Справа № 161/17710/22
Провадження № 2-а/161/8/23
31 січня 2023 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі :
головуючого - судді Кихтюка Р.М.,
секретаря - Дмитрук Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Волинської митниці про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 30.11.2022 року постановою Волинської митниці, його, як директора ТзОВ «Спецкомунтех», було визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст. 485 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів у розмірі 1231077,42 грн.
Із вказаною постановою не погоджується та вказує, що жодних дій спрямованих на зниження вартості декларованого ним товару не вчинено.
Вважає постанову необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки ним, під час митного оформлення було надано належні товаросупровідні документи і в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що під час оформлення транспортного засобу з метою не сплачувати митні платежі в повному обсязі чи зменшувати їх розміри, було вказано неправдиві відомості щодо заявленого коду транспортного засобу згідно УНТЗЕД.
Враховуючи викладене, просить визнати протиправною та скасувати оскаржувану постанову.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.12.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
12.01.2023 року від Волинської митниці надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить в задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом з'ясовано, що постановою в.о. заступника начальника Волинської митниці від 30.11.2022 року ОСОБА_1 , як директора ТзОВ «Спецкомунтех», було визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст. 485 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів у розмірі 1231077,42 грн. (а.с. 12-14).
Рішенням Конституційного Суду України від 15.06.2022 року у справі № 3-321/2019 (7780/19, 91/21) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) абзац другий ст. 485 Митного кодексу України.
Відповідно до ст. 485 МК України заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою митному органу документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від 50 до 150 відсотків несплаченої суми митних платежів
Як з'ясовано судом, 22.06.2021 року за митною декларацією типу IM40ДЕ № UА205140/2022/079770 декларантом - ТзОВ «Спецкомунтех». проведено митне оформлення товару - колісного транспортного засобу спеціального призначення б/в (сміттєвоз): марка RENAULT, модель PREMIUM, календарний рік виготовлення: 2010, модельний рік виготовлення: 2010, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 .
При цьому, декларантом було подано електрону митну декларацію типу IM40ДЕ № UА205140/2022/079770 разом з товаросупровідними документами, а саме: договір купівлі-продажу №11/1-2022 від 02.09.2022, сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №PL/MF/AS 0074450 від 28.10.2022, копію митної декларації країни відправлення №22PL30101E1315674 від 03.11.2022, сертифікат відповідності колісного транспортного засобу №UA.005.087717-22 від 04.11.2022, рахунок-фактуру №FV0015/09/2022 від 12.09.2022, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 29.01.2019 та банківський платіжний документ №Р2209098759009 від 09.09.2022. (а.с. ).
Вказаний транспортний засіб ввозився на адресу ТзОВ «Спецкомунтех».
Відповідно до ч. 1 ст. 486 МК України, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст. 486 МК України, щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил згідно ст. 489 МК України зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 352 МК України передбачено, що під час проведення перевірок посадові особи органів доходів і зборів можуть використовувати документи, визначені Митним кодексом України, податкову інформацію, експертні висновки, судові рішення, документально підтверджені відомості, отримані від уповноважених органів іноземних держав щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів.
Відповідно до ч. 1-4 ст.69 Митного кодексу України, товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД. Митні органи здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД. На вимогу посадової особи митного органу декларант або уповноважена ним особа зобов'язані надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них. У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів орган доходів і зборів має право самостійно класифікувати такі товари.
Частиною п'ятою ст.69 МК України визначено, що під складним випадком класифікації товару розуміється випадок, коли у процесі контролю правильності заявленого декларантом або уповноваженою ним особою коду товару виникають суперечності щодо тлумачення положень УКТ ЗЕД, вирішення яких потребує додаткової інформації, спеціальних знань, проведення досліджень тощо.
Згідно із ч. 6 ст.69 МК України, штрафи та інші санкції за несплату митних платежів та за інші порушення, виявлені у зв'язку з неправильною класифікацією товарів, застосовуються органами доходів і зборів виключно у разі, якщо прийняте органом доходів і зборів рішення про класифікацію цих товарів у складному випадку було прийнято на підставі поданих заявником недостовірних документів, наданої ним недостовірної інформації та/або внаслідок ненадання заявником всієї наявної у нього інформації, необхідної для прийняття зазначеного рішення, що суттєво вплинуло на характер цього рішення.
У відповідності до ч. 7 ст.69 МК України встановлено, що рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими. Такі рішення оприлюднюються у встановленому законодавством порядку. У разі незгоди з рішенням органу доходів і зборів щодо класифікації товару декларант або уповноважена ним особа має право оскаржити це рішення до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Докази того, що позивач подав митного органу недостовірні документи, надав недостовірну інформацію та/або не надав всю наявну в нього інформацію, необхідну для класифікації колісного транспортного засобу спеціального призначення в оскаржуваній постанові та матеріалах справи про порушення митних правил відсутні.
Отже, як з'ясовано судом, під час під час митного оформлення транспортного засобу, подані документи та їхнє проходження не піддавались сумніву та прийняті митним органом без будь-яких зауважень, а зазначений в митній декларації код товару, за умови подальшого прийняття митним органом рішення про визначення коду товару, не свідчить про наявність протиправного умислу у декларанта на вчинення дій, спрямованих на звільнення від сплати митних платежів.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною 2 ст. 74 КАС України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, зважаючи, що відповідачем жодних доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували, що останній допустив порушення митних правил та умисно спричинив дії спрямовані на зменшення митних платежів суду не представлено, а тому суд приходить до висновку, що позивача було неправомірно притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. ст. 485 КУпАП.
Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Така позиція суду ґрунтується також на правових висновках, які зробив Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі №23-рп/2010 від 22 грудня 2010 року.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд не вбачає в діях ОСОБА_1 умислу на приховування відомостей для визначення коду товару з метою зменшення розміру митних платежів, а відтак й складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами не доведена, а тому вважає за необхідне позов задовольнити, оскаржувану постанову скасувати, справу про адміністративне правопорушення закрити у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами не доведена, а тому вважає за необхідне позов задовольнити, оскаржувану постанову скасувати, справу про адміністративне правопорушення закрити у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Частиною першою статті 139 КАС України обумовлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору у сумі 496,20,00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
Відповідно до частин другої, третьої статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано копії таких документів: договір про надання правової допомоги від 29 литопада 2021 року №07/29-11, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Хомич О.В. (а.с. 30-31), акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) №10/07/29-11 від 14.12.2022 року (а.с. 33), квитанції №10/07/29-11 від 14.11.2022 р. на суму 6000,00 грн (а.с. 34).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. Європейський суд з прав людини указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги адвоката, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що загальна сума, заявлена до відшкодування 6000,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає до відшкодування.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд враховує, що позивач за подання даного позову сплатив судовий збір у сумі 496,20 грн згідно квитанції №64072026 від 14.12.2022 року (а.с. 1).
З урахуванням наведеного, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 496,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 8-10, 77, 94, 241-246, 250, 255 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил - задовольнити.
Скасувати постанову в.о. заступника начальника Волинської митниці в справі про порушення митних правил № 0766/20500/22 від 30.11.2022 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за порушення митних правил, передбачених ст. 485 Митного кодексу України у вигляді штрафу у розмірі 300% несплаченої суми митних платежів, що становить 1231077,42 грн.
Провадження у справі про порушення митних правил, передбачене ст. 485 МК України, відносно ОСОБА_1 - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 496 (чотириста дев'яносто шість) грн. 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 (шість тисяч) грн.
Згідно зі статтями 255, 286, 293, 295 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повний текст судового рішення складений 31 січня 2023 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Р.М. Кихтюк