Справа № 120/4810/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова І.А.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
08 лютого 2023 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.09.2022 позов задоволено.
Стягнутло з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період вимушеного прогулу з 08.11.2021 р. по 01.03.2022 р. в сумі 49 080, 72 (сорок дев'ять тисяч вісімдесят гривень 72 копійки) включно з обов'язковими платежами і відрахуваннями.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір 992,40 (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок ) та витрати на правничу допомогу в сумі 2 500 (дві тисячі п'ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №761/36220/17 дається вищначення вимушеного прогулу як час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Однак, в даному випадку, відповідач діяв у відповідності до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236. Натомість позивачкою не було здійснено жодних дій з метою недопущенням факту відсторонення від роботи на підставі діючого на той момент законодавства.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції, наказом №418-0 від 08.11.2021 р. Головного управління ПФУ у Вінницькій області відстронено ОСОБА_1 від роботи з 08.11.2021 р. на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробтної плати.
Не погоджуючись із цим наказом позивачка звернулась до суду із позовом та рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07.04.2022 р. у справі №120/1430/22-а визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №418-0 від 08.11.2021 р. в частині відстронення ОСОБА_1 від роботи. Рішення суду набрало законної сили.
01.03.2022 позивачка допущена до роботи, що не заперечується сторонами та підтверджується наказом Головного управління ПФУ у Вінницькій області №92-О від 01.03.2022 р.
11.05.2022 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою щодо виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу.
За наслідком розгляду заяви управління листом від 08.06.2022 р. за вих. №0200-0902-8/34357 повідомило про відсутність підстав для виплати заробітної плати.
Не погоджуючись із такою позицією суб'єкта владних повноважень, позивачка звернулась до суду із цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції беручи до уваги незаконність наказу про відсторонення, дійшов висновку, що позивачка має право на стягнення середнього заробітку.
Тааким чном, з урахуванням Порядку №100, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 49 080, 72 ( 629, 24 грн х 78 р.дн.) включно з обов'язковими платежами і відрахуваннями.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.
Статтею 46 КЗпП передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.
Порядок відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків визначено статтею 72 Закону №889-VIII, згідно якої державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов'язків у разі виявлення порушень, встановлених пунктами 1, 7-10 та 14 частини другої статті 65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення (частина перша).
Рішення про відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків приймається відповідно керівником державної служби або суб'єктом призначення одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення у разі: наявності обставин, що дають підстави вважати, що такий державний службовець може знищити чи підробити речі і документи, які мають суттєве значення для дисциплінарного провадження; впливу на працівників державного органу та інших осіб, зокрема, здійснення протиправного тиску на підлеглих, погрози звільненням з роботи; перешкоджання в інший спосіб об'єктивному вивченню обставин вчинення дисциплінарного проступку (частина друга).
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (частина четверта).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС від 01.04.2020 р. у справі №761/12073/18.
Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07.04.2022 р. у справі №120/1430/22-а, яке набрало законної сил, визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №418-0 від 08.11.2021 р. в частині відстронення ОСОБА_1 від роботи.
За таких обставин, беручи до уваги незаконність наказу про відсторонення, вимога позивача про стягнення середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи, що прирівнюється до часу вимушеного прогулу, є обгрунтованою.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на стягнення середнього заробітку.
Середній заробіток працівника визначається Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
У відповідності до абз.3 п.2 Порядку № 100 збереження заробітної плати "у всіх інших випадках" (до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу), середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплат
Відповідно до п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки Головного урпавління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 06.04.2022 №91-Ф, заробітна плата ОСОБА_1 за два останні місяці роботи, що передували звільненню, становить 26 428, 14 грн., а середньоденна заробітна плата становить 629, 24 грн. (26 428, 14 грн. заробітна / 42 робочих днів).
Позивачку відсторонено з 08.11.2021 та допущено до роботи 01.03.2022, що становить 76 робочих днів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 49 080, 72 ( 629, 24 грн х 78 р.дн.) включно з обов'язковими платежами і відрахуваннями.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.