодо необхідності застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Крім того, колегія суддів погоджується з доводами слідчого судді про те, що відповідно до п. 18.2 Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуються відправлення правосудця щодо неповнолітніх (1985 р.), так званих «Пекінських правил», жоден неповнолітній не може бути вилучений з-під нагляду батьків частково або повністю, якщо це не виправдовують обставини провадження. Проте, інкриміновані дії ОСОБА_6 вчинив 10.12.2022 близько 03.00 години, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, що свідчить про те, що його батьки не достатньо контролюють місце перебування сина у нічний час, так само, як і його стан, та не зможуть належним чином забезпечити виконання підозрюваним належним чином процесуальних обов'язків.
Таким чином відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, тому колегія суддів погоджується з рішенням слідчого судді щодо необхідності задоволення клопотання слідчого, оскільки слідчий та прокурор в повному обсязі довели суду обставини, які виправдовують обмеження неповнолітнього ОСОБА_11 на свободу саме в такий спосіб процесуального примусу.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими, а тому і такими, що не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та про необхідність зміни запобіжного заходу.
За таких обставин, ухвала слідчого судді відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, про що йде мова в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.407,419, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Московського районного суду м.Харкова від 12 грудня 2022 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4