Справа № 190/1598/22
Провадження №2/190/75/23
31 січня 2023 року м.П"ятихатки
П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді: Кудрявцевої Ю.В.
при секретарі : Пронській Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті П'ятихатки Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишнівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай),-
Позивач звернувся до суду з позовом до Вишнівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай) .
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з жовтня 1992 року він почав працювати у колгоспі «Лозуватський» на посаді тракториста. 02.02.1993 року рішенням загальних зборів його було прийнято в члени колгоспу. 02.02.1993 року протоколм №1 колгосп «Лозуватський» було перейменовано в КСП «Лозуватка», а 29.03.2000 року перейменований в ПП «Лозуватка» П'ятихатського району Дніпропетровської області. 18.05.1995 року КСП «Лозуватка» отримало Державний акт на право колективної власності на землю серії І-ДП №000040, розмір паю в КСП становив 7,63 га.Оскільки на час видачі Державного акту на право колективної власності на землю він являвся членос КСП та працював в ньому, то він був включений до списку осіб-членів КСП, які мають право на земельну частку (пай). 01.02.2000 року його було звільнено та виключено із складу КСП. В той же час , земельна частка (пай) йому не була виділена та не був виготовлений на його ім'я і не видавався сертифікат на право на земельну частку (пай). На початку 2022 року йому стало відомо, що він був внесений до списку осіб - членів КСП, який додавався до акту під номером 197. Таким чином, з моменту видачі Державного акту на право колективної власності на землю КСП «Лозуватка», з 18.05.1995 року він набув права на земельну частку (пай), яке на даний час не оформлене правовстановлюючими документами. Просить визнати за ним право на земельну частку (пай) в розмірі 7.63 у.к.га, із земель запасу, що перебували у колективній власності колишньогго КСП «Лозуватка» П'ятихатського району Дніпропетровської області, розташованих на території Вишнівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області.
Ухвалою суду від 28.11.2022 року відкрито провадження по даній справі за правилами загального позовного провадження, по справі призначено підготовчий розгляд.
Ухвалою суду від 05.01.2023 року справу призначено до судового розгляду по суті.
Заяв по суті справи від сторін не надходило.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, про місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву з проханням розглянути справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача - виконавчого комітету Вишнівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області в судове засідання не з'явився, про місце та час слухання справи повідомлені належним чином. На адресу суду надійшла заява, в якій представник відповідача просить розглянути справу без їх участі, заперечень щодо задоволення позову не має.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно копії архівного витягу протоколу №1 зборів уповноважених колгоспників колгоспу «Лозуватський» від 02.02.1993 року позивач був прийнятий у члени колгоспу «Лозуватський» (а.с.16)
18.05.1995 року КСП «Лозуватка» П'ятихатського району Дніпропетровської області отримало Державний акт на право колективної власності на землю серії І-ДП №000040 для ведення сільськогосподарського виробництва та згідно копії витягу списку осіб -членів КСП під №197 зазначений ОСОБА_1 , що підтверджується копією Державного акту на право колективної власності на землю. (а.с.9-15)
Згідно копії архівного витягу протоколу №1 зборів уповноважених членів КСП «Лозуватка» від 01.02.2000 року, позивач був виключений із членів КСП «Лозуватка». (а.с.17)
Згідно копії листа Відділу №3 управління надання адміністративних послуг Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 16.06.2022 року зазначено, що згідно Додатку 1 Списку громадян-членів КСП, сільськогосподарського кооперативу або товариства, який є невід'ємною частиною до Державного акту на право колективної власності на землю КСП серії І-ДП №000040 від 18.05.1995 року на території Лозуватської сільської ради П'ятихатського району Дніпропетровської області « ОСОБА_2 » значиться за №197. Згідно Книги реєстрації сертифікатів на земельний пай членів КСП «Лозуватка» П'ятихатського району Дніпропетровської області, відомості щодо отримання сертифікату відсутні. (а.с.8)
Відповідно до копії витяга з основних правил роботи державних архівів України схвалених колегією Держкомархіву України 03.02.2004 року, протокол №2, пункт 9.3.3.4. - невідповідність окремих відомостей, що містяться в документах архіву, даним, викладеним у запиті, не може бути перешкодою для внесення їх до тексту, якщо інша документна інформація не залишає сумніву у тотожності особи чи певних фактів. У разі різночитанні імен, прізвищ назв, окремих біографічних фактів наводиться те написання, що вживається в документі, з позначкою «так у документі».(а.с.18)
Згідно копії архівної довідки №528 від 23.06.2022 року виданої комунальною архівною установою «П'ятихатський трудовий архів» П'ятихатської міської ради, - в книгах обліку оплати праці колгоспу ім.ХХІІ партз'їзду, з 1992 року колгоспу Лозуватський, з 1993 року КСП «Лозуватський», з 2000 року ПП «Лозуватка» значиться ОСОБА_1 , ОСОБА_1 ім'я ОСОБА_1, ОСОБА_1, ОСОБА_1, ОСОБА_1 по батькові не вказано, в листопаді 1993 року, 1994 року, 1995 році, січні, травні, червні 1996 року -В., Викт., в грудні 1998 року Иван-ч (так у документах). (а.с.19)
