Провадження № 22-ц/803/2551/23 Справа № 210/3241/22 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В.Є. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
08 лютого 2023 року м.Кривий Ріг
Справа № 210/1558/22
Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг",
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 та відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 грудня 2022 року, яке ухвалено суддею Сільченком В.Є. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 08 грудня 2022 року, -
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (надалі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.
Позовна заява мотивована тим, працюючи з 15.01.1970 року по 28.04.1995 року на шахтах ім. Кірова та №1 ім. Артема РУ імені Кірова тресту «Дзержинськруда» ВО «Кривбасруда», правонаступником яких є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», підземним електрослюсарем, підземним електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту обладнання, підземним машиністом електровоза, підземним вибухівником, підземним бурильником, підземним кріпильником, виконував роботи в підземних умовах шахти, які характеризувалися важкою фізичною працею з причин того, що не завжди була можливість застосовувати засоби малої механізації внаслідок обмеженості робочого простору та внаслідок чого, з вини підприємства, правонаступником якого є відповідач, зазнав нещасного випадку на виробництві та професійних хронічних захворювань.
Так, 27.03.1974 року об 06:15 год. позивач, перебуваючи на посаді машиніста електровозу, мав здійснювати завантаження руди біля заїзду №17 гор. 700 метрів, в кінці зміни близько 6 год. ранку заїхав в заїзд №17 в якому робітники дільниці №8 залишили завантажувальну машину, позивач вирішив прибрати зазначену машину, в результаті зазначених робіт був придавлений вагоном до завантажувальної машини, внаслідок чого був тяжко травмований. Згідно п.14 Акту №11-3 про нещасний випадок на виробництві від 29.03.1974 року, причинами виникнення нещасного випадку стали: здійснення робіт по сцепкі навантажувальної машини з вагонами при русі потягу з порушенням правил здійснення робіт.
Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 01.08.1994 року (за діагнозом туговухість І - II ст.), професійне захворювання виникло за таких обставин: позивач протягом 23 років та 6 місяців працював в підземних умовах за професіями електрослюсаря, машиніста електровозу, вибухівника, бурильника та кріпильника. Всі перелічені професії пов'язані з роботою в інтенсивному шумі. Особливо при роботі машиніста електровозу (6 років 2 місці), позивач змушений був працювати в умовах шуму інтенсивністю 87-95 дБ при ДР - 80 дБ при роботі бурильником (5 років 9 міс.) де інтенсивність шуму досягала 112 -115 дБ при ДР 80 дБ. Засоби індивідуального захисту органів слуху від шуму, що використовувались при роботі були малоефективними. Прогресуванню захворювання позивача також мали вплив постійно діючі фактори такі як: підземне середовище, підвищений атмосферний тиск, підвищена вологість (90%), понижена температура повітря на робочих місцях (12-18 гр. Цельсія), зміни швидкості руху повітря (від 0,25 до 2,0 м/сек.).
Актом розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 01.08.1994 року (за діагнозом туговухість І - ІІ ст.), встановлено причини виникнення захворювання, а саме: тривала робота в підземних умовах в зонах з інтенсивним шумоутворенням; неефективність засобів індивідуального захисту від шуму органів слуху; робота на машинах та механізмах з шумовими характеристиками, що перевищували нормативи.
Пунктом 16 Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 06.10.2010 року (за діагнозом радикулопатія попереково-крижова з помірно вираженими больовим синдромом та статико-динамічними порушеннями.) встановлено обставини виникнення захворювання, а саме: позивач, працюючи з 15.01.1970 року по 28.04.1995 року на шахтах ім. Кірова, №1 ім. Артема РУ імені Кірова тресту «Дзержинськруда» ВО «Кривбасруда», підземним електрослюсарем, підземним електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту обладнання, підземним машиністом електровоза, підземним вибухівником, підземним бурильником, підземним кріпильником, виконував роботи в підземних умовах шахти, які характеризувалися важкою фізичною працею з причин того, що не завжди була можливість застосовувати засоби малої механізації внаслідок обмеженості робочого простору.
