Справа № 640/11847/20 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Григорович П.О.
Іменем України
07 лютого 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Федотова І.В.,
Коротких А.Ю.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2022 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 14.04.2020 № 0053434204;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 14.04.2020 № 0053474204;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 14.04.2020 № 0053544204;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 14.04.2020 № 0053584204;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 14.04.2020 № 0053624204;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 14.04.2020 № 0053634204;
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у м. Києві від 10.04.2020 №0047904204 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) єдиного внеску в сумі 8 249,55 грн;
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у м. Києві від 10.04.2020 №0047974204 про застосування штрафних санкцій за не нарахування єдиного внеску в сумі 46 088,51 грн;
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у м. Києві від 10.04.2020 № Ф-170 в сумі 304 022,76 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2022 позов задоволено частково:
- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.04.2020 №0053434204, №0053474204, №0053544205, №0053584204;
- визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій №0047974204 від 10.04.2020 в частині 44 909,57 грн;
- визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.04.2020 №Ф-170 в частині 301 664,88 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані рішення та вимога є правомірними у повному обсязі.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 14 квітня 2020 року відповідачем на підставі акта перевірки №698/26-15-42-04-30/3020614337 від 12.03.2020, винесено наступні оскаржувані рішення, а саме:
- податкове повідомлення-рішення №0053434204, яким позивачу за порушення п.177.2 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» всього в сумі 1 377 251,97 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 1 101 801,57 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 275 450,40 грн;
- податкове повідомлення-рішення №0053474204, яким позивачу за порушення п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «військовий збір» всього в сумі 114 771,00 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 91 816,80 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 22 954,20 грн;
- податкове повідомлення-рішення №0053544205, яким позивачу за порушення п.п.181.1, 200.1, 183.10 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 2 666 302,50 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 2 133 042,00 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 533 260,50 грн;
- податкове повідомлення-рішення №0053584204, яким позивачу за порушення ч.1 п.296.5.3 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «єдиний податок з фізичних осіб» всього в сумі 71 171,45 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 56 937,15 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 14 234,30 грн;
- податкове повідомлення-рішення №0053624204, яким позивачу за затримку сплати грошового зобов'язання з єдиного податку з фізичних осіб в сумі 78 735,80 грн на 21, 15, 15, 15, 15, 1, 1 календарних днів визначено штраф в сумі 10% в розмірі 7 873,58 грн;
- податкове повідомлення-рішення №0053634204, яким позивачу за затримку сплати грошового зобов'язання з єдиного податку з фізичних осіб в сумі 277 012,85 грн на 183, 91, 50, 43 календарних днів визначено штраф в сумі 20% в розмірі 55 402,57 грн;
- рішення №0047904204 про застосування штрафних санкцій, яким до позивача за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄСВ за період з 23.04.2014 по 09.01.2015 застосовано штраф в розмірі 127,05 грн та за період з 21.01.2015 до 24.07.2018 застосовано штраф в сумі 3691,09 грн і пеню в розмірі 4431,41 грн;
- рішення про застосування штрафних санкцій №0047974204, яким до позивача за донарахування контролюючим органом 304 022,76 грн ЄСВ, застосовано штрафні санкції в розмірі 46 088,51 грн;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ на загальну суму 304 022,76 грн.
Не погодившись з такими рішеннями та вимогою, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що контролюючим органом не обґрунтовано юридичних підстав для не прийняття до уваги документів на підтвердження витратної частини позивача, а тому помилковими є доводи контролюючого органу щодо отримання позивачем доходу в сумі 9 778 385,50 грн за 2-4 кв.2018 року, внаслідок чого підстави для оподаткування позивача на загальній системі оподаткування відсутні, а податкові повідомлення-рішення №№0053434204, 0053474204, 0053544205, 0053584204 підлягають визнанню протиправними та скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині скасування податкових повідомлень-рішень №0053624204, №0053634204 задоволенню не підлягають, адже в позовній заяві та під час розгляду справи позивачем з посиланням на належні і допустимі докази не спростовано доводів контролюючого органу про несвоєчасну сплату до бюджету самостійно визначеного грошового зобов'язання з єдиного податку та донарахованого контролюючим органом згідно ППР від 16.05.2018 №154091302. З аналогічних підстав, як вказав суд першої інстанції не підлягає скасуванню рішення №0047904204 про застосування штрафних санкцій, адже позивачем не спростовано доводів контролюючого органу про несвоєчасну сплату ЄСВ згідно розрахунку.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки доводи та вимоги апеляційної скарги не стосуються рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, то колегія суддів рішення суду у цій частині не переглядає.
