Номер провадження: 22-ц/813/3190/23
Справа № 521/15967/21
Головуючий у першій інстанції Сегеда О. М.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
17.01.2023 м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,
за участю секретаря - Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2022 року у складі судді Сегеди О.М.,
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Позов обґрунтований тим, що в період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір'ю, відповідачем у справі. З 01 грудня 2020 року шлюбні відносини між ними були припинені, вони стали проживати окремо. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2021 року шлюб між ними розірвано. З моменту розлучення у них з відповідачем почались непорозуміння щодо прийняття участі відповідача у вихованні сина, його відвідування, оскільки відповідач стала створювати йому штучні перешкоди. Спроби добровільно вирішити з відповідачем питання щодо його участі у вихованні та спілкуванні з сином залишилися без результату. Стверджував, що з цього приводу він звертався до служби у справах дітей з заявою про визначення способу участі батька у спілкуванні та вихованні з сином, але відповідач продовжує чинити йому перешкоди та не дає можливості бачитися та спілкуватися з сином. Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив суд зобов'язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у спілкуванні, вихованні та побаченні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити йому спосіб участі у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , шляхом встановлення систематичних побачень батька і дитини кожного тижня у неділю з 11.00 год. до 19.00 год. та проживання малолітнього сина з батьком у літній період часу щорічної відпустки батька ОСОБА_1 , за місцем перебування останнього та з повними умовами проживання для дитини.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у вихованні, зустрічах і вільному спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено способи участі батька ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення перебування дитини з батьком щотижня з 18 год. 00 хв. до 20 год. 30 хв. у середу та з 12 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. у неділю без присутності матері. Встановлено перебування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 щорічно у день народження та святкові дні за попередньою домовленістю батьків. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в частині позовних вимог стосовно зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у вихованні, зустрічах і вільному спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю предмету спору; в частині позовних вимог про визначення способів участі батька ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення перебування дитини з батьком щотижня з 18 год. 00 хв. до 20 год. 30 хв. у середу та з 12 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. у неділю без присутності матері, відмовити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначає, що враховуючи відсутність будь-яких перешкод з боку відповідача відносно спілкування позивача з їх спільною дитиною, підтверджує відсутність предмету спору між сторонами у цій частині (як на момент звернення з позовом, так і на момент розгляду справи), тому у задоволенні частини позовних вимог стосовно зобов'язання не чинити опору та не перешкоджати у спілкуванні з дитиною провадження у справі підлягає закриттю. Висновок органу опіки та піклування щодо визначення способів участі батьків у вихованні малолітньої дитини не є предметом судового оскарження, такий висновок не є обов'язковим для суду, оцінюється судом як один із доказів, не є актом індивідуальної дії, яким може бути визнаний неправомірним або скасований судом.
14.11.2022 ОСОБА_1 надав суду відзив на апеляційну скаргу та просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, залишити рішення суду без змін, посилаючись на те, що посилання відповідача на викладені в постановах висновки не можуть розглядатися як підстави для відмови у задоволенні позовних вимог позивача у даній справі, оскільки такі висновки зроблені щодо правовідносин, які не є подібними до правовідносин у даній справі, вони відрізняються предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими фактичними обставини. Суд першої інстанції не знайшов у матеріалах справи дані щодо негативного впливу позивача на розвиток дитини, наявність такого впливу не підтверджено відповідними доказами. Відповідно твердження відповідачки, що порушено п.3 ч.2 ст159 СК України не відповідає дійсності. У той же час суд встановлено, що позивач активно і стабільно проявляє бажання щодо участі у вихованні та спілкуванні із дитиною. Відтак, позивач має право на спілкування з сином, однак між сторонами склались стосунки, які позбавляють позивача можливості регулярно спілкуватися з дитиною. З матеріалів справи вбачається наявність непорозуміння сторін щодо участі у вихованні дитини. Разом з тим, національні і європейські норми права визначають право дитини, яка розлучається з одним із батьків, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти. При цьому позивач вважає безпідставними твердження відповідачки про відсутність перешкод у спілкуванні з дитиною, яка проживає з нею, оскільки такі твердження спростовуються обставинами та доказами в тому числі показаннями свідків, висновком органу опіки та піклування, яким визначено способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з позивачем.