Пунктом 17 Акту від 06.10.2010 року встановлено причини виникнення професійного захворювання - робота на протязі 25 років 3 місяців в умовах важкої фізичної праці, яка перевищувала гранично допустимий: рівень фізичного перенавантаження: маса вантажу, що піднімалася та переміщувалася вручну - від 40 кг до 81 кг при нормі до 30 кг; робоча поза: до 30°/понад 30°: 2,4%-72% / 5,2-30% при нормі 25% / 0% тривалості зміни; нахили корпуса: вимушені більше 30й - від 122 до 293 разів при нормі до 100 разів за зміну. Важкість праці відноситься до ІІІ класу 3 ступеня шкідливості.
Пунктом 18 Акту від 06.10.2010 року встановлено осіб, що порушили законодавство про охорону праці, а саме - керівництво шахт ім. Кірова, №1 ім. Артема РУ ім. Кірова тресту «Дзержинськруда», ВО «Кривбасруда» під час роботи та цих підприємствах.
У зв'язку із заподіяннями шкоди, позивач 20.07.1994 року вперше пройшов огляд МСЕК, де йому було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 15% у зв'язку з профзахворюванням (за діагнозом туговухість І - II ст.).
04.10.1994 року позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 10% по нещасному випадку на виробництві 27.03.1974 року первинно, та 15% повторно, у зв'язку з профзахворюванням (за діагнозом туговухість І - II ст.).
09.07.1996 року позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 10% по нещасному випадку на виробництві 27.03.1974 року повторно, та 15% повторно у зв'язку з профзахворюванням (за діагнозом туговухість І - ІІ ст.).
08.07.1999 року позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було встановлено ступінь втрати працездатності у розмір 10% по нещасному випадку на виробництві 27.03.1974 року повторно, та 15% повторно у зв'язку з профзахворюванням (за діагнозом туговухість І - II ст.) безстроково.
27.10.2010 року позивач, у зв'язку з виявленням у нього ще одного професійного захворювання (радикулопатія попереково-крижова з помірно вираженими больовим синдромом та статико-динамічними порушеннями), первинно пройшов огляд МСЕК, де йому було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 15% по радикулопатії попереково-крижовій, 10% по нещасному випадку на виробництві 27.03.1974 року повторно, та 15% повторно у зв'язку з профзахворюванням (за діагнозом туговухість І -ІІ ст.) безстроково, всього 40% втрати працездатності.
У зв'язку з отриманням ушкодження здоров'я, з вини відповідача, позивачу постійно доводиться перебувати на стаціонарному лікуванні, порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, він постійно відчуває біль у грудях, спині та колінах, шиї і зап'ястях відчуває недостатність рухливості. Наявність даних негативних явищ в житті позивача свідчить про постійне перенесення позивачем больових відчуттів та про необхідність проходження лікування, а також вказує на відсутність у нього можливості в достатній мірі реалізовувати свої звички та бажання, що в свою чергу, призводить до зниження якості життя позивача та зменшення благ, які він мав до моменту професійного захворювання та втрати професійної працездатності. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес. Отже, на переконання позивача, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказування іншими засобами доказування.
У зв'язку з викладеним, позивач просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров'я, 162 500,00 грн., без урахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів та платежів.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн., без урахування утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судові витрати у розмірі 1 000,00 грн.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Зазначає, що ним оцінено свої моральні страждання, виходячи з критеріїв розумності і справедливості, тоді як суд першої інстанції безпідставно занизив розмір моральної шкоди. При цьому, вважає, що судом не враховано Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, недоведеність обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права. Зокрема, відповідач вважає, що його вина у спричиненні моральної шкоди позивачу не встановлена. Суд першої інстанції не врахував, що відповідач не є правонаступником ДП «Рудоуправління імені Кірова», а тому не має нести відповідальність за шкоду здоров'ю, що спричинена позивачу під час його роботи в «Рудоуправлінні імені Кірова» ВО «Кривбасруда». Наполягає на тому, що позивач перебував у трудових відносинах саме з ДП «Рудоуправління імені Кірова», а тому моральна шкода, завдана ушкодженням здоров'я на виробництві, може бути відшкодована виключно роботодавцем. При цьому, вважає, що судом порушено норми процесуального права та надано перевагу доводам позивача над доказами, наданими суду стороною відповідача.
