Постанова від 08.02.2023 по справі 120/7757/22

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/7757/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Руслана Миколаївна

Суддя-доповідач - Мацький Є.М.

08 лютого 2023 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мацького Є.М.

суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. В вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницького окружного адміністративного суду, в якому просив:

1.1. Визнати протиправним та скасувати рішення 21 серпня 2022 року, про відмову в перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України, який досяг 16-річного віку, яким позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону України на виїзд з України.

1.2. Зобов'язати уповноважених службових осіб НОМЕР_1 прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова не чинити перешкод ОСОБА_1 в перетині державного кордону України за наявності паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

2. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ДОВОДІВ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

3. Апелянт ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

4. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що 21 серпня 2022 року позивач прибув до пункту пропуску для автомобільного сполучення «Могилів-Подільський-Отач» для перетину держаного кордону.

5. 21 серпня 2022 року інспектором ПС 1 категорії віпс «Могилів-Подільський» тип (А) майстер-сержантом ОСОБА_2 було прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 на виїзд з України громадянину України. Підставою зазначено у ріщенні стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

6. Оскаржуване рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню з підстав того, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено заборону виїзду громадян України за кордон.

7. Більш того, постанов державного виконавця чи то судових рішень про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України відносно громадянина України ОСОБА_1 на виконанні немає, тимчасове обмеження відносно нього не здійснюється. Відтак, тимчасових обмежень у праві виїзду позивача за кордон немає

8. Крім того, згідно зі ст. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

9. Апелянт зауважує, що діючі законодавчі акти не містять застереження з приводу того, що інші органи можуть самостійно визначати перелік документів для перетину державного кордону, так само як і не містять норм, які б наділяли будь-які інші органи, в тому числі і Державну прикордонну службу та її підрозділи самостійно визначати перелік додаткових документів для перетину кордону України громадянами України.

10. Отже, ні фактичних, ні правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення не існувало, що має наслідком прийняття протиправного акту, який підлягає скасуванню.

11. Апелянт наголошує на праві вільного пересування, яке є основоположним правом людини, гарантоване статтею 2 протоколу 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

12. Окрім того, апелянт покликаючись на рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020 року, вказує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України...»

13. Наявність листів чи навіть підзаконних актів, які встановлюють обмеження основоположних прав, в тому числі і право на вільне пересування, може бути встановлено лише законом.

14. Разом з тим, під час здійснення прикордонного контролю посадовими особами відповідача прийнято рішення про відмову позивачеві в перетині державного кордону України. Тому, апелянт вважає таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, як таке, що порушує конституційні права на законні інтереси останнього.

ІІ. ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

15. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач 21 серпня 2022 року прибув до пункту пропуску для автомобільного сполучення «Могилів-Подільський-Отач» для перетину держаного кордону.

16. Спірним рішенням, згідно з пунктом 4 частини першої статті 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.95 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2022 № 264); доповнення до №23-6855/0/6-22-Вих від 17.03.2022 «Щодо порядку організації виїзду за-кордон на період дії правового режиму воєнного стану» (далі-Правила перетинання державного кордону громадянами України), відмовлено позивачу у перетинні державного кордону на виїзд з України громадянину України, який досяг 16-річного віку. На підставі: статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

17. Позивач вважає рішення протиправним, а відтак таким, що підлягає скасуванню, тому звернувся до суду.

ІІІ. ДОВОДИ СТОРІН

18. Правова позиція апелянта викладена в пунктах 3-14 цієї постанови.

19. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" на території України було введено правовий режим воєнного стану.

20. У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, з 24.02.2022 року тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені Конституцією України, а саме: передбачене статтею 33 право на свободу пересування та право вільно залишати територію України.

21. Відповідач зазначає, що стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в частинах 3 та 4 передбачає можливість обмеження свободи пересування, у тому числі право залишати свою власну країну, а саме «передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб».

22. Тобто, введені обмеження, з міркувань передбачених ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, передбачені саме Законом та є необхідними в інтересах національної та громадської безпеки, на період дії воєнного стану.

23. Відтак, згідно з Протоколом обмеження права залишати свою власну країну можуть бути законно застосовані в інтересах національної безпеки.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

24. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

26. Стаття 33 Конституції України передбачає, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

27. Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI (в редакції на час виникнення спірних відносин) іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах 1, 3 статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

V. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

28. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при перетині кордону не було надано документів, які б підтверджували, його право на перетин кордону, відтак оскаржуване рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16 - річного віку від є правомірним.

29. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

30. Згідно загальновідомої інформації Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції РНБО України, відповідно до п. 20 ч.1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який продовжено наступними Указами Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022, № 259/2022 від 18.04.2022 року тощо.

31. Отже, на час прийняття оскаржуваного рішення відповідачем в Україні діяв воєнний стан.

32. Згідно з п.2,3 Указу №64/2022 військовому командуванню та, зокрема, Державній прикордонній службі України разом із МВС України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування надано право запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

33. У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

34. Постановою КМ України №1455 від 29.12.2021 року відповідно до п. 6 ч.1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» затверджено Порядок встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан (далі - Порядок №1455 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

35. Положеннями п.1,2 Порядку №1455 визначена процедура встановлення заходів особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів АР Крим, органів місцевого самоврядування; правовою основою встановлення та здійснення заходів особливого режиму є Конституція України, Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

36. Згідно п.4,8 Порядку №1455 встановлення особливого режиму здійснюється військовим командуванням на підставі Указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях; перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

37. Приписами ст.22, ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-ХІІ ( з наступними змінами) визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також перелік військовозобов'язаних осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

38. Відповідно до Указу №64/2022 та на виконання вимог Закону «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015 року , Адміністрацією Держприкордон служби України листом від 17.03.2022 року №23-6855/0/6-22-Вих «Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану» органам Держприкордонслужби надані відповідні роз'яснення, в яких зазначено, що обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до відповідного переліку осіб, до яких позивач не відноситься.

39. Викладене свідчить, що станом на час виникнення спірних відносин конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось чинним законодавством, оскільки в Україні діяв воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, військовозобов'язаним громадянам України чоловічої статі віком від 18 до 60 років був заборонений виїзд за територію України, такі громадяни повинні надавати Держприкордонслужбі необхідні документи для підтвердження права виїхати за межі території України.

40. Матеріалами справи підтверджено, і зазначені обставини не заперечуються сторонами, що позивачу на 21.08.2022 року - день прийняття оскаржуваного рішення - виповнилося 40 років 24 дні, під час спроби виїзду з території України в міжнародному пункті пропуску автомобільного сполучення "Могилів-Подільський-Отач" ним не надано документів на підтвердження того, що до нього не застосовуються обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України, як до громадянина України чоловічої статі віком від 18 до 60 років.

41. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що наразі жодним нормативно-правовим актом не встановлено заборону виїзду громадян України за кордон, оскільки відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

42. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено воєнний стан в Україні, який затверджений відповідним Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ.

43. Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що ні закон, ні Правила перетинання кордону не містять норми про те, шо особа для перетинання кордону має пред'явити будь-які інші документи, окрім паспорта, що і було зроблено Позивачем.

44. Статтею 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" передбачено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

45. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

46. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 р. № 1455 затверджено Порядок встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, в п. 8 якого вказано, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

47. Відповідно до Правил перетинання державного кордону, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 №57 (із внесеними змінами), у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи (п.2).

48. Такі підтверджуючі документи, як зазначено вище, в особливий період передбачені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

49. Також судова колегія зазначає, що оскаржуване рішення про заборону виїзду є разовим і при пред'явленні позивачем повного пакету документів, які надають право на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України за наявності на це законних підстав.

50. Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

51. Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

52. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

53. Згідно ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

54. Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про відмову позивачу у перетинанні державного кордону, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

55. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

56. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

57. Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

58. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

VІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.

59. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

60. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

61. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

62. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

63. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Мацький Є.М.

Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.

Попередній документ
108856215
Наступний документ
108856217
Інформація про рішення:
№ рішення: 108856216
№ справи: 120/7757/22
Дата рішення: 08.02.2023
Дата публікації: 10.02.2023
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено склад суду (01.05.2023)
Дата надходження: 01.05.2023