30 січня 2023 року
м. Харків
справа № 953/2770/22
провадження № 22-ц/818/237 /23
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Державна казначейська служба України, Київська окружна прокуратура міста Харкова
розглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення учасників справи у м. Харків апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2022 року у складі судді Садовського К.С.,-
21 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 224 250 гривень моральної шкоди, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилалась на те, що 01.04.2019 старший слідчий СВ Київського ВП ГУНП в Харківській області старший лейтенант поліції Кондратьєв В.В. повідомив ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. ст. 358 КК України у кримінальному провадженні № 12019220490001332 від 26.03.2019. Вказане повідомлення про підозру було погоджено прокурором Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області Ільєнковим О.О., який по вказаному провадженню був процесуальним керівником. 26.04.2019 прокурор Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області Ільєнков О.О. затвердив обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12019220490001332 від 26.03.2019, яким обвинуватив ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. З ст. 358 КК України, тобто видачі працівником юридичної особи незалежно від форми власності, який не є службовою особою, завідомо підробленого офіційного документу, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення, вчиненій за попередньою змовою групою осіб. Вироком Київського районного суду м. Харкова від 11.05.2021 по кримінальній справі № 640/9787/19 ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 358 КК України, та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю того, що в діянні обвинуваченої є склад кримінального правопорушення. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15.02.2022 по справі № 640/9787/19 апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Дзюба І.О. залишено без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Харкова від 11.05.2021 стосовно ОСОБА_1 без змін. Позивач зазначала, що кримінальне переслідування позивача тривало із 01.04.2019 (дата повідомлення ОСОБА_1 про підозру) по 15.02.2022 (дата набуття чинності виправдального вироку). Весь цей час ОСОБА_1 мала виконувати обов'язки підозрюваної та обвинуваченої передбачені кримінально-процесуальним законодавством, вона була вимушена приймати участь у слідчих діях та судових засіданнях, витрачаючи на це час, що вимагало від неї додаткових зусиль, необхідних для організації життя. Посилалась на те, що сам факт знаходження під кримінальним переслідуванням мали для ОСОБА_1 відповідні стресові наслідки - вона була змушена захищатись від пред'явленого обвинувачення, відчувала страх у зв'язку з можливістю незаконного засудження, що призводила до цілком природних хвилювань. Тривалість кримінального переслідування та судового розгляду із 01.04.2019 по 15.02.2022 явно не узгоджується із вимогами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у розрізі дотримання розумних строків та обмеження цивільних прав обвинуваченого до постановлення ухвали про закриття справи. Майже 3 роки кримінальна справа відносно ОСОБА_1 розслідувалась у досудовому провадженні та розглядалася судами.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності суму в розмірі 224 250.
Рішення мотивоване тим, що наявність виправдувального вироку про визнання ОСОБА_1 невинуватою у вчиненні інкримінованого їй органом досудового розслідування кримінального правопорушення, є вагомою підставою для стягнення на її користь моральної шкоди за рахунок Держав
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Державна казначейська служба Україна подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до Цивільного кодексу України лише юридична особа може бути відповідачем у суду, але Київська окружна прокуратура м.Харкова в не має статусу юридичної особи, не має коду ЄДРПОУ, а є лише структурним підрозділом Харківської обласної прокуратури. Апелянт зазначив, що позивач помилково визначив, що Казначейство є належним та єдиним відповідачем у цій справі та несе відповідальність за шкоду завдану незаконними діями органів, що здійснюють ОРД, органів досудового розслідування, які на думку позивача завдали йому шкоди.
Скаржник вказав, що суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі та проігнорував доводи представника Казначейства про те, що єдиний відповідач не є тим суб'єктом який порушив права чи інтереси позивача та не може відповідати за шкоду завдану діями органів, що здійснюють досудове розслідування, прокуратури і суд.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судовим розглядом встановлено, що 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.358 КК України в межах кримінального провадження, внесенного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019220490001332 від 26 березня 2019 року (а.с.10-12).
Вироком Київського районного суду м.Харкова від 11 травня 2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.358 КК України та виправдано її на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку з недоведеністю того, що в діянні обвинуваченої ОСОБА_1 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.358 КК України.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Дзюби І.О. залишено без задоволення, а вирок Київського районного суду м.Харкова від 11 травня 2021 року у відношенні ОСОБА_1 залишено без змін (а.с.6-9). Таким чином, під слідством та судом ОСОБА_1 перебувала 34 місяці 15 днів.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала (пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п'ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Цим законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», яким передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, який є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц.
З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібних для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тож суд повинен з'ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Щодо складу учасників справи колегія суддів зазначає, що у постановах від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначив, що судами не вирішено питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, що має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки, залучивши до участі у справі як відповідача лише Державну казначейську службу України, яка є органом, що здійснює виключно списання коштів з Державного бюджету України, і не залучивши як відповідачів органи, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання їй моральної шкоди, суди не встановили всіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.
Водночас у справі, що переглядається, до участі у розгляді справи залучено орган державної влади - Київську окружну прокуратуру м. Харків, саме діями співробітників якої позивачу завдано шкоду, а отже, немає підстав вважати, що суди не врахували правові висновки, викладені у згаданих постановах Верховного Суду. Оскаржуване судове рішення відповідає цим правовим висновкам щодо складу учасників справи у подібних правовідносинах, підстав для скасування судового рішення з цих міркувань Апеляційний суд не встановив.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Встановивши, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин із дотриманням норм процесуального права, інших доводів незаконності та необґрунтованості оскаржуваного судового рішення в апеляційній скарзі не наведено, Апеляційний суд зробив висновок, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскржуване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 січня 2023 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П.Пилипчук