Постанова
Іменем України
18 січня 2023 року
м. Київ
справа № 757/7499/17
провадження № 61-7643св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
скаржник - КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP),
суб'єкт оскарження - державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
заінтересовані особи: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Міністерство фінансів України, ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу компанії КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP) на постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Мостової Г. І., Білич І. М., у справі
за скаргою КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP)
на постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01 червня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 61937007 з примусового виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва про забезпечення позову від 09 лютого 2017 року у справі за позовом CAMERIN INVESTMENTS LLP, SUNNEX INVESTMENTS LLP, TAMPLEMON INVESTMENTS LLP, BERLINI COMMERCIAL LLP, LUMIL INVESTMENTS LLP, SOFINAM INVESTMENTS LLP до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», Міністерства фінансів України, ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії,
Описова частина
Короткий зміст скарги на постанову державного виконавця
У серпні 2020 року компанія КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP) звернулася до суду зі скаргою на постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби
у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцької А. С. про закінчення виконавчого провадження
та у порядку статті 450 ЦПК України просила суд:
- поновити компанії КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP) пропущений строк для подання скарги на дії та рішення державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцької А. С.;
- визнати незаконними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцької А. С. про закінчення виконавчого провадження № 61937007 з примусового виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09 лютого
2017 року у справі № 757/7499/17-ц;
- визнати незаконною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 61937007 з примусового виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року у справі
№ 757/7499/17-ц, винесену 01 червня 2020 року державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцькою А. С.
Скарга мотивована тим, що ухвалою Печерського районного суду
м. Києва від 09 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року, забезпечено позов
у справі № 757/7499/17-ц.
Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
Левіцькою А. С. від 29 квітня 2020 року відкрито виконавче провадження № 61937007 з примусового виконання судового рішення від 09 лютого 2017 року у справі № 757/7499/17-ц, копію постанови направлено до виконання боржнику (акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»)).
12 травня 2020 року згідно з вимогою державного виконавця зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» в одноденний термін із моменту отримання вимоги повідомити про повне (часткове) виконання рішення суду.
18 травня 2020 року державним виконавцем Левіцькою А. С. прийнято постанову про накладення штрафу на АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі
5 100,00 грн. У вказаній постанові зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом трьох робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду.
01 червня 2020 року державним виконавцем Левіцькою А. С. винесено постанову про накладення штрафу на АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 10 200,00 грн, підготовлено повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення до Управління поліції в Печерському районі Головного управління Національної поліції в місті Києві, а також закінчено виконавче провадження № 61937007 на підставі пункту
11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Разом із тим, постанова про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно, за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів
із його виконання. Прийняття державним виконавцем Левіцькою А. С. постанови про закінчення виконавчого провадження з формальних підстав призвело до того, що судове рішення не було виконано в повному обсязі, що у свою чергу суперечить вимогам законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Посилаючись на зазначені обставини у їх сукупності, компанія КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP) просила суд задовольнити скаргу на дії державного виконавця.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2020 року поновлено компанії КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP) строк для звернення до суду зі скаргою на постанову державного виконавця.
Скаргу компанії КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP) задоволено.
Визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцької А. С. про закінчення виконавчого провадження № 61937007
з примусового виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва
від 09 лютого 2017 року у справі № 757/7499/17-ц, винесену 01 червня
2020 року.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що під час примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили і є обов'язковим до виконання на всій території України, державний виконавець зобов'язаний вжити усіх заходів примусового характеру, у тому числі застосувати засоби впливу на боржника. Такі повноваження надані йому саме з метою забезпечення безумовного виконання судового рішення,
а застосування заходів відповідальності за невиконання вимог державного виконавця не звільняє боржника від виконання основного зобов'язання - виконати вимоги виконавчого документа.
На думку суду першої інстанції, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов'язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання, оскільки не вийде за межі наданих йому повноважень та не буде діяти
не у спосіб, встановлений Законом, оскільки сам факт направлення подання до правоохоронних органів не є підставою закінчення виконавчого провадження.
При цьому суд посилався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 826/14580/16.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції зробив висновок про те,
що державним виконавцем не вчинено всіх необхідних виконавчих дій
з метою виконання конституційного принципу щодо виконання судового рішення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2020 року скасовано.
Постановлено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні скарги компанії КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP) на постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01 червня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 61937007 з примусового виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва про забезпечення позову від 09 лютого 2017 року у справі № 757/7499/17-ц відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні скарги на постанову державного виконавця, апеляційний суд вважав, що при примусовому виконанні рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії, державний виконавець може здійснювати дії, визначені положеннями статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», та не має права вчиняти інших заходів примусового виконання рішень, оскільки законом таких прав йому
не передбачено.
За таких обставин, на думку апеляційного суду, коли боржником
не виконано рішення, яке не може бути виконано без його участі, виконавець, надіславши до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, зобов'язаний винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а тому в діях державного виконавця не вбачається неправомірності в частині закриття виконавчого провадження
№ 61937007.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 травня 2021 року компанія КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP) через представника Боруха В. А. засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року поновлено компанії КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP) строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Печерського районного суду м. Києва.
У вересні 2021 року справу № 757/7499/17-ц передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункти
1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга, з урахуванням її уточненої редакції, мотивована тим, що висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні скарги на постанову державного виконавця суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 30 серпня 2018 року у справі
№ 916/4106/14, від 18 червня 2019 року у справі № 826/14580/16,
від 04 грудня 2019 року у справі № 552/3995/17, від 29 січня 2020 року
у справі № 127/2606/17, від 14 травня 2020 року у справі № 408/7181/16-а.
