30 січня 2023 року
м. Харків
справа №638/6134/22
провадження № 22-ц/818/262/23
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого Тичкової О.Ю.
суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м.Харків апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2022 року постановлену у складі судді Агапова Р.О.,-
У провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Ухвалою суду від 01.09.2022 відкрито провадження по справі у спрощеному порядку з повідомленням(викликом) сторін.
02.11.2022 ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, яку просив об'єднати з первісним позовом в одне провадження та перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2022 року у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що об'єднання вказаних вище позовних заяв не сприятиме завданням та засадам цивільного судочинства, а саме своєчасному розгляду цивільної справи та ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів сторін/
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись не необґрунтовані висновки суду першої інстанції просив ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що за змістом зустрічного позову ОСОБА_2 належно обґрунтував те, що розірвання шлюбу сторін без вирішення питання про визначення місця проживання їх малолітньої дитини щодня негативно впливатиме на її інтереси, зокрема, в контексті безпеки та гармонійного розвитку, так наразі існує спір щодо місця проживання дитини.
Апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що ОСОБА_1 не забезпечує дитині належні умови проживання, не відвідує роботу, дитина не відвідує дитячий садочок. Апелянт зазначив, що ОСОБА_1 відмовляється від регулярних прохань ОСОБА_2 щодо евакуації дитини з Харківської області до більш безпечнішого місця, а навіть навпаки переїхала з дитиною в будинок її матерів смт. Покотилівка.
Скаржник зазначив, що роздільний розгляд первісного та зустрічного позовів призведе до ситуації, коли вже після розірвання шлюбу сторін, протягом тривалого часу, часу розгляду нового позову ОСОБА_2 , зберігатиметься невизначеність щодо місця проживання дитини.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судовим розглядом встановлено, що у провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Ухвалою суду від 01.09.2022 відкрито провадження по справі у спрощеному порядку з повідомленням(викликом) сторін.
02.11.2022 ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, яку просив об'єднати з первісним позовом в одне провадження та перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 03 листопада 2022 року у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - відмовлено.
Відмовляючи у прийнятті зустрічної позовної заяви до спільного розгляду із первісною позовною заявою, суд першої інстанції виходив з того, що, об'єднання вказаних вище позовних заяв не сприятиме завданням та засадам цивільного судочинства, а саме своєчасному розгляду цивільної справи та ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів сторін
Крім цього, спільний розгляд указаних позовів є недоцільним, оскільки спричинить затягування розгляду справи.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що відповідають нормам процесуального права.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).
Виходячи з приписів ст. 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.
Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 175 і 177 цього Кодексу.
Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.
Отже, цивільне процесуальне законодавство гарантує відповідачеві право на захист від пред'явленого позову шляхом подання зустрічного позову. Водночас право на пред'явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним, подаючи зустрічну позовну заяву заявник повинен дотримуватись вимог ЦПК України щодо її подання.
Зустрічний позов дозволяє розглянути в одному процесі вимоги обох сторін, що дає можливість заощадити час і сприяє більш швидкому захисту їхніх прав та інтересів, а також запобігає можливості винесення суперечливих і взаємовиключних судових рішень у цивільній справі.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ в суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2, судам слід мати на увазі, що оскільки від належного вирішення питання про прийняття зустрічного позову, позову третьої особи із самостійними вимогами та об'єднання і роз'єднання позовів залежить своєчасний і правильний розгляд заявлених вимог, то ці процесуальні дії необхідно провадити у точній відповідності з правилами, встановленими ЦПК України.
Предметом первісного позову є розірвання шлюбу, натомість предметом зустрічного позову є визначення місця проживання дітей.
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що має істотне значення.
Позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами хоч і виникають із сімейних правовідносин, однак не можуть зараховуватися, а задоволення зустрічного позову повністю або частково не виключить можливість задоволення первісного позову.
Спільний розгляд цих позовів є недоцільним, оскільки спричинить затягування розгляду справи та не відповідатиме завданню цивільного судочинства, а саме своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. При цьому, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Тому не заслуговують на увагу посилання апелянта про те, що роздільний розгляд первісного та зустрічного позовів призведе до ситуації, коли вже після розірвання шлюбу сторін, протягом тривалого часу, часу розгляду нового позову ОСОБА_2 , зберігатиметься невизначеність щодо місця проживання дитини.
Щодо існування між сторонами спору щодо того, з ким з батьків буде проживати дитина після розірвання шлюбу то це не впливає на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Згідно ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Верховний Суд у постанові від 5 січня 2020 року у справі № 200/952/18, провадження № 61-14859св19, вказав, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.
Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості такої. Підстав для її скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.
Враховуючи вищенаведене та положення ст. 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без зміни.
Керуючись ст. 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 03 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 січня 2023 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П.Пилипчук