03.01.2023 року від відповідача надійшла відповідь на відзив у якій остання апеляційну скаргу просила задовольнити.
Разом з відповіддю на відзив відповідач надала клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки в судове засідання з підстав введення в країні воєнного стану.
17.01.2023 року від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Апеляційний суд розглянувши клопотання відповідача, дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на те, що справа тривалий час перебуває на розгляді у суді, суд апеляційної інстанції відкладав розгляд справи за клопотанням відповідача, заява про відкладення є другою, доводи щодо непогодження з рішенням суду апелянт виклав у своїй апеляційній скарзі, а також надав письмові пояснення на відзив позивача, крім того, захищаючи права одних осіб, суд не може порушувати права інших осіб (зокрема тривале не вирішення спору).
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на положення ст. 129 Конституції України, ст. 2 ЦПК України, якими передбачено, що одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 223 ЦПК України).
Зазначена позиція апеляційного суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 липня 2020 року у справі N 924/369/19.
Ураховуючи вищенаведене та ту обставину, що сторони реалізували своє право на викладення відповідних аргументів суду апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що сторони у справі перебували у шлюбі, зареєстрованому 14.06.2014 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис №615.
Від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 01 грудня 2020 року сторони проживають окремо, шлюбні відносини між ними припинені.
Дитина проживає разом з матір'ю.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2021 року шлюб між сторонами розірвано.
30.12.2021 органом опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради складено висновок про визначення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення перебування дитини з батьком щотижня з 18.00 до 20.30 години у середу та з 12.00 до 19.00 у неділю без присутності матері, у святкові дні - за попередньою домовленістю батьків. Усі зустрічі повинні проводитися, враховуючи розпорядок дня дитини, та за умови забезпечення батьком необхідного духовного, фізичного та морального розвитку дитини. Рекомендовано батькам всі питання стосовно виховання дитини вирішувати мирним шляхом.
Відповідно до довідки відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області від 25 жовтня 2021 року відповідач станом на час звернення позивача до суду з даним позовом (07.10.2021 року), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з частиною першої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.
Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року N31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Olsson v. Sweden" (N 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі "Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року, § 78).
Встановивши, що права ОСОБА_1 як батька порушуються матір'ю дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визначення способу участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною шляхом встановлення графіка його побачень із сином.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач жодним чином не чинила перешкод у спілкуванні позивача з сином, не заслуговують на увагу, а також спростовуються, зокрема, змістом відзиву на позовну заяву та апеляційною скаргою.
Відповідач заперечуючи можливість спілкування сина з батьком посилається на те, що позивач перебуваючи у шлюбі з відповідачем погано ставився до неї та дитини, не піклувався про них, витрачав кошти лише на власні потреби.
Водночас зміст викладених відповідачем заперечень свідчить про наявність неприязних стосунків між батьками дитини, що не може бути підставою для позбавлення права батька на спілкування з дитиною.
Отже, заперечення відповідача щодо участі позивача у вихованні сина лише доводять наявність спору між сторонами, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є помилковими.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не надав належної оцінки наявним у справі доказам, які свідчать про те, що позивач з власної ініціативи не користувався своїм правом на побачення з сином, апеляційний суд оцінює критично, оскільки суд надав належну оцінку всім наявним у справі доказам. При цьому, доказів, які б свідчили про те, що позивач з власної ініціативи не користувався своїм правом на побачення з сином матеріали справи не містять, тому такі твердження ґрунтуються виключно на припущеннях відповідача.
Слід також зазначити, що дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Враховуючи наявність конфлікту у сторін щодо участі у вихованні дитини одного з батьків, а також вік дитини, побачення сина з батьком без присутності матері є доцільним та обґрунтованим, оскільки особисті конфліктні відносини між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини, заподіювати негативного впливу на неї.
У разі виникнення підстав для твердження про настання негативних наслідків для дитини за результатами спілкування з батьком, відповідач не позбавлена права порушити питання про зміну способу участі батька у вихованні сина.
Посилання апелянта на невиконання позивачем рішення суду про стягнення аліментів на дитину не впливає на вирішення даного спору та не є підставою для скасування рішення суду.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції- без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 30.01.2023
Головуючий:
Судді: