08 лютого 2023 року м. Київ № 320/4460/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить суд:
визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та стягнути на користь ОСОБА_1 недоотримані грошові кошти, передбачені розрахунком в розмірі - 2 688,00 грн;
визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік ОСОБА_1 при вибутті у щорічну основну відпустку повної тривалості (05.10.2020), в тому числі при звільненні з військової служби (02.12.2021) та у відповідності до ст. 117 КЗпП України стягнути на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, починаючи з дати вибуття у щорічну основну відпустку повної тривалості (05.10.2020) по день фактичного розрахунку (09.02.2021) у розмірі - 74 665,84 грн;
визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати грошового забезпечення за 1-2 грудня 2020 року встановленого для займаної посади ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та у відповідності до ст. 117 КЗпП України стягнути на користь ОСОБА_1 компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки грошового забезпечення за встановлений період від дати звільнення по день фактичного розрахунку (09.02.2021) у розмірі - 40 566,48грн;
визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати грошового забезпечення за листопад 2020 року ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та у відповідності до ст. 117 КЗпП України стягнути на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі - 4 115,44 грн за 7 діб затримки виплати грошового забезпечення за листопад 2020 року від дати звільнення з військової служби (отримано 09.12.2020);
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо порушення порядку проведення розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 , передбаченого розділом XXIII наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, що спричинила позбавлення права ОСОБА_1 на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення у 2021 році в розмірі середньої заробітної плати за основним місцем роботи та стягнути суму в розмірі - 21 288,17 грн, як грошову компенсацію за позбавлення можливості отримання такої допомоги у 2021 році;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 у відповідності до ст. 117 КЗпП України грошову компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки недоотриманих коштів (2 688,11 грн) передбачених згідно розрахунку, починаючи від дати звільнення з військової служби по день фактичного розрахунку, загальна сума, якої на момент подання позовної заяви складає -77 017,52 грн;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести всі передбачені виплати ОСОБА_1 на банківський рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до наданих реквізитів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що був звільнений з військової служби, однак повний розрахунок грошового забезпечення з ним проведено лише у 08.12.2020. Позивач стверджує, що Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних сил України визначено порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовців, однак порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби спеціальним законодавством не врегульовано, тому в цій частині застосуванню підлягають норми Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України). Посилаючись на норми ст.ст.116, 117 КЗпП України, вказує на обов'язок відповідача сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 - громадянин України ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 від 01.12.2020, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Відповідно до наказу від 28.08.2019 № 415 позивач проходив військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Згідно з наказом від 24.11.2020 № 24, позивач був звільнений з військової служби у запас за підпунктом "А" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.12.2020 № 248 позивача виключено зі списків особового складу військової частини.
Також зазначеним наказом визначено, що позивач грошову допомогу на оздоровлення за 2020 отримав, а щорічна основна відпустка за 2020 використана терміном 30 діб.
При цьому визначено щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у відсотках встановлених наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №° 260, виплатити в повному розмірі; надбавку за особливості проходження військової служби в розмірі 65% з 01 по 02.12.2020 виплатити в повному розмірі.
Відповідно до розрахунку потреби в коштах для військовослужбовців звільнених з військової служби на січень 2021 року, позивачу передбачено додатково виплатити щомісячне грошове забезпечення у розмірі 834,48 грн, грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 12 934,43 грн, індексацію доходів 15,08 грн, грошову компенсацію ПДФО у розмірі 2 481,12 грн у загальному розмірі 16 265,11 грн.
Як вбачається із грошового переказу № 215600426655, позивачу виплачено 13 577,00 грн.
Грошове забезпечення за період з 1 по 30.11.2020 у розмірі 12 963,31 грн було виплачено 09.12.2020 на рахунок ОСОБА_2 , що підтверджується випискою з банківського рахунку наявного в матеріалах справи.
Вважаючи дії відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні протиправною позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Щодо вимоги визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та стягнути на користь ОСОБА_1 недоотримані грошові кошти, передбачені розрахунком в розмірі - 2 688,00 грн та стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 у відповідності до ст. 117 КЗпП України грошову компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки недоотриманих коштів (2 688,11 грн) передбачених згідно розрахунку, починаючи від дати звільнення з військової служби по день фактичного розрахунку, загальна сума, якої на момент подання позовної заяви складає -77 017,52 грн, суд зазначає наступне.
