ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" січня 2023 р. справа № 300/4557/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Панікара І.В.,
при секретарі Подольській Т.М.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Попової О.В.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про стягнення 124912,44 грн. компенсації за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської обласної прокуратури (надалі - відповідач) про стягнення компенсації за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі.
Позовні вимоги мотивовано тим, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 у справі № 809/538/17, що набрала законної сили 22.07.2020, його поновлено на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області. Зазначено, що судове рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора виконано на підставі наказів відповідача від 29.04.2022 та 25.05.2022 з якими позивача ознайомлено 20.05.2022 та 25.05.2022 року відповідно. Зазначив, що фактичне поновлення його на посаді відбулося тільки 20.05.2022, оскільки до 19.05.2022 року, він перебував у трудових відносинах із Управлінням Держрибагенства у Івано-Франківській області. Водночас, позивач вказав на те, що на момент звернення до суду із вказаним позовом із відповідача вже попередньо стягнуто компенсацію за затримку виконання рішення про поновлення його на роботі за період з 23.07.2020 року по 30.11.2021 року включно. Як наслідок, на думку позивача, відповідач зобов'язаний виплатити йому компенсацію за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01.12.2021 року 19.05.2022 року, що становить 118 робочих днів. Внаслідок чого, просить суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 124912,44 грн. компенсації, за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.12.2021 року 19.05.2022 року включно.
По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 року задоволено заяву про самовідвід головуючого судді Чуприни О.В. у справі № 300/4557/22. Відведено суддю Чуприну О.В. від розгляду даної адміністративної справи (а.с.24-25).
Розпорядженням в.о. керівника апарату Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 за № 226 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 300/4557/22 (а.с.27).
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2022, судову справу № 300/4557/22 передано судді Панікару І.В.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.11.2022 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження (а.с.29-30).
13.12.2022 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду (а.с.62).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 30.11.2022 року, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що 22.07.2020 року набрала законної сили постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 року у справі № 809/538/17. На даний час наказом керівника Івано-Франківської обласної прокуратури від 29.04.2022 року № 200к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 " скасовано наказ прокурора Івано-Франківської області від 23.03.2017 року № 181к та поновлено позивача на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області з 24.03.2017 року. Із зазначеним наказом позивач ознайомився 03.05.2022 року, що ним не заперечується. В подальшому, 25.05.2022 наказом керівника обласної прокуратури внесені зміни до наказу від 29.04.2022 року № 200к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ", що не стосувалися коригування дати поновлення позивача на роботі та визначення посади та місця роботи. На думку відповідача, з огляду на судову практику (Постанови ВС від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18) виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. Також представник відповідача вказав на пропуск позивачем 3 місячного процесуального строку на звернення до суду із відповідним позовом. Зазначене, на думку позивача, є передумовою для відмови у задоволенні позову (а.с.38-42).
05.12.2022 року на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач вказав на те, що саме 20.05.2022 року він ознайомився з наказом про поновлення його на роботі, зазначивши про це власноручно на оригіналі наказу. Окрім того, пояснив, що оскільки наявний спір між ним на відповідачем є трудовим, відповідно і строки звернення до суду ним не пропущено (а.с.46-48).
В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві.
Представник відповідача щодо задоволення адміністративного позову заперечила з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву.
Суд, розглянувши справу за правилами загального позовного провадження, заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 у справі № 809/538/17, що набрала законної сили 22.07.2020 року згідно постанови Верховного Суду від 22.07.2020, позов ОСОБА_1 до Прокуратури Івано-Франківської області задоволено. Визнано протиправним і скасовано наказ прокурора Івано-Франківської області за №181к від 23.03.2017 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області та в органах прокуратури з 24.03.2017. Стягнуто з прокуратури Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 24 березня 2017 року по 15 травня 2017 року включно в сумі 23 653,12 грн. Постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 14 783,20 грн. звернуто до негайного виконання.
На виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 у справі № 809/538/17 керівником Івано-Франківської обласної прокуратори 29.04.2022 року видано наказ № 200к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 »., яким позивача поновлено на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області з 24.03.2017 року. Наказом керівника Івано-Франківської обласної прокуратори від 25.05.2022 року за № 226к вищевказаний наказ доповнено словами «та в органах прокуратури» (а.с.6,7).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, в минулому позивач неодноразово звертався до суду з метою стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов'язаного із невиконанням судового рішення у справі № 809/538/17. Так, судовими рішеннями: від 23.02.2021 у справі № 300/2369/20, від 13.10.2021 року у справі № 300/1514/21та від 20.10.2022 року у справі № 300/7790/21 стягнуто з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 23.07.2020 року по 30.11.2021 року.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Івано-Франківської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати йому заробітної плати з 01.12.2021 року 19.05.2022, як періоду вимушеного прогулу внаслідок невиконання рішення суду, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частиною першою статті 370 КАС України визначено що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно з частиною першою статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина друга статті 372 КАС України).
Згідно Рішення Конституційного суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, має застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Пленум Верховного Суду України в пункті 34 постанови від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Відповідно до статті 65 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
За змістом цієї норми, а також враховуючи правові позиції Верховного Суду з цих питань (зокрема, постанови від 06.12.2018 у справі № 465/4679/16, від 24.01.2019 у справі №760/9521/15 від 13.02.2019 у справі № 818/1678/16, від 26.02.2020 у справі № 702/725/17, від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18, від 16.09.2020 у справі № 709/1465/19, від 16.03.2021 у справі № 140/2819/19) виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу саме про поновлення працівника на роботі, внесення відповідного запису до трудової книжки та фактичного допуску працівника до виконання попередніх обов'язків.
Згідно вимог частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи зазначені висновки Верховного Суду, суд констатує, що виключно за умов існування в сукупності: наказу про поновлення працівника на роботі; внесення відповідного запису до трудової книжки; фактичного допуску працівника до виконання попередніх обов'язків - судове рішення вважається виконаним.
Як встановлено судом з матеріалів справи, керівником Івано-Франківської обласної прокуратори 29.04.2022 року видано наказ № 200к Про поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області з 24.03.2017 року. Наказом керівника Івано-Франківської обласної прокуратори від 25.05.2022 року за № 226к вищевказаний наказ доповнено словами «та в органах прокуратури». Позивача ознайомлено зі змістом наказу № 200к - 20.05.2022 року, а наказу № 226к - 25.05.2022 року. Зазначена обставина відповідачем не заперечується. (а.с. 6, 9).
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 :
- запис № 40 від 29.04.2022 року - позивач поновлений на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області з 24.03.2017 року, підстава - наказ від 29.04.2022 № 200к (а.с.94).
- запис № 41 від 25.05.2022 року - запис № 40 скасований, позивача поновлено на посаді прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області та в органах прокуратури з 24.03.2017 року, підстава - наказ від 29.04.2022 № 200к , наказ від 25.05.2022 № 226к (а.с.94).
Щодо фактичного допуску працівника до виконання попередніх обов'язків, судом встановлено, що про наявність наказу від 29.04.2022 року за № 200к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », як зазначає сам позивач, останній був поінформованим ще 04.05.2022 року. Водночас, перебування позивача в цей час у трудових відносинах із Управлінням Держрибагенства у Івано-Франківській області, унеможливило його ознайомлення з даним наказом.
В подальшому, ОСОБА_1 подано заяву про звільнення за власним бажанням з Управлінням Держрибагенства у Івано-Франківській області відповідно до ч.1 ст.86 ЗУ «Про державну службу» та ч.1 ст. 38 КЗпП України, яку реалізовано наказом № 19-к від 16.05.2022 року про його звільнення з 19.05.2022 року. Зазначене підтверджується записом у трудовій книжці позивача за № 36 (а.с.92,93).
Таким чином фактична можливість приступити до виконання свої безпосередніх обов'язків у позивача виникла виключно 20.05.2022 року - дня коли ОСОБА_1 і ознайомився із наказом про його поновлення.
В аспекті того чи має така поведінка позивача вплив період за який можлива компенсація за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 року по справі № 755/12623/19 зазначивши про існування суперечливої судової практики щодо визначення правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, вказала на таке.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Тобто, Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім'ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.
Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм.
При цьому під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України).
Тобто простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.
У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.
Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713) яким передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.
У розділі 3 Інструкції № 114/8713 закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці. Згідно з пунктом 3.9 розділу 3 вказаної Інструкції до фонду оплати праці не належать суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
В Інструкції № 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.
На думку суду Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.
Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.
Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.
Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.
Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
Враховуючи вищевикладені висновки Великої Палати Верховного Суду в аспекті виниклого спору, суд зазначає про наявність неодноразово окресленої Верховним Судом позиції, в якій саме відсутність вини працівника є передумовою для виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Водночас, як зазначено в узагальнені Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, що викладене у листі від 01.09.2015 року, трудове законодавство не містить визначення вини. Тому суддям слід використовувати визначення вини викладене в статтях 23 - 25 Кримінального кодексу України з урахуванням особливостей трудових правовідносин.
Вина працівника - це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Отже, працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки).
Умисел характеризується тим, що працівник усвідомлює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає або свідомо допускає їх настання.
Необережність працівника, яка спричинила шкоду, як правило, полягає в недостатній передбачливості при виконанні трудових обов'язків: працівник або не передбачив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх; або передбачив, однак легковажно понадіявся їх попередити.
Причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і майновою шкодою, яка сталася, повинен бути прямим (безпосереднім).
Прямий зв'язок - це такий, за якого майнова шкода безпосередньо, з неминучістю випливає з дій чи бездіяльності працівника.
У будь-якому разі працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій чи бездіяльності.
Таким чином, в аспекті виниклого спору, суд зобов'язаний проаналізувати дії (бездіяльність) позивача в період його звільнення на предмет того, чи мали вони негативний влив на можливість його поновлення на роботі відповідачем.
Як же зазначалося судом, фактична можливість приступити до виконання свої безпосередніх обов'язків у позивача виникла виключно 20.05.2022 року - дня коли ОСОБА_1 ознайомився із наказом про його поновлення, водночас, період 29.04.2022 року по 19.05.2022 року на переконання суду, є періодом коли позивач з об'єктивних причин, що не залежали від його волі, цього зробити не міг.
Таким чином, дії відповідача щодо фактичного допуску працівника до виконання попередніх обов'язків не можуть вважатися виконаними до 20.05.2002 року, як і судове рішення щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді.
Суд також зазначає, що згідно інформації щодо строків початку нарахування ОСОБА_1 заробітної плати після його поновлення, наданої відповідачем на протокольну ухвалу суду, згідно табелів обліку робочого часу, заробітна плата за квітень та травень 2022 року за відпрацьовані дні позивачу не нараховувалась (а.с. 96-98).
З огляду на викладене, суд зазначає, що позивач був позбавлений можливості отримувати належні йому суми заробітної плати за період з 01.12.2021 по 19.05.2022, які позивач і просить суд стягнути з відповідача як компенсацію за затримку виконання рішення про поновлення його на роботі.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зокрема, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2021 року у справі № 300/1514/21 встановлено, що розмір середньоденної заробітної плати позивача - 1058,58 грн.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи, що період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі (з 01.12.2021 по 19.05.2022) містить 118 робочих днів (грудень 2021 - 22 робочі дні, січень 2022 - 19 робочих днів, лютий 2022 - 20 робочих днів, березень 2022 - 22 робочі дні, квітень 2022 - 21 робочий день, травень 2022- 14 робочих днів) загальна сума компенсації за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 за вказаний період складає: 1058,58 грн. * 118 робочих дні = 124912,44 грн.
За вимогами абзацу п'ятого пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.
Щодо твердження представника відповідача на недотримання позивачем процесуального строку звернення до суду, суд вважає його помилковим, з огляду на таке.
Згідно правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
Пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX (надалі по тексту також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Аналізуючи зміст частини першої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право у тримісячний строк звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.
Водночас, згідно частини 1 Глави XIX ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ КЗпП України, строки визначені статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк дії карантину встановленого КМУ з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19).
Враховуючи, що строк дії зазначеної постанови Уряду станом на момент звернення позивача з позовною заявою до суду не закінчився, відтак і підстав для застосування наслідків пропуску строків визначених статтею 233 КЗпП України у суду немає.
Позивача звільнено від сплати судового збору, у відповідності до приписів Закону України "Про судовий збір", водночас, доказів про понесення сторонами будь-яких інших судових витрат до матеріалів справи не долучено, а отже, відсутні підстави для їх розподілу у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про стягнення 124912,44 грн. компенсації за затримку виконання рішення суду - задоволити.
Стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03530483, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсацію за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01.12.2021 по 19.05.2022 у розмірі 124912,44 грн. (сто двадцять чотири тисячі дев'ятсот дванадцять гривень сорок чотири копійки) з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Івано-Франківська обласна прокуратура (код ЄДРПОУ 03530483, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.
Рішення складене в повному обсязі 07 лютого 2023 р.