Справа № 953/5053/22 Головуючий суддя І інстанції Садовський К. С.
Провадження № 33/818/133/23 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
30 січня 2023 року суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., при секретарі Вакула Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2022 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП,-
Цією постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає: АДРЕСА_1 ;
- визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 496 грн. 20 коп.
Постановою встановлено, що 27.08.2022 о 08.38 год., в м. Харкові на вул. Ямська, в районі будинку № 44, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volkswagen Touareg, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння: звужені зіниці очей, що не реагують на світло; тремтіння пальців рук; поведінка, що не відповідає обстановці. Водій відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку в закладі охорони здоров'я в присутності двох свідків. Таким чином, своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив судову постанову скасувати, посилаючись на те, що протокол про адміністративне правопорушення складений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки в матеріалах справи відсутні докази правомірності зупинки автомобіля, яким він керував, тобто поліцейські зупинили водія без підстав передбачених законом. Крім того свідки, зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення були зупинені поліцейським і після розмови з ним підписали протокол та поїхали далі. Фактично вони не були присутні під час оформлення протоколу, а просто його підписали і не відомо яким чином поліцейський встановлював особу свідків. Також посилається на те, що працівники поліції не повідомили водію, які саме ознаки алкогольного сп'яніння у нього присутні і взагалі не можливо встановити яким чином поліція дійшла висновку, що він має ознаки сп'яніння. Крім того вказує, що в матеріалах справи відсутнє письмове направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і тому незрозуміло до якого закладу охорони здоров'я його хотіли направити і не направили, враховуючи те, що він відмовився від огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу.
В судові засідання суду апеляційної інстанції, призначені на 09.01.2023 на 13.00 год. та 30.01.2023 року до 15.40 год. ОСОБА_1 не з'явився.
Прочас та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення смс-повідомлення на номер, який ним особисто був зазначений в його апеляційній скарзі (арк. 16). Цей же номер телефону зафіксований працівником поліції у протоколі про адміністративне правопорушення (арк. 1а).
Відповідно до відомостей довідки про недоставлення СМС вбачається, що абонент тимчасово недоступний.
Поряд з цим, під час підготовки апеляційної скарги до розгляду помічник судді неодноразово намагався повідомити ОСОБА_1 про час та місце розгляду його апеляційної скарги шляхом передачі телефонограми на телефонний нгомер, який зазначений у його апеляційній скарзі. Однак телефонний номер тимчасово недоступний та здійснити передачу телефонограми виявилось неможливим.
Крім того, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Також, згідно з усталеною практикою Суду, учасники справи в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження; процесуальна бездіяльність скаржника не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.
У цьому контексті суд також звертає увагу, що апеляційний перегляд здійснюється якраз за апеляційною скаргою особи, яка її подала, а вона в першу чергу мала б цікавитися питаннями призначення судових засідань у справі.
Слід також зазначити, що у відповідності до ст.11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» інформація про кожне судове засідання, оприлюднювалася на офіційному веб-порталі Судової влади України та ОСОБА_1 не був позбавлений об'єктивної можливості дізнатися про дати судових засідань, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до вказаного сайту.
Відповідно до матеріалів справи відсутні відомомсті про те, що ОСОБА_1 цікавився станом розгляду його апеляційної скарги. Клопотань через канцелярію суду про відкладення розгляду останній справи не подавав.
За таких обставин, враховуючи вимоги ст. ст. 268, 271, 294 КУпАП, апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 , виходячи з наявних доводів апеляційної скарги та відомостей, що містятьсчя в матеріалах цієї справи.
Дослідивши матеріали справи, відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху України, передбачених п. 2.9А.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об'єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Визнаючи ОСОБА_1 винним, суд першої інстанції послався на відомості, які містяться у: протоколі про адміністративне правопорушення серії ААБ №300050 від 27.08.2022 року (а.с.1), відеозаписі з нагрудної камери патрульного поліцейського № АЛ1525Г (а.с. 3), письмових поясненнях свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с. 5, 6).
Зокрема, відповідно до відомостей, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення (арк. 1) вбачається, що 27.08.2022 о 08.38 год., в м. Харкові на вул. Ямська, в районі будинку № 44, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volkswagen Touareg, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння: звужені зіниці очей, що не реагують на світло; тремтіння пальців рук; поведінка, що не відповідає обстановці. Водій відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку в закладі охорони здоров'я в присутності двох свідків.
Ці обставини, а саме наявність ознак наркотичного сп'яніння у водія, вочевидь обумовлювали вимогу працівників поліції, які їх виявили, згідно п. 2.5 ПДР України, запропонувати водію пройти медичний огляд у закладі охорони здоров'я, виходячи зі специфіки дослідження, що, в свою чергу, унеможливлювало проведення такого огляду на місці зупинки транспортного засобу.