Як вбачається з розрахунку потреби в коштах для військовослужбовців звільнених з військової служби на січень 2021, позивачу передбачено додатково виплатити щомісячне грошове забезпечення у розмірі 834,48 грн, грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 12 934,43 грн, індексацію доходів 15,08 грн, грошову компенсацію ПДФО у розмірі 2 481,12 грн у загальному розмірі 16 265,11 грн.
При цьому твердження позивача, що відповідачем помилково нараховано ПДФО на суму 16 265,11 грн, що призвело до протиправного зменшення суми грошового забезпечення суд оцінює критично з огляду на наступне.
Без врахування компенсації з ПДФО належна сума до виплати позивачу становить (834,48+12 934,43+15,08=13 783,56), із зазначеної суми було вирахувано 18% ПДФО та 1,5% військового збору, (13 783,56*19,5/100)= 2 687,79 грн, як внаслідок сума грошового забезпечення передбаченого до виплати становить (13 783,56-2 687,79=11 095,76), при цьому загальна сума враховуючи передбачену в розрахунку компенсацію ПДФО, становить (11 095,76+2 481,12) = 13 576,88 грн (виплачено позивачу 13 577 грн).
При цьому твердження позивача про невірний розрахунок суми грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 12 934,43 грн судом не береться до уваги, оскільки не стосується предмету спору, в даному випадку досліджується лише суму, яка на думку позивача була недоплачена йому як різниця між 16 265,11 грн та 13 577,00 грн і на яку необхідно нарахувати грошову компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки недоотриманих коштів. Доказів ж невірного розрахунку грошової компенсації на оздоровлення позивачем не надано.
Відтак, суд приходить до висновку, що виплачене позивачу грошове забезпечення у сумі 13 577,00 грн розраховано вірно, а тому підстав для стягнення 2 688,11 грн та стягнення грошової компенсації у вигляді середнього заробітку за весь час затримки недоотриманих коштів немає, а тому у цій задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.
Щодо вимоги визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік ОСОБА_1 при вибутті у щорічну основну відпустку повної тривалості (05.10.2020), в тому числі при звільненні з військової служби (02.12.2021) та у відповідності до ст. 117 КЗпП України стягнути на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, починаючи з дати вибуття у щорічну основну відпустку повної тривалості (05.10.2020) по день фактичного розрахунку (09.02.2021) у розмірі - 74 665,84 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 2 п. 2 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.12.2020 № 248 позивача виключено зі списків особового складу військової частини.
Також зазначеним наказом визначено, що позивач грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік отримав, а щорічна основна відпустка за 2020 рік використана терміном 30 діб.
У подальшому правомірність зазначеного наказу позивачем не оспорюється доказів його оскарження до суду не надано.
Твердження позивача, що з розрахунку потреби в коштах для військовослужбовців звільнених з військової служби на січень 2021 року, позивачу передбачено додатково виплатити грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 12 934,43 грн суд оцінює критично, оскільки розрахунок не є розпорядчим документом, а за змістом у цій частині суперечить наказу від 02.12.2020 № 248, який оскаржено не було.
Відтак, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у цій частині з огляду на відсутність порушених прав позивача, доказів протилежного позивачем не надано.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо порушення порядку проведення розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 , передбаченого розділом XXIII наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, що спричинила позбавлення права ОСОБА_1 на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення у 2021 році в розмірі середньої заробітної плати за основним місцем роботи та стягнути суму в розмірі - 21 288,17 грн, як грошову компенсацію за позбавлення можливості отримання такої допомоги у 2021 році суд зазначає наступне.
Відповідно до розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення (п. 1).
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги (п. 2).
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату (абзац 2 п. 2).
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п. 6).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Статтею 76 КАС України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд повторно звертає увагу, що Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.12.2020 № 248 позивача виключено зі списків особового складу військової частини, при цьому правомірність та обґрунтованість зазначеного наказу позивачем не оспорюється.
Як вбачається з розрахунку потреби в коштах для військовослужбовців звільнених з військової служби на січень 2021 року, позивачу передбачено додатково виплатити грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 12 934,43 грн.
При цьому у позовній заяві та доказах до неї позивач зазначає, що його середній заробіток становить за вересень жовтень 2020 року становив 12 963,31 грн, доказів того, що позивачу належна компенсація у розмірі 21 288,17 грн до суду не надано, а тому сам розрахунок грошової допомоги є помилковим.
Враховуючи необґрунтованість та безпідставність зазначеної вимоги суд приходить до висновку про відмову у її задоволенні.