Відзиви на апеляційні скарги не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги, як позивача ОСОБА_1 , так і відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 , в період часу з 15.01.1970 року по 28.04.1995 року, працював на шахтах ім. Кірова, №1 ім. Артема РУ імені Кірова тресту «Дзержинськруда» ВО «Кривбасруда» підземним електрослюсарем, підземним електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту обладнання, підземним машиністом електровоза, підземним вибухівником, підземним бурильником, підземним кріпильником (а.с. 11-14).
Згідно з Актом №11-3 про нещасний випадок на виробництві від 29.03.1974 року, нещасний випадок з позивачем стався о 06:15 год. 27.03.1974 року під час виконання ним трудових обов'язків (а.с.15-16).
Відповідно до п. 14 вказаного Акту, позивач ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді машиніста електровозу, мав здійснювати завантаження руди біля заїзду №17 гор. 700 метрів, в кінці зміни близько 6 год. ранку заїхав в заїзд №17 в якому робітники дільниці №8 залишили завантажувальну машину, позивач вирішив прибрати зазначену машину, в результаті зазначених робіт був придавлений вагоном до завантажувальної машини, внаслідок чого був тяжко травмований (а.с. 16).
Згідно додатку до п.14 Акту №11-3 про нещасний випадок на виробництві від 29.03.1974 року, причинами виникнення нещасного випадку стали: здійснення робіт по сцепкі навантажувальної машини з вагонами при русі потягу з порушенням правил здійснення робіт (а.с 17).
20.07.1994 року позивач вперше пройшов огляд МСЕК, де йому було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 15% (а.с.24).
Актом розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 01.08.1994 року позивачу було встановлено хронічне професійне захворювання - туговухість І - ІІ ст. (а.с.18-21)
Відповідно до вищевказаного акту, професійне захворювання виникло за таких обставин: ОСОБА_1 , протягом 23 років та 6 місяців, працював в підземних умовах за професіями електрослюсаря, машиніста електровозу, вибухівника, бурильника та кріпильника. Всі перелічені професії пов'язані з роботою в інтенсивному шумі. Особливо при роботі машиніста електровозу (6 років 2 місці), позивач змушений був працювати в умовах шуму інтенсивністю 87-95 дБ при ДР - 80 дБ при роботі бурильником (5 років 9 міс.) де інтенсивність шуму досягала 112 -115 дБ при ДР 80 дБ. Засоби індивідуального захисту органів слуху від шуму, що використовувались при роботі були малоефективними. Прогресуванню захворювання позивача також мали вплив постійно діючі фактори такі як: підземне середовище, підвищений атмосферний тиск, підвищена вологість (90%), понижена температура повітря на робочих місцях (12-18 гр. Цельсія), зміни швидкості руху повітря (від 0,25 до 2,0 м/сек.)
Причинами виникнення захворювання визначено: 1) тривала робота в підземних умовах в зонах з інтенсивним шумоутворенням; 2) неефективність засобів індивідуального захисту від шуму органів слуху; 3) робота на машинах та механізмах з шумовими характеристиками, що перевищували нормативи.
04.10.1994 року позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 10% по нещасному випадку на виробництві 27.03.1974 року первинно, та 15% повторно у зв'язку з профзахворюванням (за діагнозом туговухість І - II ст.) (а.с.24).
09.07.1996 року позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 10% по нещасному випадку на виробництві 27.03.1974 року повторно, та 15% повторно у зв'язку з профзахворюванням (за діагнозом туговухість І - ІІ ст.) (а.с. 25).
08.07.1999 року позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було встановлено ступінь втрати працездатності у розмір 10% по нещасному випадку на виробництві 27.03.1974 року повторно, та 15% повторно у зв'язку з профзахворюванням (за діагнозом туговухість І - II ст.) безстроково (а.с.25).
Актом розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 06.10.2010 року Форми П-4 позивачу було встановлено хронічне професійне захворювання - радикулопатія попереково-крижова з помірно вираженими больовим синдромом та статико-динамічними порушеннями (а.с.18-21) .
