Справа № 320/3464/22 Суддя першої інстанції: Василенко Г.Ю.
08 лютого 2023 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Черпіцької Л.Т.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняту у порядку письмового провадження ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту фінансів Міністерства оборони України про визнання противними бездіяльності та дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів, -
У квітні 2022 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту фінансів Міністерства оборони України (далі - Відповідач, Департамент), в якому просив:
- визнати протиправними бездіяльність та дії, вчинені Департаментом щодо вирішення питань, викладених у зверненні ОСОБА_1 від 28.01.2021 по порядку виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №640/1140/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту фінансів Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії;
- визнати протиправними дії, вчинені Департаментом щодо розрахунку фактичного розміру та виплати належної ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення , передбаченої Законом України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», згідно Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №640/1140/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту фінансів Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, що виразились в обчисленні розміру індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.07.2017 не з урахуванням визначення місяцем початку обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення - грудень 2011 року, та в проведенні виплати такої індексації ОСОБА_1 в розмірі 2488,24 грн.;
- визнати протиправними дії, вчинені Департаментом щодо надання відповідної інформації на запити на інформацію ОСОБА_1 від 17.08.2021 та 21.09.2021 по виконанню рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №640/1140/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту фінансів Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії;
- стягнути з Департаменту на користь ОСОБА_1 недоплачену суму індексації грошового забезпечення, передбачену Законом України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», згідно Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 за період з 01.01.2016 по 08.07.2017 під час проходження служби в Головній інспекції Міністерства оборони України на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №640/1140/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту фінансів Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, у розмірі 24 172,57 грн, без урахування сум податку та інших обов'язкових платежів на вказану виплату, обраховану із урахуванням раніше нарахованої та виплаченої суми в розмірі 2 488,24 грн замість 26 660,81 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2022 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про:
- визнання протиправними бездіяльність та дії, вчинені Департаментом фінансів Міністерства оборони України щодо вирішення питань, викладених у зверненні ОСОБА_1 від 28.01.2021 по порядку виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №640/1140/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту фінансів Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії;
- визнання протиправними дії, вчинені Департаментом фінансів Міністерства оборони України щодо розрахунку фактичного розміру та виплати належної ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення , передбаченої Законом України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», згідно Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №640/1140/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту фінансів Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, що виразились в обчисленні розміру індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.07.2017 не з урахуванням визначення місяцем початку обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення - грудень 2011 року, та в проведенні виплати такої індексації ОСОБА_1 в розмірі 2488,24 грн;
- стягнення з Департаменту фінансів Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 недоплачену суму індексації грошового забезпечення, передбачену Законом України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», згідно Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 за період з 01.01.2016 по 08.07.2017 під час проходження служби в Головній інспекції Міністерства оборони України на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №640/1140/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту фінансів Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, у розмірі 24 172,57 грн, без урахування сум податку та інших обов'язкових платежів на вказану виплату, обраховану із урахуванням раніше нарахованої та виплаченої суми в розмірі 2 488,24 грн замість 26 660,81 грн.
Указане судове рішення прийнято на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України у зв'язку з тим, що позовні вимоги фактично спрямовані на виконання іншого судового рішення у справі №640/1140/19, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження та не передбачає можливості ухвалення нового судового рішення про зобов'язання виконати попереднє судове рішення.
Не погоджуючись з викладеним в ухвалі рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що вимоги, заявлені у межах справи №320/3464/22, не були задоволені судом у справі №640/1140/19 з підстав їх передчасності, що вказує на те, що спір у справі №320/3464/22 виник не на виконання рішення у справі №640/1140/19. Крім того, зауважує, що у порядку судового контролю не можуть вирішуватися позовні вимоги щодо порушення Департаментом вимог Закону України «Про звернення громадян». Окремо звертає увагу, що у межах справи №640/1140/19 судом затверджено звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2022 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 25.01.2023.
У відзиві на апеляційну скаргу Департамент просить в її задоволенні відмовити повністю, повністю погоджуючись з висновками і мотивами, викладеними в оскаржуваній ухвалі суду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2023 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, керуючись нормами ст. ст. 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 14, 238, 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також враховуючи правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, прийшов до висновку, що аргументи Позивача стосуються виконання рішення суду у справі №640/1140/19, а відтак обраний останнім спосіб захисту в частині позовних вимог не усуває юридичний конфлікт з огляду на те, що суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення.
З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Положеннями ст. 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо.
Крім того, приписами ч. 1 ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
У постанові від 29.07.2021 у справі № 460/350/19 Верховний Суд підкреслив, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Таким чином, не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Як було встановлено раніше, закриваючи провадження у справі щодо окресленої вище частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зумовлені незгодою Позивача із способом виконання Відповідачем рішення суду у справі №640/1140/19, що, у свою чергу, є перешкодою для розгляду таких вимог у загальному порядку, однак останні підлягають розгляду судом за правилами ст. 383 КАС України.
