Провадження № 2/760/4437/23
Справа № 760/19119/21
07 лютого 2023 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом дочірнього підприємства «КиївГазЕнерджи» /далі - ДП «КиївГазЕнерджи»/ (код ЄДРПОУ: 39835779; адреса: 01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, 4-Б) до ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (адреса: АДРЕСА_1 ), про стягнення заборгованості,
Рух справи
19.07.2021 до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 15.07.2021, за підписом представника позивача - Воінова А.О. (діє на підставі довіреності), в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за спожитий природний газ в розмірі - 55 166,58 грн, пеню в розмірі - 770,34 грн, 3 % річних в розмірі - 4 033,86 грн, інфляційні втрати в розмірі - 13 307,84 грн, всього - 73 278,62 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 28.07.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).
Обґрунтування позову
В обґрунтування позовних вимог в позові вказується, що ОСОБА_1 є споживачем природного газу, постачання якого, з 01.07.2015, здійснює ДП «КиївГазЕнерджи» на підставі ліцензії АЕ № 299069 від 26.06.2015.
Звертається увага, що пропозицію укласти договір (оферту), що містить істотні умови договору про надання послуг з газопостачання, було опубліковано в газеті «Сегодня» за № 116 від 26.06.2015, який відповідає Типовому договору про надання населенню послуг з газопостачання, затверджений постановою КМУ № 938, в редакції постанови КМУ від 02.03.2015 № 74.
Зі слів позивача, за змістом вказаної пропозиції, всі побутові споживачі, які продовжують після 30.06.2015 отримувати на території ліцензійної діяльності постачальника із спеціальними обов'язками ДП «КиївГазЕнерджи» природний газ, є такими, що засвідчили бажання укласти договір про надання послуг з газопостачання та прийняли цю пропозицію повністю, безумовно.
Вказується, що відповідачка є такою, що прийняла пропозицію та уклала договір 01.07.2015 про надання послуг з газопостачання, оскільки після 30.06.2015 вона продовжила отримувати на території ліцензійної діяльності постачальника із спеціальними обов'язками природний газ.
Зазначається, що 07.06.2019 в «Газеті по - українські» за № 43 опубліковані зміни до умов типового договору, зокрема, п. 4.6 Договору було доповнено (конкретизовано) наступним змістом: «остаточний розрахунок за отримані послуги здійснюється до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим. У випадку непроведення розрахунків до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, з 26 числа місяця наступного за розрахунковим, умови договору, в частині проведення розрахунків, вважаються порушеними, у зв'язку з чим, постачальник здійснює нарахування пені згідно ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».
Підсумовується, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою взятих на себе зобов'язань, у останньої утворилася заборгованість в загальній сумі 73 278,62 грн, з яких:
-55 166,28 грн - заборгованість за послуги газопостачання;
-13 307,84 грн - інфляційні втрати;
-4 033,86 грн - 3% річних;
-770,34 грн - пеня.
За таких обставин, просить захистити порушені права та майнові інтереси, ухваливши рішення про задоволення позовних вимог.
Щодо правової позиції відповідача
Відзив на позовну заяву не надійшов.
Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
З відповіді Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом'янської РДА від 26.07.2021 вбачається, що відповідачка ( ОСОБА_1 ) з 29.03.2003 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка …> надсилається …> разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням …> за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV громадянин України …> зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Відповідно до ч. 10 ст. 6 цього Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. …> За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Кореспонденція суду є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом.
Суд направляв на зареєстровану адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження з копіями позовної заяви та доданих до неї документів. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасників справи про її розгляд.
Відповідач кореспонденцію суду не отримав, а лист повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Вживаючи всіх залежних від суду заходів задля повідомлення відповідача, 18.10.2022 суд зробив оголошення для відповідача про розгляд даної справи на офіційному сайті судової влади, унікальний покажчик ресурсу: https://sl.ki.court.gov.ua/sud2609/gromadyanam/111/1334638/
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 118, 123 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. В т.ч. жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.
Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання, а також шляхом оголошення через сайт судової влади), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Будь-яких письмових заяв від відповідача не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості достеменно встановити його правову позицію щодо предмета спору.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
26.06.2015 в газеті «Сегодня» було опубліковано повідомлення, зокрема, про те, що: «з 01.07.2015 послуги з газопостачання на території своєї ліцензії здійснюватиме створене ПАТ «Київгаз» дочірнє підпримство «КиївГазЕнерджи».
Всі побутові споживачі, які продовжують, після 30.06.2015, отримувати, на території ліцензійної діяльності ДП «КиївГазЕнерджи», природний газ, є такими, що засвідчили бажання укласти договір про надання послуг з газопостачання, на нижченаведених умовах та прийняли цю пропозицію повністю, безумовно.
Перше, після 30.06.2015 отримання природного газу побутовим споживачам є моментом укладання вказаного договору. У разі, якщо за адресою побутового споживача не було здійснено припинення газопостачання до 01.07.2015, він є таким, що з 01.07.2015 уклав договір про нижченаведене».
Відповідно до п. 1, 3, 5 опублікованої оферти, постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачеві, членам його сім'ї та іншим особам, зареєстрованим у квартирі, житловому будинку для побутових потреб (приготування їжі, підігріву води та опалення житлових приміщень), а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги з газопостачання за встановленими цінами у строки та на умовах, що передбачені договором.
Споживач розраховується з постачальником за надані послуги з газопостачання за роздрібними цінами на природний газ, що використовується для потреб населення, встановленими Національною комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Розрахунковим періодом є календарний місяць.
Положеннями п. 6, абз. 2 п. 9 опублікованої оферти передбачено, зокрема, що за наявності лічильника газу, обсяг спожитого споживачем газу визначається за фактичними показаннями лічильника. Споживач вносить платежі не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, а у разі отримання платіжного документа, який виписує постачальник, оплачує його протягом 10 днів з дати, зазначеної у такому платіжному документі.
07.06.2019 в «Газеті по-українські», ДП «КиївГазЕнерджи» опублікувало актуальну редакцію договору постачання природного газу побутовим споживачам (далі - договір постачання природного газу), положеннями п. 2.1 якого передбачено, що за цим договором, постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для споживача об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Положеннями 4.1, абз. 3 п. 4.6 договору постачання природного газу передбачено, що споживач розраховується з постачальником за природний газ за ціною, що встановлюється регулятором.
Остаточний розрахунок за отримані послуги здійснюється до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим. У випадку непроведення розрахунків до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, з 26 числа місяця, наступного за розрахунковим, умови договору в частині проведення розрахунків, вважаються порушеними, у зв'язку з чим постачальник здійснює нарахування пені, згідно ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».
До позовної заяви долучено копію договору купівлі-продажу 1/2 долі житлового будинку від 04.04.2002, положеннями п. 1 якого передбачено зокрема, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , продали, а ОСОБА_1 придбала 1/2 долю житлового будинку з відповідною долею господарчих та побутових будівель та споруд, що знаходяться на АДРЕСА_3 .
Зі змісту долучених розрахунків, заборгованість відповідачки за послуги газопостачання за період з липня 2015 по червень 2021 становить 73 278,62 грн, з яких:
-55 166,28 грн - заборгованість за послуги газопостачання;
-13 307,84 грн - інфляційні втрати;
-4 033,86 грн - 3% річних;
- 770,34 грн - пеня.
25.06.2015 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг видало ДП «КиївГазЕнерджи» ліцензію серії АЕ № 299069 на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом строком дії з 01.07.2015 по 30.06.2020, копія якої міститься в матеріалах справи.
Також, до позовної заяви долучено копію технічного паспорту КМ «БТІ» від 01.03.2002 на жилий будинок (домоволодіння) по АДРЕСА_4 та копію відомості на пуск газу за адресою: АДРЕСА_3 .
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 6 вказаного Закону, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні), управитель, виконавці комунальних послуг.
Статтею 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач, зокрема, зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 210/5796/16-ц (провадження № 61-1647св17): «відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними».
Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.