Пунктом 16 вказаного Акту встановлено обставини виникнення захворювання, а саме: позивач працюючи з 15.01.1970 року по 28.04.1995 року на шахтах АДРЕСА_1 , ВО «Кривбасруда» та Мінпромполітики України підземним електрослюсарем, підземним електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту обладнання, підземним машиністом електровоза, підземним вибухівником, підземним бурильником, підземним кріпильником, виконував роботи в підземних умовах шахти, які характеризувалися важкою фізичною працею з причин того, що не завжди була можливість застосовувати засоби малої механізації внаслідок обмеженості робочого простору.
Пунктом 17 Акту від 06.10.2010 року встановлено причини виникнення професійного захворювання - робота на протязі 25 років 3 місяців в умовах важкої фізичної праці, яка перевищувала гранично допустимий: Рівень фізичного перенавантаження: маса вантажу, що піднімалася та переміщувалася вручну - від 40 кг до 81 кг при нормі до 30 кг; робоча поза: до 30°/понад 30°: 2,4%-72% / 5,2-30% при нормі 25% / 0% тривалості зміни; нахили корпуса: вимушені більше 30й - від 122 до 293 разів при нормі до 100 разів за зміну. Важкість праці відноситься до ІІІ класу 3 ступеня шкідливості.
27.10.2010 року позивач ОСОБА_1 , у зв'язку з виявленням у нього ще одного професійного захворювання (радикулопатія попереково-крижова з помірно вираженими больовим синдромом та статико-динамічними порушеннями), первинно пройшов огляд МСЕК, де йому було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 15% по радикулопатії попереково-крижовій, 10% по нещасному випадку на виробництві 27.03.1974 року повторно, та 15% повторно у зв'язку з профзахворюванням (за діагнозом туговухість І - ІІ ст.) безстроково, всього 40% втрати працездатності (а.с.26).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 440, 440-1, 450 ЦК Української РСР та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманими ним на виробництві травмою та професійними захворюваннями.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 100 000,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем та тривалості праці позивача у шкідливих умовах праці, зокрема на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активність позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом у 1994 році, а у зв'язку з професійними захворюваннями у 1994 році та у 2010 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін щодо відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок трудового каліцтва та професійного захворювання із діагнозом туговухість І - II ст. мають застосовуватися норми ст. 440-1 ЦК Української РСР, ст. 153, 173-1 КЗпП України та Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1994 рік, а до правовідносин сторін щодо відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання із діагнозом радикулопатія попереково-крижова з помірно вираженими больовим синдромом та статико-динамічними порушеннями мають застосовуватися положення ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.
Відповідно до статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в області охорони праці, базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку (стаття 173 КЗпП України).
У відповідності до положень п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 6 700,00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 33 500,00 грн., а максимальний - 1 340 000,00 грн.
Статтею 237-1 КЗпП України, в редакції станом на 2010 рік, встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Граничні розміри відшкодування моральної шкоди не встановлено.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Судом встановлено, що у зв'язку з професійними захворюванням та травмою на виробництві позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 40%, який встановлено безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров'я відсутнє.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Стаття 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Виходячи обставин, встановлених Актом №11-3 про нещасний випадок на виробництві від 29.03.1974 року, Актом розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 01.08.1994 року, Актом розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 06.10.2010 року Форми П-4, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання та травмування позивача, які призвели до втрати професійної працездатності та завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини роботодавця - Рудоуправління іменні ОСОБА_2 (правонаступником якого у даних правовідносинах є відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»), яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
Доводи апеляційної скарги відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про те, що останнє не є правонаступником Рудоуправління іменні Кірова, де працював позивач в шкідливих умовах праці, колегією суддів відхиляються з огляду на наступні обставини, які встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції.
Так, 01.07.1975 року Промислове об'єднання «Кривбасруда» (згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 18.04.1975 року за №194 та наказом по Мінчормету СРСР від 12.06.1975 року за №430) реорганізовано у Виробниче об'єднання, до складу якого увійшли всі Рудоуправління на правах виробничих структурних одиниць.
Станом на 01.01.1978 року до складу ВО «Кривбасруда» входило 10 Рудоуправлінь. Рудоуправління «Інгулець» наказом Міністерства чорної металургії УРСР від 01.09.1977 року передано до складу Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату.