Щодо вибору позивачем спрощеної системи оподаткування у 2019 році.
За змістом пункту 291.2 статті 291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Відповідно до підпункту 3 пункту 291.4 статті 291 ПК суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку: третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5 000 000 гривень.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з у 2017 році, І кв. 2018 року та 2019 році перебував на спрощеній системі оподаткування третьої групи зі ставкою 5% від отриманого доходу, а протягом ІІІ-IV кв. 2018 року - за загальній системі оподаткування.
Приймаючи оскаржувані рішення та вимогу, відповідач, окрім іншого, ґрунтувався на тому, що за результатами проведеної податкової перевірки було встановлено відсутність у позивача права перебування на спрощеній системі оподаткування третьої групи з 01.01.2019 у зв'язку із тим, що за 2018 рік дохід позивача склав 10 516 909,66 грн, тобто перевищив допустимий для третьої групи розмір у 5 000 000 грн. Тому, за твердженням контролюючого органу, оподаткування господарської діяльності позивача у 2019 році мало здійснюватися за правилами загальної системи оподаткування.
Натомість, позивач такі висновки заперечує та вказує, що його дохід, з урахуванням понесених витрат, у 2018 році склав 1 189 401,02 грн (738 524,16 - І кв. 2018 року та 450 876,86 грн - ІІІ-IV кв. 2018 року), а тому він мав право на вибір спрощеної системи оподаткування. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у заяву про перехід у 2019 році на спрощену систему оподаткування, позивач вказав дохід не за 2018, а за 2017 рік - 2 583 021,06 грн, що безпідставно розцінено судом як помилка податкового органу.
Відтак, для правильного вирішення даного спору першочерговим є встановлення обсягу отриманого позивачем у 2018 році доходу, який враховується при визначенні права вибору спрощеної системи оподаткування з І кварталу 2019 року.
Так, статтею 292 ПК регламентовано порядок визначення доходів та їх склад для платників єдиного податку першої - третьої груп.
Відповідно до пункту 292.1 статті 292 ПК доходом платника єдиного податку для фізичної особи-підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
За приписами пункту 292.6 статті 292 ПК датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав до відповідачам податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2018 рік, у якій задекларував загальну суму доходу за звітний період у розмірі 2 583 021,06 грн. Відповідач вважає наведену суму значно заниженою, а позивач натомість вказує, що посилаючись на отримання доходу за 2018 рік у розмірі 10 516 909,66 грн, відповідач не враховує вимоги пункту 292.4 статті 292 ПК з урахуванням того, що діяльність позивача у спірний період стосувалася надання транспортно-експедиційних послуг.
Згідно визначення статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 № 1955-IV (далі - Закон № 1955-IV) транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.
Відповідно до з пункту 292.4 статті 292 ПК у разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента).
Згідно статті 9 Закону № 1955-IV платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.
Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
Отже, обсяг доходу підприємця, що є платником єдиного податку і здійснює свою діяльність як експедитор (надає послуги транспортного експедирування), складається лише із сум відповідної винагороди, яка становить розмір кошті, сплачених клієнтом, за виключенням документально підтверджених витрат на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування та на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.
Подібний підхід до визначення доходу висловив Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 по справі №820/3092/16.