Разом з тим, згідно з п. 6 ч. ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Положеннями ст. 322 ЦК України встановлено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
На підтвердження належності відповідачці об'єкта нерухомого майна, до якого здійснюється постачання природного газу, позивачем надано копію договору купівлі-продажу 1/2 долі житлового будинку від 04.04.2002, положеннями п. 1 якого передбачено зокрема, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , продали, а ОСОБА_1 придбала 1/2 долю житлового будинку з відповідною долею господарчих та побутових будівель та споруд, що знаходяться на АДРЕСА_3 за № 8-10.
Разом з тим, зі змісту долученої позивачем відомості на пуск газу від 27.11.2019 вбачається, що такий складений за підписом відповідачки ( ОСОБА_1 ) та представників Філії експлуатації газового господарства № 1 АТ «Київгаз» за адресою: вул. Залісна, буд. 8-10.
Також, з відповіді Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом'янської РДА від 26.07.2021 вбачається, що відповідачка ( ОСОБА_1 ) з 29.03.2003 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Такі тези викладено та застосовано, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 275/732/17 (провадження № 61-15117св21).
За таких обставин, керуючись принципом «балансу вірогідностей», у суду відсутні сумніви в тому, що належним відповідачем у цій справі є ОСОБА_1 .
Зі змісту долученого позивачем розрахунку, вбачається, що з 21.07.2009 за адресою: м. Київ, вул. Залісна, буд. 8-10 встановлено індивідуальний лічильник «Самгаз - Рівне G-6,0».
Положеннями глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 передбачено порядок комерційного обліку газу по об'єктах побутових споживачів (населення), відповідно до якого:
-визначення фактичного об'єму споживання (розподілу) природного газу по об'єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору (абз. 1 п. 1 глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем);
-у разі відсутності лічильника газу в Оператора ГРМ приймаються дані лічильника газу побутового споживача. При цьому Оператор ГРМ має право протягом експлуатації лічильника газу та відповідно до вимог цього Кодексу здійснювати контрольне зняття показань ЗВТ (лічильника газу) для контролю та перевірки його показань (абз. 2 п. 1 глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем);
-у разі встановлення лічильника газу у комунальній квартирі об'єм споживання природного газу розраховується відповідно до кількості мешканців квартири та займаної ними площі (абз. 3 п. 1 глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем);
-якщо побутовий споживач за договором розподілу природного газу не забезпечений лічильником газу, фактичний об'єм спожитого (розподіленого) природного газу по об'єкту побутового споживача за відповідний календарний місяць визначається за нормами споживання п. 3 глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем);
З долученого позивачем розрахунку вбачається, що ним розраховано борг відповідачки на підставі спожитих обсягів газу (показань лічильника).
Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 757/37126/18 (провадження № 61-406св21) загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).
Як вказано у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 296/7213/15 (провадження № 61-10125св21), суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Разом з тим, позивачем до матеріалів справи не долучено доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема, відсутні акти зняття показань лічильника за відповідні періоди, в межах яких розраховано заборгованість.
Зі змісту того ж розрахунку заборгованості вбачається, що такий здійснений позивачем за період з липня 2015 по червень 2021, проте ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом позивачу надано зі строком дії з 01.07.2015 по 30.06.2020.
Доказів на підтвердження правомірності постачання природного газу з 01.07.2020 по червень 2021 позивачем не надано.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
За змістом ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому, суд враховує, що як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
За таких обставин, на підставі долучених до позову доказів, суд не може перевірити правильність здійснених позивачем розрахунків заборгованості, у зв'язку з чим, не вбачає правових підстав для задоволення позову.
Враховуючи, що вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат на 3% річних є похідними та залежать від задоволення основної вимоги, то вони також не підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Висновки суду
Враховуючи наведене, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх достатність і взаємний зв'язок в сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, здійснивши системний аналіз положень чинного законодавства України, прийшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову у даній справі.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові, то судові витрати у справі покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
В задоволенні позову дочірнього підпримства «КиївГазЕнерджи» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Суддя Л. Л. Зуєвич