Справа №642/1599/22 Головуючий 1ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/81/23 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія: тримання під вартою
24 січня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
підозрюваного ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м.Харкова від 06 грудня 2022 року, якою задоволено клопотання слідчого першого відділу Управління з розслідування злочинів. Вчинених у зв'язку з масовими протестами у 2013-2014 роках, ДБР, розташованого у м.Полтава ОСОБА_9 , погодженого прокурором Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова ОСОБА_6 , та застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 62022170020000676 від 07 вересня 2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, до 02 лютого 2023 року,-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Слідчим першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62022170020000676 від 07.09.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
ОСОБА_7 підозрюється у тому, що будучи військовослужбовцем, він достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов'язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.
Водночас, ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді кулеметника 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , в порушення ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216, 217, 218 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 26 2022 року діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою назавжди ухилитися від обов'язків військової служби в умовах воєнного стану, а саме 16.08.2022 покинув місце дислокації військової частини НОМЕР_1 , та по даний час, в умовах воєнного стану, незаконно, постійно перебуває поза межами місця проходження служби, проводячи час на власний розсуд.
Станом з 16.08.2022 по 22.09.2022 (відповідно до Наказу №99-РС від 22.09.2022 про звільнення з займаної посади та призупинення військової служби) та по сьогоднішній час ОСОБА_7 на службі відсутній, обов'язки з військової служби за посадою не виконує, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводить на власний розсуд до 05.12.2022.
05.12.2022 о 11 год. 00 хв. ОСОБА_7 затримано в порядку ст. 208 КПК України та органом досудового розслідування складено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, яке відповідно до ч.1 ст.278 КПК України вручено останньому.
05.12.2022 року слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням, погодженим з прокурором, про застосування запобіжного заходу виді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_7 .
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, та наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ст. 177 КПК України, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до підозрюваного ОСОБА_7 інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м.Харкова від 06 грудня 2022 року задоволено клопотанняслідчого та застосовано до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» терміном на 60 діб до 02.02.2023 року.
Визначено суму застави у розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 198 480 гривень., які необхідно внести на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Харківській області. При внесенні визначеної суми застави вирішено ОСОБА_7 з-під варти - звільнити.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_7 обов'язки: 1) прибувати до слідчого, прокурора, чи суду за першою вимогою; 2) не відлучатися з населеного пункту, в якому проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить ухвалу слідчого судді скасувати та застосувати до ОСОБА_7 більш м'який запобіжний захід у виді особистого зобов'язання або домашнього арешту або заставу у значно меншому розмірі.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що матеріальна шкода не була завдана, злочин не спрямований проти життя та здоров'я, вина не доведена, а повідомлення про підозру є необґрунтованим та не підтверджений жодними доказами, слідчим та прокурором не доведено, що інший більш м'який запобіжний захід не може бути застосований до підозрюваного, то на переконання захисника, тримання під вартою ОСОБА_7 є незаконним.
Вказує, що стороною обвинувачення не доведено та не обґрунтовано наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Зазначає, що після затримання ОСОБА_7 був допитаний слідчим та надав пояснення про те, що влітку знаходячись в зоні бойових дій він отримав захворювання у вигляді епілепсії, приступи якої він має і по цей час. Лікування як такого він не отримував, але викликав швидку для купировки приступів. Зазначене захворювання забороняє подальше проходження військової служби.
Захисник ОСОБА_8 та підозрюваний ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просили задовольнити.
Позиції інших учасників судового провадження
Заслухавши суддю-доповідача, доводи підозрюваного та захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Згідно ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Слідчий суддя, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у відповідності до вимог ст.193,194 КПК України заслухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого, і дійшов вмотивованого висновку про необхідність обрання щодо підозрюваного такого виняткового виду запобіжного заходу як тримання під вартою, оскільки останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст408 КК України, а наявність самої обґрунтованої підозри підтверджується відповідними письмовими доказами, зібраними під час досудового розслідування.
КПК України не містить визначення терміну «обґрунтована підозра» і визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.1 ст. 9 КПК України).
Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «Ilgar Mammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні "Murray v. the United Kingdom".
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Відповідно до вимог п.п.4,5 ч.1 ст.277 КПК України, письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням із прокурором. Повідомлення має містити, зокрема, такі відомості: зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Як вбачається з наданих в апеляційний суд матеріалів, в повідомленні про підозру ОСОБА_7 за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, вказано зміст підозри та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється останній, із зазначенням статей (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, підтверджується відомостями, які містяться у: протоколах допитів свідків; матеріалах службового розслідування.