Отже, саме з підстав відмови ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на стан сп'яніння і складено протокол про адміністративне правопорушенні з посилання на порушення водієм п.2.5 Правил дорожнього руху України.
Оскільки ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, працівники поліції, керуючись ч.1 ст. 130 КупАП та п. 2.5 Правил дорожнього руху України об'єктивно мали процесуальні підстави для складання відповідного протоколу, в якому зафіксовано саме факт відмови від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння.
Аналізуючи зміст цього протоколу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 був ознайомлений з відомостями цього протоколу, про що свідчить його власноручний підпис.
Поряд з цим, належить взяти до уваги, що незважаючи на незгоду із діями працівників поліції під час складання ними протоколу, цей протокол складений уповноваженою державою особою і дії службової особи що його складала, в порядку передбаченому чинним законодавством ОСОБА_1 не оскаржувалися, тобто останній не звертався до суду із позовом в порядку, визначеному КАС України, а також не звертався із скаргою на дії працівників поліції до їх керівництва, хоча мав для цього достатньо часу, що унеможливлює врахування доводів апелянта з приводу незгоди з відомостями зафіксованими в протоколі.
Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб'єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.
За таких обставин суд апеляційної інстанції не вбачає порушень чинного законодавства в діях працівників поліції під час складення протоколу стосовно ОСОБА_1 , а також відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об'єктивно зафіксовані в протоколі про адміністративне правопорушення.
Таким чином, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, ОСОБА_1 не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
Також належить врахувати те, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія внаслідок складання ним іспиту на знання вимог ПДР України. Апеляційний суд, на наявністю таких відомостей, вбачає цей випадок, як свідоме ігнорування ПДР України, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до вимог ст. 10 КУпАП.
Крім того, вказані в протоколі обставини підтверджуються письмовими поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яких було залучено працівниками поліції при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення, з яких вбачається, що 27.08.2022 в їх присутності ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у лікаря нарколога в закладі охорони здоров'я (а.с.5,6).
Досліджуючи під час апеляційного перегляду письмові пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на предмет їх достовірності і допустимості, апеляційний суд дійшов висновку, що ці пояснення заслуговують на увагу, оскільки вони містять фактичні відомості, на основі яких встановлюється певний юридичний факт і їх зміст об'єктивно узгоджується та співпадає з іншими безпосередньо дослідженими в суді першої інстанції доказами. Також слід зазначити, що пояснення цих свідків не були спростовані будь-якими об'єктивними відомостями, що також свідчить про те, що письмові поясненння цих свідків заслуговують на увагу.
Поряд з цим, в справі міститься відеозапис події за участю ОСОБА_1 (арк.3). З відомостей цього відеозапису об'єктивно вбачається, що на місці події під час пропонування працівниками поліції ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння були присутні свідки, а тому, у суду апеляційної інстанції не виникає будь-яких сумнівів щодо об'єктивності пояснень цих свідків.
Разом з цим, вказана правова позиція не суперечить принципам, які застосовуються у випадках, коли свідки обвинувачення не з'являються у судове засідання і надані ними раніше показання визнаються допустимими як докази, що узагальнені та уточнені ЄСПЛ в своєму рішенні у справі «Аль-Хавайя й Тахері проти Сполученого Королівства» (Al-KhawajaandTahery v. theUnitedKingdom, заяви № 26766/05 і № 22228/06, ECHR 2011), а також в рішенні Шачашвілі проти Німеччини ([ВП] № 9154/10, §§ 110-131, ЄСПЛ 2015), в якому Велика палата підтвердила, що відсутність вагомих причин для неявки свідка сама по собі не могла зумовити несправедливість судового розгляду, хоча вона залишалася дуже важливим фактором, який повинен бути врівноважено врахований при оцінці загальної справедливості судового розгляду, та не могла свідчити про порушення пунктів 1 та пункту 3 (d) статті 6.
Суд повинен піддавати перевірці дотримання принципу рівності сторін не лише у випадках, коли свідчення відсутнього свідка були єдиним або визначальним підґрунтям для засудження заявника, але й у випадках, коли було незрозуміло, чи є такі свідчення вирішальними або ж такими, що мають значну вагу та можуть ускладнити захист. Міра дотримання рівності, що необхідна для забезпечення справедливого розгляду справи, залежала б від ваги показань відсутнього свідка. Чим важливішими є такі докази, тим більшої ваги повинні мати врівноважуючі фактори, щоб провадження в цілому вважалося справедливим (див. також Боєць, згадане вище, § 76, та Valdhuter проти Румунії, № 70792/10, § 45, 27 червня 2017).