Як вбачається з матеріалів справи, не зважаючи на те, що позивачем у спірний період здійснювалася виключно діяльність у сфері транспортного експедирування, відповідач у ході проведення перевірки для цілей визначення розміру винагороди експедитора, що включається до доходу, який враховується при визначенні права вибору спрощеної системи оподаткування третьої групи, не враховував та не досліджував питання витрат на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування та на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Висновки відповідача у цій частині щодо доходу за ІІ-ІV кв. 2018 року ґрунтуються виключно на обсягах грошових коштів, які надійшли на банківські рахунки позивача від контрагентів.
У зв'язку із викладеним, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що застосований відповідачем підхід до визначення доходу, що враховується при визначенні права вибору спрощеної системи оподаткування третьої групи у спірний період є неправильним, оскільки не враховує вимог пункту 292.4 статті 292 ПК. У свою чергу, не є цілком правильним також і первинний підхід позивача, який враховує всі витрати за ІІ-ІV кв. 2018 року, хоч вимоги пункту 292.4 статті 292 ПК перелік таких витрат обмежують. А також є цілком неправомірною вказівка у заяві про вибір спрощеної системи оподаткування у 2019 році недостовірної інформації про отриманий дохід у 2018 році шляхом зазначення обсягу доходу за 2017 рік.
Натомість, у ході з'ясування колегією суддів суду апеляційної інстанції обставин щодо дійсного розміру винагороди позивача як експедитора за ІІ-ІV кв. 2018 року (в силу вимог щодо офіційного з'ясування обставин справи), останнім були надані до суду пояснення, що ґрунтуються на проведеному аудиторському дослідженні. Так, позивач підтверджує, що у період ІІ-ІV кв. 2018 року ним дійсно бути отримані від контрагентів (клієнтів) кошти у розмірі 9 748 385,5 грн, проте у цей же період ним були понесені витрати у розмірі 7 653 689,68 грн, які були перераховані відповідним перевізникам.
У зв'язку із цим, позивач у суді апеляційної інстанції наполягає на тому, що розмір доходу за 2018 рік, який враховуються при визначенні права вибору спрощеної системи оподаткування третьої групи на 2019 рік, становлять суми винагороди експедитора у розмірі 2 833 219,98 грн: 738 524,16 грн - І кв. 2018 року та 2 094 695,82 грн (9 748 385,5 грн - 7 653 689,68 грн) - ІІ-ІV кв. 2018 року.
Відповідач наведеним розрахункам обґрунтованих заперечень не надав, при тому, що, як зазначалося, під час здійснення перевірки розмір експедиторської винагороди позивача (яка включає також розмір відповідних витрат) відповідачем взагалі не визначався.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки обсяг доходу позивача, який враховується при визначанні права вибору спрощеної системи оподаткування третьої групи, не перевищив 5 000 000 грн та склав 2 833 219,98 грн, то висновки податкового органу про неправомірність переходу позивача на спрощену систему оподаткування у 2019 році є неправомірними.
Щодо визначення зобов'язань з єдиного податку.
Відповідно до підпункту 1 пункту 292.1 статті 292 ПК доходом платника єдиного податку є для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
Згідно пункту 293 статті 293 ПК ставки єдиного податку для платників першої групи встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - прожитковий мінімум), другої групи - у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), третьої групи - у відсотках до доходу (відсоткові ставки).
Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи податкове повідомлення-рішення №0053584204 від 14.04.2020 про визначення позивачу зобов'язань та штрафних санкцій з єдиного податку, відповідач вказував про те, що під час перебування позивача на спрощеній системі оподаткування у період 2017 рік - І кв. 2018 року, позивачем занижено дохід, який є базою оподаткування єдиним податком.
Так, відповідач зазначає, що суми поповнення банківського рахунку позивача власними коштами (777 305 грн у 2017 році та 342 550 грн у І кв. 2018 року), а також суми, що виникли унаслідок помилок у декларуванні валютної виручки (6 311,46 грн у 2017 році та 12 576,51 грн у І кв. 2018 року) підлягають оподаткуванню єдиним податком за ставкою 5%. Проте, як стверджує відповідач, відповідні суми не були відображені у деклараціях позивача.