01.01.1988 року - на виконання наказів Мінчормету СРСР від 16.11.1987 року за №1015 і ГПО «Южруда» від 13.10.1987 року за №2 на базі Рудоуправлінь імені: Леніна, Р. Люксембург, ХХ партз'їзду, Фрунзе, Дзержинського, Ілліча створено три виробничі одиниці - РУ ім. Леніна, РУ ім. ХХ партз'їзду, РУ ім. Дзержинського.
В 1989 році Рудоуправління ім.Кірова вийшло зі складу ВО «Кривбасруда» та стало самостійною юридичною особою - Рудоуправлінням ім.Кірова ДВО «Південруда» ММ УРСР, яке в наступному підпорядковувалось Мінпромполітики України.
Відповідно до спільного наказу Мінпромполітики України та Фонду держмайна №65/322 від 22 лютого 1999 року Рудоуправління ім. Кірова Мінпромполітики України перейменоване у Дочірнє підприємство «Державне рудоуправління ім.Кірова» ДАК Укрудпром.
28 грудня 2000 року на підставі спільного наказу Мінпромполітики України та Фонду держмайна Дочірнє підприємство «Державне рудоуправління ім.Кірова» ДАК Укрудпром реорганізоване у Державне рудоуправління імені Кірова.
30 березня 2001 року Державним комітетом Промислової політики України було видано Наказ №135 від 30 березня 2001 року «Про створення робочої групи з питань приєднання окремих виробничих потужностей РУ ім.Кірова до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», згідно якого на робочу комісію було покладено обов'язки щодо розгляду питань, пов'язаних з передачею основних фондів та виробничих потужностей державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», в тому числі й питань дебіторської та кредиторської заборгованості, заборгованості рудоуправління з нарахованих регресних позовів, заробітної плати та інших виплат.
Згідно з п.п. 1.1.-2.2 наказу Державного комітету Промислової політики України №165 від 19 квітня 2001 року «Про подальшу реструктуризацію РУ «ім. Кірова» майно державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» передане на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» для збільшення його статутного фонду та створення на його базі шахтоуправління з підземного видобутку руди на правах структурного підрозділу комбінату та проведена інвентаризація РУ ім.Кірова по всіх статтях балансу станом на 01 квітня 2001 року.
П.п 3.1.-3.2 розділу 3 наказу Державного комітету Промислової політики України №165 від 19 квітня 2001 року «Про подальшу реструктуризацію РУ «ім. Кірова» було передбачено створення комісії з прийому-передачі основних фондів та інших статей балансу РУ ім.Кірова на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь»; забезпечення прийому-передачі основних фондів та інших статей балансу РУ ім.Кірова станом на 01 травня 2001 року, які передаються до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь».
Відповідно до Додатку №1 до Наказу №165 від 19 квітня 2001 року «Укрупнений перелік об'єктів та виробничих потужностей РУ ім. Кірова, що підлягають передачі на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», шахта ім.Артема на який працював позивач відійшла до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь».
Згідно ст.37 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.
Тобто, на момент передачі до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» майна державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова», закон передбачав перехід прав та обов'язків від однієї юридичної особи до іншої з моменту переходу майна особи від однієї особи до іншої.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції невірно застосовано положення ст.37 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, та не враховано, що фактично жодного приєднання одного підприємства до іншого не відбулося, а шахта імені Артема була лише структурним підрозділом, а тому не могла бути приєднана до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», колегією суддів відхиляються, оскільки фактично відбулася реорганізація РУ ім. Кірова та Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» шляхом виділення шахти імені Артема із складу РУ ім. Кірова та придання її до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», що не було заборонено чинним на той час законодавством.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу.
Спростовуються й доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку з отриманими ним травмою та професійними захворюваннями підтверджений матеріалами справи. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що професійне захворювання обмежує його життєву активність і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання та тривалість йог роботи у шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 40% безстроково, що свідчить про відсутність можливості відновлення попереднього стану здоров'я, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з отриманими професійними захворюваннями та травмою, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров'ї, що підтверджується виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований діагноз, внаслідок чого позивач переносить моральні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.
Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 40% безстроково, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (100 000,00 грн.) не є завищеним та відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 грудня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 08 лютого 2023 року.
Головуючий:
Судді: