Провадження № 22-ц/803/186/23 Справа № 205/5282/20 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.
02 лютого 2023 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Максюти Ж.І.
суддів Свистунової О.В., Деркач Н.М.
за участю секретаря Драгомерецька А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на 1/3 частку квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя,-
ОСОБА_1 16 липня 2020 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на 1/3 частку квартири
В обгрунтування позовної заяви ОСОБА_1 посилається на те, що сторони зареєстрували шлюб 08 серпня 2015 року, від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час перебування у зареєстрованому у шлюбі подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 , якій належить 2/3 частини квартири, 1/3 частина спірної квартири належить ОСОБА_2 . З 2018 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 почалися постійні конфлікти і суперечки, через що ОСОБА_2 виїхав із спільної квартири та по теперішній час проживає у квартирі АДРЕСА_2 . Усі комунальні платежі сплачує вона з моменту придбання квартири. ОСОБА_2 участі у витратах на комунальні послуги не приймає. З 2018 року вони не є членами однією родини, спільне господарство не ведуть. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2020 року шлюб між сторонами було розірвано. Спірна квартира є неподільною. ОСОБА_1 неодноразово пропонувала ОСОБА_2 викупити належну йому 1/3 частину квартири, проте, він не погоджувався. Спільне володіння та користування квартирою неможливе, оскільки між сторонами виникли неприязні стосунки та їй видано припис. Крім цього, ОСОБА_2 завдав їй легкі тілесні ушкодження та постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2020 року його було визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насилля. Зазначили, що позивач за зустрічним позовом має зареєстроване місце проживання та приймав участь у приватизації квартири АДРЕСА_2 , власником якої є його матір, його батько подарував йому квартиру по АДРЕСА_3 , тому припинення права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_2 , не завдасть йому істотної шкоди.
Тому, просила припинити право ОСОБА_2 на 1/3 квартири АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на вказану частину квартири виплативши ОСОБА_2 160 000 грн. Судові витрати покласти на позивача.
ОСОБА_2 подав зустрічний позов та посилається на те, що квартира АДРЕСА_1 була придбана сторонами за спільні кошти подружжя за час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні грошові кошти. Під час придбання спірної квартири та укладанні договору купівлі-продажу квартири від 31.01.2017 року між ним та ОСОБА_1 було досягнуто усної домовленості про те, що 2/3 квартири буде оформлено на ОСОБА_1 та 1/3 частина квартири буде оформлена на нього. Вважає, що ОСОБА_1 не навела жодних аргументів на спростування його права спільної сумісної власності на спірну квартиру, а також не навела достатніх підстав позбавлення його права власності на оспорювану квартиру.
А тому, просив суд ухвалити рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, визнати за ОСОБА_1 та ним право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_4 . Здійснити розподіл спільного сумісного майна в наступних частинах: визнати за ним та за ОСОБА_1 право власності по 1/2 частини квартири АДРЕСА_4 . Стягнути на його користь судові витрати та витрати понесені на правову допомогу.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
Повернено ОСОБА_1 із депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації у Дніпропетровській області грошові кошти у розмірі 160 000 грн., внесені згідно з квитанцією № 52 від 15 липня 2020 року в АТ «Ощадбанк».
Судові витрати, понесені по справі позивачем за первісним позовом, залишено за ОСОБА_1 .
Стягнено зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 730 грн. та судовий збір у розмірі 840 грн.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на незаконність та необґрунтованість рішення суду, на неповноту з'ясованих судом обставин справи, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, а в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.
Вважає, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених ст. 365 ЦК України підстав, які є самостійними, а тому, оскільки у ОСОБА_2 є право власності на інше житло в якому останній прописаний та проживає, то згідно зі ст. 365 ЦК України припинення права власності на 1/3 частину спірної квартири не завдасть йому істотної шкоди.
Також, зазначає, що суд першої інстанції на свій розсуд змінив режим правової власності квартири, з чітко визначеної часткової власності на сумісну, чим порушив її конституційне право, яке передбачене ст. 41 Конституції України.
Крім того, зазначає, що судом першої інстанції порушено ст.ст. 83, 126, 222 ЦПК України, оскільки суд першої інстанції відмовляючи їй у клопотанні про виклик свідка не дотримався всебічного та повного розгляду справи.
Також, посилається на те, що в суд не прийняв до уваги, як належний доказ, квитанції про сплату нею комунальних послуг за квартиру, обґрунтовуючи це тягарем утримання майна власником, та не взяв до уваги і той факт, що ОСОБА_2 , як співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, також зобов'язаний брати участь в управлінні, утриманні та збереженні спільного майна, у сплаті податків, зборів, а також нести відповідальність перед третіми особами.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає зазначеним вище нормам процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29 травня 1996 року, виданого АТ «Дніпропетровський трубний завод», квартира АДРЕСА_5 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_2 (а.с. 155).
ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 серпня 2015 року (а.с. 7).
Сторони мають малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6 оберт).
Рішенням виконкому Новокодацької районної у м. Дніпропетровську ради № 37 від 24 січня 2017 року було надано дозвіл ОСОБА_1 на придбання 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 на ім'я малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 18).
