Справа №642/1837/22 Головуючий 1ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/106/23 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія: тримання під вартою
26 січня 2023 року колегія суддівr судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю підозрюваного ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Валки Харківської області в режимі відеоконференції апеляційну скаргу прокурора Чугуївського відділу Харківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м.Харкова від 29 листопада 2022 року, якою задоволено клопотання слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР розташованого у місті Полтаві ОСОБА_8 , погодженого прокурором Чугуївського відділу Харківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил ОСОБА_7 , та застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 62022170020001164 від 07 грудня 2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, до 11 лютого 2023 року,-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, перебуває кримінальне провадження за №62022170020001164 від 07.12.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Органом досудового розслідування встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 10 від 23.03.2022 прийняти на військову службу та призначити солдата ОСОБА_6 на посаду стрільцем 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України.
Так, ОСОБА_6 будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на об'єкті несення служби - тимчасовому пункті дислокації 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України, який був розміщений у на території АДРЕСА_1 , реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на ухилення від військової служби, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою незаконно ухилитися від неї, маючи об'єктивні можливості продовжувати несення служби, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, за відсутності поважних причин, самовільно залишив місце несення служби - тимчасового пункту дислокації 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби. Зброю і особисті засоби захисту при цьому військовослужбовець залишив на місці несення служби.
19.11.2022 року солдат ОСОБА_6 маючи намір продовжити несення служби, добровільно прибув до місця розташування військової частини, яке знаходилось в АДРЕСА_2 та повідомив про себе і вчинений ним злочин.
13.12.2022 року ОСОБА_6 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
13.12.2022 року слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням, погодженим з прокурором, про застосування запобіжного заходу виді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_6 без визначення розміру застави.
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, та наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ст. 177 КПК України, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до підозрюваного ОСОБА_6 інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м.Харкова від 14.12.2022 року задоволено клопотанняслідчого та застосовано до ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» терміном на 60 діб до 11.02.2023 року.
Визначено суму застави у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 49 620 гривень., які необхідно внести на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Харківській області. При внесенні визначеної суми застави вирішено ОСОБА_6 з-під варти - звільнити.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_6 обов'язки: 1) прибувати до слідчого, прокурора, чи суду за першою вимогою; 2) не відлучатися з населеного пункту, в якому проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор просить ухвалу слідчого судді змінити в частині визначення розміру застави та визначити розмір застави у сумі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В обґрунтування апеляційних вимог прокурор посилається на необґрунтованість та невмотивованість ухвали внаслідок того, що судом не взято до уваги матеріальний стан підозрюваного, який в умовах воєнного стану, як військовослужбовець, отримує щомісячне грошове забезпечення, перебуваючи у Харківській області, у розмірі близько 40 000 гривень на місяць, а в районі проведення бойових (під час безпосередньої участі) дій - 110 000 гривень.
Позиції інших учасників судового провадження
Підозрюваний в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Прокурор в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, причин своєї неявки суду не повідомив.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливим проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутності прокурора у кримінальному провадженні, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_6 , який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Згідно ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризиків, передбачених п.1, п.3 ч.1 ст.177 КПК України, що є виключними обставинами та у їх сукупності виправдовують тримання підозрюваного під вартою та свідчать про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, втім вважав за необхідне при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначити заставу у мінімальному розмірі в межах, передбачених п.2 ч.5 ст.182 КПК України, - 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 49 620 гривень, з покладенням на підозрюваного обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком слідчого судді у повному обсязі виходячи з наступного.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_6 інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, підтверджується відомостями, які містяться у: повідомленні командира військової частини НОМЕР_1 про виявлене кримінальне правопорушення солдатом ОСОБА_6 ; акті службового розслідування; протоколах допитів свідків.
Зважуючи на такий обсяг відомостей, матеріали судового провадження об'єктивно свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів у зв'язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази формують внутрішнє переконання, в тому числі й для стороннього спостерігача, причетності ОСОБА_6 до вчинення кримінального правопорушення, згідно підозри.
ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Судом першої інстанції також правильно взято до уваги й самі фактичні обставини (фабули злочину) згідно підозри, а саме те, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні умисного тяжкого злочину, а саме самовільне залишення місця служби без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби), що свідчить про підвищену суспільну небезпеку як інкримінованого злочину, так й самої особи підозрюваного.
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
За таких обставини, враховуючи, що дії ОСОБА_6 , за вчинення яких йому повідомлено підозру, класифікуються як тяжкий злочин, а саме - кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби , внаслідок чого колегія суддів вбачає, що існує суспільний інтерес який свідчить про те, що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Крім того,ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Колегія суддів зазначає, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4ст. 95 КПК).
Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання та реєстрації, раніше не судимий, однак такі відомості не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою. Крім того, зазначені обставини існували на час інкримінованих підозрюваному дій, однак, згідно підозри, вони не стали для нього стримуючим фактором для уникнення від вчинення дій відповідно до повідомлення про підозру.
Зважаючи на вагомість доказів та обґрунтованість підозри у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, за яке передбачено покарання лише у виді позбавлення волі від п'яти до десяти років, а також враховуючи особу підозрюваного, слідчий суддя, керуючись положеннями ч.1 ст.194 КПК України, обґрунтовано, враховуючи суспільний інтерес, який в даному випадку превалює над приватним, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, дійшов до цілком правильного висновку про застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Крім того, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, а тому, відповідно до ч.8 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою, у зв'язку з чим, доводи захисника про те, що прокурором не доведено необхідності застосування підозрюваному запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою не заслуговують на увагу.
Разом з цим, слідчий суддя дійшов висновку за необхідне при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначити заставу у мінімальному розмірі в межах, передбачених ч.5 ст. 182 КПК України, - 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 49 620 гривень, з покладенням на підозрюваного обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком слідчого судді в цій частині, виходячи з наступного.
Згідно ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За змістом вищевказаної статті визначення розміру застави є невід'ємною складовою частиною при вирішенні питання про застосовування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
КПК визначає сукупність обставин, а також критерії, якими повинен керуватися слідчий суддя, суд при визначенні у кожному конкретному випадку розміру застави. Такими обставинами є: 1) всі обставини кримінального правопорушення; 2) майновий та сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого; 3) інші дані про його особу (наприклад, поведінка під час кримінального провадження); 4) ризики, передбачені в ст. 177 КПК, а критеріями - те, що розмір застави: а) достатньою мірою гарантуватиме виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та, водночас, б) не буде завідомо непомірним для нього. Це означає, що, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала підозрюваного, обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного проживання людини.
Однак суд першої інстанції вищевказані норми процесуального закону залишив поза увагою та прийшов до передчасного висновку про доцільність застосування застави у мінімальному розмірі при обранні такого запобіжного заходу, як тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , а тому таке рішення не може бути визнано законним та обґрунтованим, а доводи прокурора про це слід визнати слушними.
На переконання колегії суддів, приймаючи рішення про визначення ОСОБА_6 застави у розмірі 20 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, слідчий суддя належним чином не оцінивши ризиків, які визнав доведеними, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_6 , характер злочину, ступінь порушення цінностей у кримінальному провадженні, суспільну значимість протиправних дій, майнових стан підозрюваного, у зв'язку зі значним забезпеченням військовослужбовців, наявність службових зв'язків у підозрюваного та дійшов помилкового висновку про те, що вказаний мінімальний розмір застави буде відповідною альтернативою запобіжному заходу у виді тримання під вартою. Як наслідок своїм рішенням слідчий суддя не в повній мірі забезпечив впевненість у тому, що ОСОБА_6 не порушуватиме, покладених на нього процесуальних обов'язків.
Так, згідно підозри ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та відповідно до фактичних обставини згідно підозри, будучи військовослужбовцем самовільно залишив місце служби без поважних причин в умовах воєнного стану, з чого слідує що його дії несли підвищений ступінь суспільної небезпеки, для суспільства в цілому, а тому у даному випадку, на перконання колегії суддів необхідним та достатнім розміром застави, який відповідає вимогам ст.187 КПК України і здатний забезпечити утримування підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки і буде помірним для нього є 70 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 187 880 грн, що буде обґрунтовано та виправдано з урахуванням наявних ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України.
Підстав вважати вказаний розмір застави, з огляду на матеріальне забезпечення військовослужбовців, завідомо непомірним для підозрюваного, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Вимога апеляційної скарги прокурора щодо зміни ухвали слідчого судді не підлягає задоволенню, оскільки суперечить вимогам ч.3 ст.407 КПК України.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити частково. Ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвали відповідно до ч.3 ст.407 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.407,419, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора Чугуївського відділу Харківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м.Харкова від 29 листопада 2022 року скасувати та постановити нову.
Клопотання слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР розташованого у місті Полтаві ОСОБА_8 , погодженого прокурором Чугуївського відділу Харківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил ОСОБА_7 , про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити частково.
Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківського слідчого ізолятора» строком на 60 діб, в межах строку досудового розслідування, а саме до 11.02.2023 року.
Визначити суму застави у розмірі сімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 187 880 (сто вісімдесят сім тисяч вісімсот вісімдесят) гривень, які необхідно внести на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Харківській області (Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 42261368; Банк отримувача ДКСУ м.Київ; Код банку отримувача (МФО) 820172; Рахунок отримувача UA078201720355279002000085314, призначення платежу - застава), протягом дії ухвали.
При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_6 з-під варти - звільнити.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_6 обов'язки, передбачені ч.5 статті 194 КПК України, а саме: 1) прибувати до слідчого, прокурора, чи суду за першою вимогою; 2) не відлучатися з населеного пункту, в якому проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4