Надаючи оцінку наведеним обставинам, колегія суддів зазначає, що поповнення банківського рахунку власними готівковими коштами, а так само і безготівковий переказ коштів між власними рахунками, не є об'єктом оподаткування та доходом платника податків від підприємницької діяльності, а тому такі суми не можуть бути визнані базою оподаткування фізичної особи-підприємця.
Щодо посилань на розбіжності у декларуванні валютної виручки, то колегія суддів зазначає, що ні в акті перевірки, ні під час судового розгляду відповідачем не надано пояснень щодо джерела відповідних сум, здійснених операцій, на підставі такі суми виникли, а також відповідних розрахунків. Суд апеляційної інстанції констатує, що збільшення доходу позивача у цій частині відповідачем не доведено.
Відтак, визначення позивачу податкових зобов'язань з єдиного податку згідно податкового повідомлення-рішення №0053584204 від 14.04.2020 є неправомірним.
Щодо визначення зобов'язань з податку на додану вартість.
За змістом підпункту 2 пункту 180.1 статті 180 ПК для цілей оподаткування (податком на додану вартість) платником податку є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
Відповідно до пункту 181.1 статті 181 ПК у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що у разі, якщо протягом останніх 12 календарних місяців, дохід платника податку сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), такий платник, не залежно від здійснення відповідної реєстрації, є платником податку на додану вартість. Виключенням із цього правила є випадок, коли відповідна особа є платником єдиного податку першої - третьої групи.
При цьому, для цілей вирішення спору у даній справі слід наголосити, що дохід відповідно до пункту 181.1 статті 181 ПК визначається не залежно від того чи перебуває особа у період останніх 12 календарних місяців на спрощеній системі оподаткування.
Так, як зазначалося, позивач у період з 2017 року по І кв. 2018 року та у 2019 році перебував на спрощеній системі оподаткування третьої групи, а тому у ці періоди у відповідності до пункту 181.1 статті 181 ПК він не мав обов'язку реєструватися як платник податку на додану вартість та, відповідно не був його платником.
Проте, протягом ІІ-IV кв. 2018 року позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, а тому встановлений пунктом 181.1 статті 181 ПК виняток на нього не розповсюджувався.
Як встановлено податковим органом під час перевірки, у період з 01.04.2017 по 31.03.2018 (тобто за 12 календарних місяців, що перебували переходу на загальну систему оподаткування) загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг склала 2 843 977,07 грн, що перевищує встановлений пунктом 181.1 статті 181 ПК обсяг у 1 000 000 грн.
Відтак, у позивача з 01.04.2018 виник обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість, проте відповідної заяви ним подано не було. Тому, у період ІІ-IV кв. 2018 року позивач у відповідності до підпункту 2 пункту 180.1 статті 180 ПК був платником податку на додану вартість як особа, що підлягає реєстрації як платник податку.
Згідно пункту 183.10 статті 183 ПК будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 178 ПК об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
За таких обставин, визначення позивачу зобов'язань та штрафних санкцій з податку на додану вартість за період ІІ-IV кв. 2018 року у розмірі 359 426 грн зобов'язання та 89 856,50 грн штрафних санкцій є правомірним.
Натомість, в іншій частині податкове повідомлення-рішення №0053544204 від 14.04.2020 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за 2019 рік на суму 1 773 616 грн та нарахування 443 404 грн штрафних санкцій підлягає скасуванню.
Щодо визначення зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єсв).
Згідно пункту 163.1 статті 163 ПК об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Згідно пункту 164.1 статті 164 ПК базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
За змістом пунктів 177.1-177.2 статті 177 ПК доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 ПК тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 162.1 статті 162 ПК платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Підпунктом 2 пункту 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно пункту 44.3 статті 44 ПК платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Приймаючи рішення щодо донарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб та військового збору відповідач вказував про заниження позивачем прибутку у 2018 та 2019 роках.
