Справа № 240/19823/22
Головуючий у 1-й інстанції: Лавренчук О.В.
Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.
08 лютого 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 рокуу справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсаці, зобов'язання вчинити дії,
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Позивач у вересні 2022 року звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації вартості за не отримане речове майно;
- стягнути з відповідача на користь позивача 30 099,71 грн. грошової компенсації за не отримане речове майно;
- визнати протиправними дії відповідача щодо виключення позивача зі списків особового складу без проведення остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2022 року по день виплати грошової компенсації за не отримане речове майно.
ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21.10.2022 позовну заяву ОСОБА_1 разом з доданими до неї матеріалами суд першої інстанції повернув особі, яка її подала.
Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, передбаченого частиною п'ятою статті 122 КАС України, оскільки про порушення своїх прав позивач дізнався 21.06.2022, тобто у день виключення позивача зі списків особового складу військової частини, перебіг строку звернення до суду починається з 22.06.2022, а до суду з позовом звернувся 26.08.2022 (відмітка на поштовому конверті).
Відповідно до приписів ч. 2. ст. 122 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що суд першої інстанції не врахував та не спростував, що спір стосовно невиплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно у розумінні ч. 2 ст. 233 КЗпП України охоплюється застосованим у ній визначенням "законодавство про оплату праці" та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.
Такі ж правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 480/5934/21.
Крім того, п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України передбачає виключно дві підстави для повернення позовної заяви: неподання у зазначений строк заяви про усунення недоліків або визнання підстави для поновлення строку звернення до суду неповажними. Заяву про усунення недоліків позивачем подано у встановлений процесуальним законодавством строк, а вказані у заяві обставини пропуску строку суд першої інстанції не визнав неповажними причинами строку звернення до суду, отже підстав для повернення поданої позивачем позовної заяви, згідно ч. 4 ст. 169 КАС України немає.
ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2022 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків шляхом надання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску; копії посвідчення інваліда.
14.09.2022 позивачем подано заяву про усунення недоліків, у якій зазначено, що спір стосовно невиплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно у розумінні ч. 2 ст. 233 КЗпП України охоплюється застосованим у ній визначенням "законодавство про оплату праці" та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком. Просив суд врахувати правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 480/5934/21.
Однак, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21.10.2022 позовну заяву ОСОБА_1 разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала.
VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом.
Так, згідно матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з вимогою виплатити грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України (абз. 2 ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону № 2011-XII, постановою від 16.03.2016 №178 Уряд затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно (далі також - «Порядок №178»).
За змістом пункту 3 указаного Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.
Водночас грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку №178).
Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п'ята указаної статті Кодексу).
Натомість ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
У цьому контексті апеляційний суд зауважує, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Водночас в аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Натомість грошова компенсація вартості за не отримане речове майно, виплата якої здійснюється за місцем проходження служби, тобто військової частини, з якою працівники перебувають (перебували) у трудових правовідносинах, має обов'язковий характер і особа має право на її отримання відповідно до державних гарантій та трудового договору.
Разом з тим, ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Колегія суддів вказує, що на момент звільнення позивача з військової служби та виключення його із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (21.06.2022), частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Таким чином, за указаних правового регулювання і міркувань апеляційний суд вважає, що спір стосовно невиплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України охоплюється застосованим у ній визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.05.2022 у справі № 480/5934/21.
Крім того, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про непоширення на спірні правовідносини положень частини другої статті 233 КЗпП України, і наявність підстав для застосування частини п'ятої статті 122 КАС України, тобто місячного строку звернення до суду щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Також колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.06.2022 у справі №540/1951/20 стосовно строку звернення до суду, позаяк у вказаній справі правовідносини мали відмінні обставини й підстави позову. Зокрема, кошти були виплачені позивачу, а спір стосувався розміру виплачених сум. Водночас, у справі що розглядається № 240/19823/22 грошова компенсація вартості за не отримане речове майно взагалі не була виплачена позивачу.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції з постановлянням нової постанови про направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню, а матеріали адміністративного позову направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Частиною 3 ст. 312 КАС України вказано, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно ч.1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 року - скасувати.
Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає згідно ст. 272 та 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.