Разом з тим, на переконання судової колегії, такі висновки Київського окружного адміністративного суду є помилковими.
Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №640/1140/19, яке набрало законної сили 08.07.2021, адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задоволено частково:
- визнано протиправними дії Департаменту щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.07.2017;
- зобов'язано Департамент нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 08.07.2017.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
При цьому щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 26 660,81 грн та зобов'язання Департаменту виплатити Позивачу рівноцінну та повну компенсацію втрат доходів за сплату відповідно до IV Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що не компенсується відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, з вини Відповідача через несвоєчасне нарахування та виплату Позивачу зазначеної індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби, суд першої інстанції у рішенні від 30.06.2020 у справі №640/1140/19 визнав їх передчасними, оскільки питання розміру виплати індексації грошового забезпечення, як і визначення суми податку, належить до компетенції Відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, як зазначено у згаданому вище судовому рішенні, у разі незгоди з сумою, яка буде нарахована та виплачена Позивачу, останній не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.
Отже, питання щодо наявності чи відсутності у ОСОБА_1 права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням визначення місцем початку обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення - грудень 2011 року, а також щодо врахування чи неврахування при її виплаті сум податку та інших обов'язкових платежів на вказану виплату, у судовому порядку по суті не вирішувалося, рішення суду з цього приводу, яке набрало законної сили, не приймалося.
Крім того, аналіз змісту позовних вимог у частині, в якій Київський окружний адміністративний суд закрив провадження у справі, свідчить, що спір у цій справі хоча й виник у зв'язку з виконанням Департаментом рішення суду у справі №640/1140/19, однак стосується за своєю суттю інших правовідносин, які, як вже було наголошено вище, не були предметом судового розгляду по суті.
На користь цього висновку свідчить й те, що спір у цій справі виник, зокрема, після отримання ОСОБА_1 листа Департаменту від 11.02.2021 №248/3/8/69 (а.с. 51), направленому Позивачу за наслідками розгляду заяви останнього від 28.01.2021 про, зокрема, нарахування та виплату індексації грошового забезпечення в сумі 26 660,81 грн, а також компенсації втрат доходу за сплату суми податку на доходи фізичних осіб (а.с. 46-50).
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що питання про виплату Позивачу індексації із визначенням місяцем початку обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення - грудень 2011 року та компенсації втрат доходу за сплату суми податку на доходи фізичних осіб вже було вирішено рішенням суду, яке набрало законної сили, і подальший захист прав ОСОБА_1 має відбуватися у порядку, визначеному ст. 383 КАС України, є помилковим та не відповідає фактичним обставинам справи. З аналогічних обставин колегія суддів вважає неправильною позицію суду першої інстанції про те, що у межах справи №640/1140/19 було вирішено спір щодо розгляду звернення Позивача від 28.01.2021 щодо порядку виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №640/1140/19, а також щодо стягнення з Департаменту індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.07.2017 в сумі 24 172,57 грн без урахування сум податку та інших обов'язкових платежів та з урахуванням виплаченої суми 2 488,24 грн.
Викладене також підтверджується й тим, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2021 у справі №640/1140/19 прийнято поданий представником Міністерства оборони України звіт від 03.08.2021 та визнано поданий звіт таким, що підтверджує виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2020 в адміністративній справі №640/1140/19. Указане судове рішення 26.11.2021 набрало законної сили та в апеляційному порядку не оскаржувалося.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Водночас, як було встановлено раніше, матеріали справи не містять відомостей про те, що існують такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відтак, з урахуванням встановлених вище обставин, на момент звернення до суду із цим позовом у квітні 2022 року рішення суду у справі №640/1140/19 було виконаним у повному обсязі, а спірними у межах справи №320/3464/22 ОСОБА_1 визначено правовідносини, які не були предметом розгляду по суті у справі №640/1140/19, що було залишено поза увагою суду першої інстанції.
У розрізі наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Із змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
У рішеннях від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини про те, що жодним рішенням суду не були вирішені питання про виплату Позивачу індексації із урахуванням місяця обчислення індексу споживчих цін - грудень 2011 року, компенсації сум податку на доходи фізичних осіб та інших платежів, розгляду заяви останнього від 28.01.2021, а також подальшого стягнення згаданої суми, дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення зумовило утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, а саме у праві розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи, що, як було неодноразово підкреслено вище, оскільки спір у цій справі виник з інших правовідносин ніж ті, щодо яких набрало законної сили рішення суду в іншій справі, то судова колегія приходить до висновку про необґрунтованість постановленої Київським окружним адміністративним судом оскаржуваної ухвали.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про закриття провадження у справі було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду щодо відповідної частини позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 238, 242-244, 250, 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року - скасувати.
Справу направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду в частині позовних вимог, провадження щодо яких було закрито згідно ухвали Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
Л.Т. Черпіцька
Повний текст постанови складено та підписано 08 лютого 2023 року.