На підставі договору купівлі-продажу квартири від 31 січня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заньком Е.П. і зареєстрованого в реєстрі за № 125, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було придбано квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 10), право власності на 2/3 частини якої у встановленому порядку зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 161), 1/3 - за ОСОБА_2 (а.с. 11).
Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2020 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (а.с. 103).
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2020 року шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 8-9).
Згідно з відомостями КП «ДМБТІ» Дніпровської міської ради від 31 березня 2021 року станом на 31 грудня 2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_6 зареєстровано за ОСОБА_5 (а.с. 188).
Відмовляючи у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки частка ОСОБА_2 нє є незначною, а ОСОБА_1 не надано доказів того, що припинення права власності на належну відповідачу частку у майні не завдасть істотної шкоди його інтересам, який також не згоден на отримання компенсаційної вартості цієї частки, та бажає користуватись належним йому на праві власності майном, а тому підстави для задоволення первісного позову відсутні.
Задовольняючи ж зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 суд дійшов висновку про те, що зустрічні позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки квартиру АДРЕСА_1 було придбано сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя, а відтак на підставі ст. 60 СК України, на вищевказане майно поширюється режим спільної сумісної власності подружжя, докази зворотнього стороною позивача за первісним позовом судові надано не було.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, то ОСОБА_1 зі ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час перебування у зареєстрованому у шлюбі, а саме як вбачається із договору кіпувлі-продажу квартири від 31.01.2017 року подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 , якій належить 2/3 частини квартири, 1/3 частина спірної квартири належить ОСОБА_2 .
З 2018 року вони не є членами однією родини, спільне господарство не ведуть, оскільки рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2020 року шлюб між сторонами було розірвано.
Вирішуючи спір колегія суддів виходить з того, що припинення права власності на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників регулюється Цивільним кодексом України, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин.
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї /частина перша статті 365 ЦК України/; та суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду /частина друга статті 365 ЦК України/.
Наявність підстав для задоволення позову позивач пов'язував із тим, що частка відповідача становить 1/3 та є незначною, через що неможливо поділити спірну квартиру; і стверджувала що спільне володіння і користування майном є неможливим; також наполягала на тому, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, котрий в квартирі не проживає тривалий час і має інше місце проживання.
Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника і попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено наявність передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав для припинення права власності.
Сам по собі факт приналежності відповідачу 1/3 частки у спільному майні, з врахування фактичних обставин щодо площі спірного майна, не є безумовною підставою для віднесення такої частки до незначної.
Також ОСОБА_1 мала довести належним чином обставини якими вона обґрунтовувала позов щодо неможливості виділення частки в натурі і неможливості спільного володіння і користування майном.
У відповідності до положень частини першої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог так і заперечень.
Взаємний зв'язок доказів в їх сукупності вказує на їх не достатність для вирішення питання щодо встановлення обставин, які входять до предмету доказування та заявлені вимоги не підтверджують.
Вирішуючи спір щодо зустрічного позову про визнання спірної квартири АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також визнання за кожним з них по 1/2 частині спірної квартири, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що квартиру АДРЕСА_1 було придбано сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя, а відтак на підставі ст. 60 СК України, на вищевказане майно поширюється режим спільної сумісної власності подружжя, та докази зворотнього стороною позивача за первісним позовом судові надано не було.
Однак, колегія суддів, не може погодитися з таким висновком суду, оскільки сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.03.2020 року у справі № 404/8567/15-ц.
Такі ж висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц.
Згідно п. 1-3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
У п.24 Постанови пленуму ВСУ від 21.12.07 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» закріплено положення про те, що не належить до спільної сумісної власності, зокрема, майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Крім того, як вбачається із договору купівлі-продажу спірної квартири від 31.01.2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 125, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було придбано квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 10), право власності на 2/3 частини якої у встановленому порядку зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 161), 1/3 - за ОСОБА_2 (а.с. 11).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 31.01.2017 року державним реєстратором здійснено запис про право власності № 79277347.
Відповідно до вказаного запису, власником 1/3 частки спірної квартири є ОСОБА_2 . Підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу, виданий 31.01.2017, видавник: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Занько Е.П. Форма власності: приватна. Вид спільної власності: спільна часткова.
Згідно з презумпцією правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності договору купівлі-продажу від 31.01.2017 року, укладеного між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на підставі якого сторони набули спірне нерухоме майно у спільну часткову власність, в межах розгляду даної справи спростована не була.
Відповідно до положень ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
З огляду на ту обставину, що спірна квартира належить сторонам на праві спільної часткової власності, з визначенням часток кожного з них у праві власності, правові підстави для її поділу, як спільного сумісного майна подружжя, відсутні.
Суд першої інстанції вказаного не врахував, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, що регулюють право на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на допущене судом першої інстанції неправильне застосування судом норм матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2021 року скасувати в частині задоволення зустрічного позову.
Ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий: Ж.І. Максюта
Судді: О.В. Свистунова
Н.М. Деркач