Зважуючи на такий обсяг відомостей, матеріали судового провадження об'єктивно свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів у зв'язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази формують внутрішнє переконання, в тому числі й для стороннього спостерігача, причетності ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, згідно підозри.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання захисника про неналежність наданих органом досудового розслідування доказів причетності ОСОБА_7 до інкримінованого правопорушення, оскільки слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
Так, ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Судом першої інстанції також правильно взято до уваги й самі фактичні обставини (фабули злочину) згідно підозри, а саме те, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні умисного лслбливо тяжкого злочину, а саме самовільне залишення місця служби з метою ухилитись від військової служби, вчиненого в умовах воєнного стану, військовослужбовцем, призваним на військову службу за мобілізацією, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку як інкримінованого злочину, так й самої особи підозрюваного.
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
За таких обставини, враховуючи, що дії ОСОБА_7 , за вчинення яких йому повідомлено підозру, класифікуються як особливо тяжкий злочин, а саме - кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби , внаслідок чого колегія суддів вбачає, що існує суспільний інтерес який свідчить про те, що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,3,4 ч.1 ст.177 КПК України.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Крім того,ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Колегія суддів зазначає, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4ст. 95 КПК).
Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Таким чином, доводи захисника про те, що фактично лише тяжкість інкримінованого злочину формально стала єдиною підставою для обрання найбільш суворого виду запобіжного заходу - тримання під вартою - є необґрунтованими.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи сторони захисту про недоведеність висновків суду першої інстанції з цього приводу та їх декларативність не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, не є слушними та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на відомостях провадження.
Зважаючи на вагомість доказів та обґрунтованість підозри у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, за яке передбачено покарання лише у виді позбавлення волі від п'яти до дванадцяти років, а також враховуючи особу підозрюваного, слідчий суддя, керуючись положеннями ч.1 ст.194 КПК України, обґрунтовано, враховуючи суспільний інтерес, який в даному випадку превалює над приватним, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, слідчий суддя дійшов до цілком правильного висновку про застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання та реєстрації, раніше не судимий, однак такі відомості не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених п.п.1,3,4 ч.1 ст.177 КПК України, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою. Крім того, зазначені обставини існували на час інкримінованих підозрюваному дій, однак, згідно підозри, вони не стали для нього стримуючим фактором для уникнення від вчинення дій відповідно до повідомлення про підозру.
Таким чином відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, тому колегія суддів погоджується з рішенням слідчого судді щодо необхідності задоволення клопотання слідчого, оскільки слідчий та прокурор в повному обсязі довели суду обставини, які виправдовують обмеження ОСОБА_7 на свободу саме в такий спосіб процесуального примусу.
Також, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, а тому, відповідно до ч.8 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою, у зв'язку з чим, доводи захисника про те, що прокурором не доведено необхідності застосування підозрюваному запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою не заслуговують на увагу.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_7 має захворювання на епілепсію, колегія суддів на цей час відхиляє, оскільки відповідно до ст.11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» , медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, особам які утримуються у слідчому ізоляторі забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.
Колегія суддів роз'яснює щодо процесуального права підозрюваного та захисника подавати клопотання про проведення відповідних судово-медичних експертиз і за наявності відповідних висновків, ставити питання про зміну запобіжного заходу, а також право оскаржувати у відповідному порядку дії, рішення або бездіяльність посадових осіб адміністрації ДУ «Харківський слідчий ізолятор» у випадках, коли не приймаються заходи щодо звернень підозрюваного, в тому числі, стосовно стану здоров'я.
Відсутність висновку судово-медичних експертів позбавляє процесуальної можливості суд апеляційної інстанції враховувати зазначені доводи, як підстави для скасування або зміни обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного.
Крім того, слідчим суддею враховані всі підстави та обставини, передбачені ст. 178 КПК України, відомості про особу та наявні докази, про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим та обставини, передбачені ст.ст. 177, 178 КПК, згідно яких суд вправі визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Твердження апелянта про те, що обраний судом розмір застави для підозрюваного не відповідає його майновому стану і є завідомо непомірним для нього, є безпідставними, оскільки він обраний судом у межах встановлених відповідно до положень ч.5 ст.182 КПК України, а також з огляду на матеріальне забезпечення військовослужбовців доводи апелянта з цього приводу мають суто суб'єктивний характер.
Підстав для зменшення розміру застави, визначеної судом першої інстанції при обранні запобіжного заходу, про що ставить питання захисник, на цьому етапі провадження колегія суддів не вбачає, оскільки матеріали кримінального провадження підтверджують наявність обставин, які дають підстави вважати, що саме обраний судом розмір застави зможе достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими, а тому і такими, що не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та про необхідність зміни запобіжного заходу.
За таких обставин, ухвала слідчого судді відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, про що йде мова в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.407,419, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м.Харкова від 06 грудня 2022 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4