Справа № 420/16444/22
07 лютого 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,
ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулась в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 в якому просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних виплат при звільненні - за період з 26.08.2020 року по 29.10.2022 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивачки адвокат Лазуткін О.В. у позовній заяві зазначив, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 серпня 2020 року № 172 виключено зі списків особового складу частини. Позивачка двічі зверталася до суду з позовами про стягнення невиплаченої індексації грошового забезпечення. На виконання рішень судів на картковий рахунок позивачки 29.10.2022 року надійшов повний розрахунок по нарахованим платежам. Водночас, відповідач, усупереч ст. 117 КЗпП не нарахував та не виплатив позивачці середній заробіток за весь час затримки належних виплат при звільненні - за період з 26.08.2020 року по 29.10.2022 року. Просять задовольнити позовні вимоги.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги не визнали та зазначили, що всі рішення судів, що стосуються нарахувань та виплат позивачці виконані своєчасно у повному обсязі. Заборгованості по грошовому забезпеченняю не було, а лише не було нараховано індексацію, що є незначною часткою за період з 01 січня по 28 лютого 2018 року. Крім того сума середнього заробітку яку просить стягнути позивачка є неспівмірною від розміру недоплаченої суми.
Судом встановлені такі обставини по справі.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 26.08.2020 р. №37-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за підпунктом "б" пункту 2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.08.2020 року №172 виключено зі списків особового складу частини, проведені усі необхідні розрахунки по грошовому, продовольчому та речовому забезпеченню.
09.03.2021 року Рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/11653/20 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, вересень 2019 року та з січня 2020 року по 26 серпня 2020 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, вересень 2019 року та з січня 2020 року по 26 серпня 2020 року.
06.04.2021 року, на виконання рішення суду, згідно платіжного доручення № 418 від 06.04.2021р. було сплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, із урахуванням базового місяця - січень 2015 року, в розмірі 22546,71 грн., з відрахуванням військового збору, всього 22208,51 грн..
19.05.2021 року позивачка звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з новим позовом, так як не погодилась із застосуванням базового місяця - січень 2015 року при розрахунку та виплаті індексації грошового забезпечення.
17.01.2022 року Рішенням Одеського ОАС від 17.01.2022 року по справі №420/8310/21, залишеного без змін Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2022 р., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , зобов'язано нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладі військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
28.10.2022 року, згідно платіжного доручення № 1281 від 28.10.2022 р. було сплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, із урахуванням базового місяця - січень 2008 року в розмірі 61078,50 грн., а з відрахуванням військового збору 60162,32 грн.
Всього за рішеннями суду позивачка отримала 83625,21 грн. (22546,71+61078,50).
14.11.2022 року ОСОБА_1 звернулась з цим позовом до суду і просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 26.08.2020 року по 29.10.2022 року, тобто з дня звільнення по день отримання останньої суми нарахованої індексації.
Дослідивши позиції сторін викладені у їх заявах по суті, заперечення відповідача викладені у його відзиві на позовну заяву, проаналізувавши письмові докази по справі, приписи діючого законодавства, правові позиції Верховного суду та Великої Палати Верховного Суду, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині щодо наявності права у позивачки на грошову компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у відповідності до статтей 116, 117 КЗпП України, але з урахуванням встановлених судом обставин у розмірі меншому ніж заявлено позивачкою.
Суд зазначає, що у відповідності до ч. 4 ст. 78 КАС України не підлягають доведенню обставини несвоєчасного повного розрахунку з позивачем, оскільки це встановлено рішенням Одеського ОАС (справи №420/11653/20, №420/8310/21), які вступило в законну силу і рішення по яким виконані. Вказані обставини не спростовуються сторонами.
Слід зазначити, що до КЗпП України в частині строку позовної давності, а також у ст. ст. 116, 117 внесені зміни Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, але за період не більше ніж за шість місяців не залежно від причин затримки розрахунку.
Враховуючи практику Верховно Суду та Великої Палати Верховного суду, суд зазначає наступне.
26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16. ВП Верховного Суду прийшла до висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Тому ВП Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.
На думку ВП Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таку позицію ВП Верховного Суду аргументувала тим, що з однієї сторони працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. З іншої сторони, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Верховний Суд зазначив, що метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
На підтримку наведеної вище позиції ВП Верховного Суду, 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20). У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначена справа переглядалась ВС КАС за позовом військовослужбовця щодо компенсації за неотримане речове майно та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, що свідчить про їх ідентичність з цією справою незалежно від того що позивачці у цій справі не було виплачено індексацію грошового забезпечення.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за порушення її приписів та невиплату працівнику відповідних (всіх) сум при звільненні.
Отже, ненарахована індексація належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати військовослужбовцю індексації на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Позивачкою та її представником позовні вимоги викладені без будь-яких розрахунків щодо стягнення конкретної суми, а лише зазначено зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки.
Відповідно до довідки середній заробіток позивачки становить 11754,10 гривень.
Порівнюючи між нарахованою і виплаченою позивачці сумою індексації 83625,21 грн. за 35 місяців та сумою, що вона просить фактично стягнути за затримку її виплати за період з 26.08.2020 року по 29.10.2022 року (26 місяців), що становить 305 606,60 гривень (11754,1х26), суд зазначає, що сума позовних вимог у 3,65 рази перевищує суму індексації, що є явно нерозумним, непропорційним та несправедливим по відношенню до відповідача і дає суду право на зменшення розміру його відповідальності.
Таким чином, з метою належного, повного захисту порушеного права, суд вважає за необхідне позовні вимоги частково задовольнити та здійснити розрахунок суми що підлягає стягненню на її користь з урахуванням вищенаведених висновків Верховного Суду, ВП Верховного Суду пропорційно до суми заборгованості визначеної рішеннями судів.
При визначені суми, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 суд враховує ті обставин, що вона звільнилась зі служби 26.08.2020 року, з позовом до суду звернулась 02.11.2020 року щодо періоду невиплати індексації починаючи з січня 2016 року.
Таким чином, отримуючи щомісячно грошове забезпечення, позивачці з початку 2016 року було відомо про неповне його нарахування, що було підставою для вирішення спору в позасудовому чи судовому порядку з моменту його отримання.
Як вже зазначено вище, ОСОБА_1 на виконання рішень суду виплачено індексацію за 35 місяців в сумі 83625,21 грн., що в середньому становить 2389,20 грн за місяць (83625,21:35) та що складає 20,3% від середнього заробітку (11754,10 грн.).
Враховуючи приписи ст. 117 КЗпП України щодо обмеженого періоду стягнення (6 місяців) та вищенаведені розрахунки, сума що підлягає стягненню на користь позивачки становить 14316,50 гривень виходячи з такого: 11754,1 (сер. зарплата) х 20,3% х 6 (місяців)= 14316,50 грн.
Суд вважає, що з урахуванням усіх наведених обставин, наявності спору між сторонами щодо невиплати сум, що вирішувались в судовому порядку, враховуючи пасивну поведінку позивачки та добровільне виконання рішення суду після його вступу в законну силу, зазначена сума є достатньою та справедливою компенсацією за затримку розрахунку.
Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. 241-246 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) 14316,50 грн (чотирнадцять тисяч триста шістнадцять грн. 50 коп).
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Попов В.Ф.