Так, письмові пояснення свідків не є єдиними або ж вирішальними доказами для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, ці пояснення не є більш значущими, ніж інші безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази, які є достатньо вагомими для визнання особи винуватою, і лише об'єктивно доповнюють останні у їх сукупності.
Крім того, дослідивши відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції, які містяться в матеріалах справи (арк.3) вбачається, що працівники поліції дійсно пропонували водієві ОСОБА_1 у присутності двох свідків пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі КНП ХОР ОНД, від чого останній відмовився.
Також з відеозапису вбачається, що під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 не висловлював будь-яких доводів відносно того, що він не є водієм транспортного засобу.
При цьому належить врахувати, що відеозапис працівників поліції не є єдиним доказом, завдяки якому зафіксовано адміністративне правопорушення. Визначальними є відомості, які зафіксовані в протоколі про адміністративне правопорушення, який підписаний належним працівником поліції, свідками та пояснення свідків, що залучені у якості додатку до протоколу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що свідки, зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення фактично не були присутні під час оформлення протоколу, а тільки підписали протокол та поїхали далі.
Однак, свідки були присутні під час відмови ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння, а їх пояснення зафіксовані працівником поліції зі слів цих свідків (арк. 5, 6), про що є відповідний власноручний запис цих свідків, а тому такі твердження ОСОБА_1 є не обґрунтованими та такими що не відповідають дійсності.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази правомірності зупинки автомобіля, яким керував ОСОБА_1 , апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки під час складення протоколу за ч.1 ст. 130 КУпАП процесуально не передбачено зазначення причини зупинки транспортного засобу і це об'єктивно не спростовує факту відмови ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння, а тому такі доводи апелянта є необґрунтованими.
Щодо доводів в апеляційній скарзі про те, що працівники поліції не повідомили водію, які саме ознаки алкогольного сп'яніння у нього присутні апеляційний суд ставиться критично, оскільки аналізуючи відомості протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №300050 (арк. 1-а), об'єктивно вбачається, що ОСОБА_1 ставилось у провину керування автомобілем саме у стані наркотичного сп'яніння: звужені зіниці очей, що не реагують на світло; тремтіння пальців рук; поведінка, що не відповідає обстановці, а не алкогольного сп'яніння. Отже, такі доводи апелянта є необґрунтованими.
Доводи ОСОБА_1 про те, що в матеріалах справи відсутнє письмове направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції спростовуються матеріалами справи є необґрунтованими, оскільки в матеріалах цієї справи на арк. 4 міститься направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції ОСОБА_1 до КНП ХОР ОНД м. Харків, вул. Ахієзерів, 18-А.
Поряд з цим, статтею 266 КУпАП визначений порядок проведення огляду на стан сп'яніння.
Огляд водія на стан наркотичного сп'яніння проводиться лише у закладі охорони здоров'я.
Відповідно до п.12 Розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п.4 Розділу І цієї інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Відповідно до п.4 Розділу І цієї Інструкції, ознаками наркотичного сп'яніння є:
- порушення координації рухів;
- порушення мови;
- виражене тремтіння пальців рук;
- різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя;
- поведінка, що не відповідає обстановці;
- звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло;
- сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови;
- почервоніння обличчя або неприродна блідність.
Проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу, в разі підозри у співробітника поліції, що водій перебуває у стані наркотичного сп'яніння, Інструкцією не передбачено.
Інспектором поліції в протоколі про адміністративне правопорушення було зазначено, що у ОСОБА_1 були наявні ознаки наркотичного сп'яніння, а саме: звужені зіниці очей, що не реагують на світло; тремтіння пальців рук; поведінка, що не відповідає обстановці.
Отже, працівник поліції, виявивши ці ознаки, які відповідають переліку, зазначеному у Інструкції, законно та обґрунтовано запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння саме у медичному закладі.
З огляду на викладене, апеляційний суд поза розумним сумнівом не вбачає порушень вимог Інструкції з боку інспектора поліції щодо виявлення ознак наркотичного сп'яніння ОСОБА_1 .
Крім того, відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід врахувати, що стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого законом порядку, якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Аналізуючи послідовність дій працівників поліції, вбачається, що 27.08.2022 о 08.38 год., в м. Харкові на вул. Ямська, в районі будинку № 44, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volkswagen Touareg, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння: звужені зіниці очей, що не реагують на світло; тремтіння пальців рук; поведінка, що не відповідає обстановці. Водій відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку в закладі охорони здоров'я в присутності двох свідків, що повністю відповідає вимогам ст. 266 КУпАП.
Згідно з вимогами п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Таким чином, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді, апеляційний суд не вбачає.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху України та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому його посилання на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2022 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було визнано винним у скоєнні адміністратвиного правопорушення, передбаеного ч.1 ст. 130 КУпАп - залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков