справа № 489/3792/21
провадження №2/489/169/23
Заочне рішення
Іменем України
02 лютого 2023 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Коваленка І.В.,
секретаря судового засідання Мартинюк Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
встановив:
У червні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить з відповідача на його користь грошові кошти у сумі 5000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 08.12.2020 він отримав від відповідача смс-повідомлення з проханням позичити їй грошові кошти в розмірі 5000,00 грн., які вона зобов'язалась повернути через півроку 20 числа. 09.12.2020, через платіжний термінал IBOX, позивач перевів на картку відповідача 5000,00 грн. Проте, відповідач не виконала свого обов'язку з повернення грошових коштів та відмовляється їх повертати, у зв'язку з чим він вимушений звернутись до суду з даним позовом. Так як, будь-якого договору щодо оплати робіт чи надання послуг між сторонами не укладалось, відповідно будь-які зобов'язальні правовідносини між ними відсутні, а тому позивач має право вимагати від відповідача безпідставно набуті нею грошові кошти.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
У судове засідання, призначене на 02.02.2023, сторони не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Позивач причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про відкладення судового засідання, залишення позову без розгляду або відмову від позову до суду не надходили.
Відповідач причини своєї неявки не повідомила, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалась, хоча ознайомилась з матеріалами справи 11.01.2022, що підтверджується її особистим підписом на її заяві про ознайомленні від 10.01.2022 за вх. №329. Про належне повідомлення відповідача про розгляд справи свідчить зворотне повідомлення, яке міститься в матеріалах справи.
За таких обставин, з урахуванням положень статті 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.
Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Виходячи з вимог частини п'ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.
Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши наявні в ній докази, дійшов наступного.
Зі змісту позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що 08.12.2020 від відповідача на телефон позивача надійшло повідомлення в якому вона просила позивача позичити їй 5000,00 грн. до 20 числа на півроку на будь-яких умовах, що підтверджується скріншотом з телефону позивача.
Суд звертає увагу, що відповідачем в її заяві про ознайомлення з матеріалами справи від 10.01.2022, як засіб зв'язку вказано саме той номер телефону, з якого надійшло повідомлення позивачу.
09.12.2020 позивач, через платіжний термінал IBOX, здійснив переказ грошових коштів на картковий рахунок відповідача в розмірі 5054,40 грн., що підтверджується квитанціями №2034437319 та №2034437474 від 24.05.2021.
Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу на підтвердження укладення між сторонами договору позики або будь-яких інших правочинів щодо спірної грошової суми.
В позовній заяві позивач вказує, що відповідач відмовляється добровільно повернути йому безпідставно набуті грошові кошти, у зв'язку з чим він змушений звернутись до суду з даним позовом.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв'язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають при наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або стеження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
За змістом статті 1212 ЦПК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.
Суть кондикційного зобов'язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов'язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.
Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах від 10.09.2018 у справі № 638/11807/15-ц, від 12.09.2018 у справі № 154/948/16, від 24.03.2021 у справі № 369/8126/17.
Відповідно до частин першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої-другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як встановлено судом, спірні грошові кошти не були набуті відповідачем на підставі договору позики.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, а статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі.
З наданих суду доказів вбачається, що письмового договору позики між сторонами не укладалось.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми (частина друга статті 1047 ЦК України).
Верховний Суд у постановах від 30.01.2018 у справі №303/5407/15-ц та від 27.05.2019 у справі №633/444/17 розглянув значення «інший документ …» та дійшов висновку, що за статтею 1047 ЦК України, письмовий договір та розписка це єдиний доказ укладення договору позики.
Квитанція не є доказом виникнення між сторонами боргових зобов'язань (постанова Верховного Суду від 27.05.2019 у справі №633/444/17).
Відтак, квитанція про переказ коштів не підтверджує укладення договору позики. Крім того, сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов договору позики, які визначені законодавством обов'язковими для укладення таких договорів. А тому суд приходить до висновку про те, що кошти позивача відповідачем було отримано безпідставно.
Тому, у даному випадку безпідставне збагачення відповідача за рахунок коштів позивача не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту, оскільки наявності договірних або деліктних відносин між сторонами судом не встановлено.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази, наведені положення процесуального законодавства та правових висновків Верховного Суду, враховуючи безпідставність набуття та збереження відповідачем грошових коштів, суд приходить до висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, та, враховуючи положення статті 13 ЦПК України, з відповідача на його користь підлягають стягненню грошові кошти в розмірі 5000,00 грн.
На підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн., витрати на оплату якого понесені позивачем при зверненні до суду.
Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 коп.).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Відомості про учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Повний текст судового рішення складено 02.02.2023.
Суддя І.В.Коваленко