У свою чергу, враховуючи, що позивач у 2019 році перебував на спрощеній системі оподаткування (правомірність чого встановлена у ході судового розгляду), то підстави для нарахування йому за 2019 рік податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування були відсутні.
Водночас, позивач був платником згаданих податків та зборів під час перебування у ІІ-IV кв. 2018 року на загальній системі оподаткування.
Так, позиція відповідача за цей період ґрунтується на заниженні позивачем прибутку на суму 480 812,51 грн. Відповідні суми відповідач обґрунтовує відсутністю документального підтвердження витрат на суму 387 210,96 грн та виявленими розбіжностями у декларуванні валютної виручки на суму 93 601,55 грн.
Щодо розбіжностей у декларуванні валютної виручки, то колегія суддів вище вже зазначала, що ні в акті перевірки, ні під час судового розгляду відповідачем не надано пояснень щодо джерела відповідних сум, здійснених операцій, на підставі такі суми виникли, а також відповідних розрахунків. У зв'язку із цим, суд апеляційної інстанції повторно констатує, що збільшення доходу позивача у цій частині відповідачем не доведено.
Натомість, щодо відсутності документального підтвердження витрат на суму 387 210,96 грн колегія суддів завважує, що жодних пояснень вказаному факту, виявленому контролюючим органом, позивач у під час судового розгляду не надав та не заперечив відповідні висновки відповідача.
За даних обставин, визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єсв на суму прибутку 387 210,96 грн за ІІ-IV кв. 2018 року є правомірним.
У зв'язку всім вище викладеним, колегія суддів дійшла висновку, що підтягають скасуванню:
- податкове повідомлення-рішення 14.04.2020 № 0053434204 (щодо податку на доходи фізичних осіб) в частині визначення основного грошового зобов'язання на суму 1 032 103,60 грн та 258 025,90 штрафних (фінансових) санкцій;
- податкове повідомлення-рішення від 14.04.2020 № 0053474204 (щодо військового збору) в частині визначення основного грошового зобов'язання на суму 86 008,64 грн та 21 502,16 штрафних (фінансових) санкцій;
- податкове повідомлення-рішення від 14.04.2020 № 0053544204 (щодо податку на додану вартість) в частині визначення основного грошового зобов'язання на суму 1 773 616,00 та 443 404,00 грн штрафних (фінансових) санкцій;
- податкове повідомлення-рішення від 14.04.2020 № 0053584204 (щодо єдиного податку) в частині визначення основного грошового зобов'язання на суму 56 937,15 грн та 14 234,29 грн штрафних (фінансових) санкцій;
- вимога від 10.04.2020 № Ф-170 в частині визначення суми боргу (недоїмки) на суму 218 836,35 грн;
- рішення від 10.04.2020 №0047974204 в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій на суму 37 569,87 грн.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення в частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог, а позов у цій частині частковому задоволенню.
Керуючись статтями 34, 243, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві задовольнити частково.
Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2022 в частині задоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві 14.04.2020 № 0053434204 (щодо податку на доходи фізичних осіб) в частині визначення основного грошового зобов'язання на суму 1 032 103,60 грн та 258 025,90 штрафних (фінансових) санкцій.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 14.04.2020 № 0053474204 (щодо військового збору) в частині визначення основного грошового зобов'язання на суму 86 008,64 грн та 21 502,16 штрафних (фінансових) санкцій.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 14.04.2020 № 0053544204 (щодо податку на додану вартість) в частині визначення основного грошового зобов'язання на суму 1 773 616,00 та 443 404,00 грн штрафних (фінансових) санкцій.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 14.04.2020 № 0053584204 (щодо єдиного податку) в частині визначення основного грошового зобов'язання на суму 56 937,15 грн та 14 234,29 грн штрафних (фінансових) санкцій.
Визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 10.04.2020 № Ф-170 в частині визначення суми боргу (недоїмки) на суму 218 836,35 грн.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 10.04.2020 №0047974204 в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій на суму 37 569,87 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2022 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя І.В. Федотов
Суддя А.Ю. Коротких
Повний текст постанови складений 07.02.2023.