Щодо позовних вимог в частині визнання бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати грошового забезпечення за 1-2 грудня 2020 року встановленого для займаної посади ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та у відповідності до ст. 117 КЗпП України стягнути на користь ОСОБА_1 компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки грошового забезпечення за встановлений період від дати звільнення по день фактичного розрахунку (09.02.2021) у розмірі - 40 566,48 грн та визнання бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати грошового забезпечення за листопад 2020 року ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та у відповідності до ст. 117 КЗпП України стягнути на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі - 4 115,44 грн за 7 діб затримки виплати грошового забезпечення за листопад 2020 року від дати звільнення з військової служби (отримано 09.12.2020) суд зазначає наступне.
За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Разом з тим, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
З матеріалів справи вбачається, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.12.2020 № 248 позивача виключено зі списків особового складу військової частини.
Матеріалами справи підтверджується факт виплати позивачу грошового забезпечення за період з 1 по 30.11.2020 у розмірі 12 963,31 грн, яке було виплачено 09.12.2020 на рахунок ОСОБА_2 , що підтверджується випискою з банківського рахунку наявного в матеріалах справи. Відтак затримка становить 7 календарних днів.
Відтак, цій частині позовні вимоги слід задовольнити.
Також зазначеним наказом визначено, що щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у відсотках встановлених наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №° 260, виплатити в повному розмірі; надбавку за особливості проходження військової служби в розмірі 65% з 01 по 02.12.2020 виплатити в повному розмірі.
Відповідно до грошового переказу № 215600426655, зазначену суму виплачено позивачу 09.02.2021 у розмірі 13 577,00 грн.
Тобто фактично наявна затримка тривалістю 70 календарних днів у виплаті грошового забезпечення визначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.12.2020 № 248 та фактичною виплатою 09.02.2021.
При цьому визначаючи розмір компенсації у вигляді середнього заробітку за весь час затримки грошового забезпечення за встановлений період від дати звільнення по день фактичного розрахунку (09.02.2021) за прострочення виплати грошового забезпечення за 1-2.12.2020 суд зазначає наступне.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначив інший механізм розрахунку розміру компенсації, зазначивши у п. 69, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Враховуючи ст. 117 КЗпП України та принцип пропорційності суми виплати, яка повинна залежати від того, яку частку у відсотковому відношенні сума виплаченої заборгованості становить в складі усіх належних працівнику на дату звільнення виплат.
Застосовуючи цей механізм, суд (з урахуванням розміру всіх виплат, належних позивачу при звільнені, інформацію щодо яких надав позивач, а також наказу про звільнення ) встановив, що загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат складав 16 256,11 грн ( з яких щомісячне грошове забезпечення у розмірі 834,48 грн, грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 12 934,43 грн, індексацію доходів 15,08 грн, грошову компенсацію ПДФО у розмірі 2 481,12 грн). Розмір щомісячного грошового забезпечення, становить у відсотковому відношенні 5,13% від усіх належних виплат.
З огляду на це, виходячи з принципу пропорційності, позивачу необхідно виплатити 2 081,00 грн, які становлять 5,13% від 40 566,48 грн (розрахованих згідно з Порядком № 100).
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 провести всі передбачені виплати ОСОБА_1 на банківський рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до наданих реквізитів суд зазначає наступне.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення в майбутньому.
Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов'язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття рішення вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (ст. 244 КАС України).
Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних, а не можливість їх порушення в майбутньому.
Відтак, суд вважає за необхідне відмовити з огляду на передчасність заявлених вимог, оскільки відсутні підстави вважати, що відповідачем не буде проведено належного з позивачем розрахунку у відповідному порядку на підставі зазначеного рішення суду.
Відтак, з огляду на обставини того, що нездійснення остаточного розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, то позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 у справі "Чуйкіна проти України" (Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.
Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia) та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).
Відповідно до частин першої та другої ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо несвоєчасної виплати грошового забезпечення за 1-2 грудня 2020 року встановленого для займаної посади ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) при звільненні з військової служби та у відповідності до ст. 117 КЗпП України стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки грошового забезпечення за встановлений період від дати звільнення по день фактичного розрахунку (09.02.2021) у розмірі - 2 081,00 грн.
Визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо не виплати грошового забезпечення за листопад 2020 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) при звільненні з військової служби та у відповідності до ст. 117 КЗпП України стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію у розмірі - 4 115,44 грн за 7 діб затримки виплати грошового забезпечення за листопад 2020 року від дати звільнення з військової служби (отримано 09.12.2020).
У задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.