Згідно копії довідки виданої ПП «Лозуватка» в тім, що 03.05.1992 року колгосп ім..ХХІІ партз'їзду перейменовано в колгосп «Лозуватський», від 02.02.1993 року перейменований в КСП «Лозуватка», від 29.03.2000 року перейменовано в ПП «Лозуватка». (а.с.20)
Згідно довідки Вишнівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області №1123 від 16.08.2022 року, по колишньому КСП «Лозуватка» рахуються три не витребувані земельні частки (паї), приблизною площею -22,89 ум.кад.га. (а.с.22)
Згідно довідки Вишнівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області №1122 від 16.08.2022 року, при розпаюванні КСП «Лозуватка» розмір земельної частики (пай) складав 7,63 у.к.га. (а.с.23)
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Положеннями статті 10 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Положеннями статті 10 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
При цьому, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, цивільним законодавством України регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень часини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).
Положеннями частини 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Суд, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 89 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 10 Закону України від 14 лютого 1992 року № 2114-ХІІ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди.
Право підприємства на земельну ділянку зберігається при входженні його до складу агропромислових об'єднань, комбінатів, агрофірм та інших формувань.
Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України, Законом України від 05 червня 2003 року № 899 - ІV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
Члену підприємства, який побажав вийти з його складу, земельна ділянка надається із земель сільськогосподарських угідь підприємства, придатних для сільськогосподарського виробництва, в частині, що припадає на одного члена підприємства.
Розподіл земель колективної власності підприємства здійснюється відповідно до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899 - ІV, яким визначено, організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності.
Статтею 1 вказаного вище нормативно - правового акту визначено, що право на земельну частку (пай) зокрема мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.
Громадянам, зазначеним в абзаці п'ятому частини першої цієї статті, земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області.
Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.
Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, зазначених в абзаці п'ятому частини першої статті 1 цього Закону, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї (стаття 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899 - ІV).
Положення статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899 - ІV регламентують питання використання нерозподілених та невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв). Так нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).
Не витребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).
Нерозподілені земельні ділянки, не витребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.
У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.
Така не витребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.
За позовом власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцю у разі пропуску строку для оформлення права власності на земельну ділянку з поважної причини суд може визначити додатковий строк, достатній для такого оформлення. У разі відсутності земель сільськогосподарських угідь колективної власності така земельна частка (пай) може бути виділена в натурі (на місцевості) за рахунок земель запасу комунальної власності відповідної територіальної громади (за наявності таких земель).
Відповідно до частини 2 статті 19 Земельного кодексу України земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання прав, що передбачено пунктом «а» частини 3 статті 152 Земельного кодексу України.
Згідно з пунктом 1 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08 серпня 1995 року № 720/95, паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Пунктом 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08 серпня 1995 року № 720/95 встановлено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.
У роз'ясненнях, які містяться у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» зазначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю (пункт 17 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу). Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами Цивільного кодексу, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.
Позови громадян, пов'язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.
За змістом частини 1 статті 22 та частини 2 статті 23 Земельного кодексу України (в редакції Закону України від 11 березня 1992 року № 2196-ХІІ) право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.
Таким чином, особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування у членах колективного сільськогосподарського підприємства на момент паювання землі, включення до списку осіб, долучених до державного акту на право колективної власності на землю, одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акту.
Як слідує з наведених норм права член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта та не залежить від неотримання такою особою з різних причин сертифікату на право на земельну частку (пай).
Також слід вказати, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини численними рішеннями сформувала позицію, про те, що держава під час виконання своїх функцій, щодо захисту права власності має дотримуватись принципу правомірних або законних очікувань громадян, а також утримуватись від необґрунтованого пасивного втручання у разі якщо такі очікування на оформлення права власності за особою підтвердженні будь - якими засобами, передбаченими національним законодавством. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Передача земель у колективну власність для виробництва сільськогосподарської продукції відбувалась, виходячи з того, що земля повинна належати тим, хто її обробляє, що сертифікат на право власності на земельну частку (пай) видається члену підприємства, кооперативу, товариства, тобто особам, працюючим в підприємствах (пункти 1 та 2 Указу Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо реформи у сфері сільськогосподарського виробництва»).
Отже, право громадян, як співвласників колективної власності на землю, набувається з дня видачі в установленому порядку державного акта на право колективної власності на землю з обов'язковим додатком - списком громадян, які є членами сільськогосподарського підприємства.
Відповідно до абзацу 2 пункту 8 Перехідних положень Земельного кодексу України, що набрав чинності з 01 січня 2002 року, члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.
Зі змісту наведеної норми права вбачається, що особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була членом та включена до списку, що додається до державного акта на право власності на землю.
Порядок вступу до підприємства (колгоспу) і припинення членства в ньому, принципи формування спільної власності та права членів щодо неї врегульовуються статутом відповідного підприємства. При цьому, єдиним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також пенсіонерів з їх числа, є сертифікат на право на земельну частку (пай).
Отже, особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Оскільки позивач з жовтня 1992 року по 01 лютого 2000 року працював в КСП «Лозуватка», був його членом та включений до Списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, який є додатком до Державного акту на право колективної власності на землю серії І-ДП №000040 від 18.05.1995 року, де під № 197 значиться « ОСОБА_2 » (російською мовою).
З урахуванням того, що документально підтверджено право позивача по справі на земельну частку (пай), враховуючи внесення його прізвища у список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, який додається до Державного акту серії І-ДП №000040 на право колективної власності на землю Колективного сільськогосподарського підприємства «Лозуватка», виданого 18 травня 1995 року, суд приходить висновку про наявність у останнього права на земельну частку (пай), набутого згідно Указу Президента № 720/95 від 08 серпня 1995 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 та 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположень свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8 та 9 Основного Закону України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.
За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового інтересу.
Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. При цьому необхідно встановити чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Як вже зазначалося вище, на час видачі 18.05.1995 року Колективному сільськогосподарському підприємству «Лозуватка» Державного акту на право колективної власності на землю серії І-ДП №000040, ОСОБА_1 працював в колективному сільськогосподарському підприємстві «Лозуватка», був включений до списку, який є додатком до Державного акту, отже набув право на земельну частку (пай). З цього часу вказане право позивача не оспорювалось та припинено не було. Наступне звільнення позивача та невключення до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) не позбавляють його такого права.
При цьому, як свідчать матеріали цивільної справи, відповідач правомірність включення позивача до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) не оспорює, а тому суд приходить до висновку що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника, тому до позовних вимог ОСОБА_1 , позовну давність застосовувати не слід.
Відповідно до пункту 6 «Прикінцеві і перехідні положення» Цивільного кодексу України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені Цивільним кодексом Української РСР 1963 року.
Згідно зі статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року).
Положеннями статті 76 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що має право на розгляд його справи судом.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).
Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.
Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Таким чином, оскільки право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак воно підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 181/257/19 та від 03 листопада 2021 року у справі № 540/1100/18.
У зв'язку з викладеним, позовні вимоги щодо визнання за ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності колишнього КСП «Лозуватка» (П'ятихатського) Кам'янського району Дніпропетровської області розміром 7,63 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В позовній заяві позивач просить залишити за ним понесені судові витрати, а тому понесені ним судові витрати з огляду на положення ст. 13 ЦПК України розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 5, 10 - 13, 17 - 19, 58, 60, 62, 76 - 81, 89, 128 - 131, 211, 223, 247, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259 - 261, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355, ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Вишнівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай),- задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на земельну частку (пай) в розмірі 7,63 у.к.га, із земель запасу, що перебували у колективній власності колишнього КСП «Лозуватка» П'ятихатського району Дніпропетровської області, розташованих на території Вишнівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області.
Судові витрати по справі віднести на рахунок позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Сторони по справі:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,уродженець с.Богданівка, Знам'янського району Кіровоградської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку: НОМЕР_1 .
Відповідач - Виконавчий комітет Вишнівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ :04338517, місцезнаходження : вул.Центральна,буд.47 смт.Вишневе, Кам'янський район Дніпропетровська область , 52150.
Повний текст рішення виготовлено 08.02.2023 року.
Суддя П'ятихатського районного суду
Дніпропетровської області Ю.В.Кудрявцева