Зокрема, у вказаних постановах Верховний Суд зробив висновок про те, що направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є єдиною останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій з виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду. Таким чином, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов'язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання, оскільки не вийде за межі наданих йому повноважень та не буде діяти не у спосіб, встановлений законом, оскільки сам факт направлення подання до правоохоронних органів не є підставою для закінчення виконавчого провадження.
Крім того, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому і безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Указане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Разом із тим, у цій справі прийняття державним виконавцем постанови про закриття виконавчого провадження призвело до того, що судове рішення не було виконано, що не було враховано апеляційним судом.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2021 року Міністерство фінансів України подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу компанії КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP), у якому просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. При цьому посилається на норми Закону України «Про виконавче провадження», у якому чітко встановлено обов'язок державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, одразу після направлення до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
У вересні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу компанії КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP), у якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки суд апеляційної інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права зробив обґрунтований висновок про відсутність факту порушення оскаржуваними діями/рішеннями державного виконавця норм чинного законодавства України як обов'язкової передумови для їх скасування. Крім того, ухвала про забезпечення позову не є тим самим судовим рішенням, яким завершується розгляд справи та виконання якого є завершальною стадією судового провадження.
У грудні 2022 року Печерський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу компанії КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP), у якому просить залишити скаргу без задоволення,
а оскаржувану постанову - без змін.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем прийнята на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Вимоги касаційної скарги є лише формальною незгодою заявника з оскаржуваним рішенням та не містять конкретизації і належного обґрунтування, які норми матеріального чи процесуального права були порушені судом апеляційної інстанції під час розгляду скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року у справі № 757/7499/17-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року, забезпечено позов шляхом встановлення обов'язку для АТ КБ «ПриватБанк» щодо належного виконання депозитних договорів та заборони утримуватися від їх виконання до вирішення спору по суті.
Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
Левіцькою А. С. від 29 квітня 2020 року відкрито виконавче провадження № 61937007 з примусового виконання судового рішення від 09 лютого 2017 року у справі № 57/7499/17-ц, копію постанови того ж дня направлено до відома боржнику (а. с. 184-190 т. 2).
Відповідно до вимоги державного виконавця Левіцької A. C. від 12 травня
2020 року АТ КБ «ПриватБанк» зобов'язано в одноденний термін із моменту отримання вимоги повідомити про повне (часткове) виконання рішення суду.
13 травня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» на адресу виконавчої служби направило повідомлення про повне виконання рішення суду з посиланням на те, що за розміщені позивачем на рахунках у ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти згідно з депозитними договорами, позивачем придбано акції додаткової емісії банку (а. с. 304-311 т. 2).
У заяві від 15 травня 2020 року представник компанії КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP) заперечував виконання ухвали суду про забезпечення позову (а. с. 579 т. 2).
18 травня 2020 року державним виконавцем Левіцькою A. C. винесено постанову про накладення штрафу на АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі
5 100,00 грн та зобов'язано боржника виконати рішення протягом трьох робочих днів, а також попереджено про кримінальну відповідальність
за умисне невиконання рішення суду (а. с. 583-585 т. 2).
У зв'язку з невиконанням вимоги 01 червня 2020 року державним виконавцем Левіцькою A. C. винесено постанову про накладення на боржника АТ КБ «ПриватБанк» повторно штрафу у розмірі 10 200,00 грн
(а. с. 735-741 т. 2).
Також 01 червня 2020 року державним виконавцем до Управління поліції
в Печерському районі Головного управління Національної поліції у місті Києві було направлено повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення у зв'язку з невиконанням судового рішення та законних вимог державного виконавця (а. с. 742-746 т. 2).
Постановою державного виконавця Левіцької А. С. від 01 червня
2020 року закінчено виконавче провадження № 61937007 на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 13-20 т. 1, а. с. 747-754 т. 2).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут оскарження дій та рішень державного виконавця.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Звертаючись до суду зі скаргою, сторона виконавчого провадження зобов'язана обґрунтувати порушення її прав та свобод із посиланням на конкретні рішення, дії або бездіяльність державного виконавця (інших посадових осіб) та вказати, у чому саме полягає таке порушення.
Таким чином, право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Обґрунтовуючи скаргу на постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01 червня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 61937007, компанія КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP) посилалася на те, що самі по собі вчинені державним виконавцем Левіцькою А. С. виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу, надіслання подання про вчинення злочину) не є належними та достатніми заходами виконання судового рішення , постанова про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно та за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів із його виконання.
Спеціальним законом, який регламентує порядок та особливості проведення виконавцем кожної стадії (дії) виконавчого провадження, є Закон України «Про виконавче провадження».
У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено,
що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження
і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах,
у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Права та обов'язки виконавців визначено статтею 18 вказаного Закону, відповідно до якої виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцької А. С. від 29 квітня 2020 року відкрито виконавче провадження № 61937007
із примусового виконання судового рішення від 09 лютого 2017 року у справі № 757/7499/17-ц.
18 травня 2020 року державним виконавцем Левіцькою A. C. винесено постанову про накладення штрафу на АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі
5 100,00 грн та зобов'язано боржника виконати рішення протягом трьох робочих днів, а також попереджено про кримінальну відповідальність
за умисне невиконання рішення суду. У подальшому у зв'язку
з невиконанням вимоги 01 червня 2020 року державним виконавцем Левіцькою A. C. винесено постанову про накладення на боржника
АТ КБ «ПриватБанк» повторно штрафу у розмірі 10 200,00 грн.
Також 01 червня 2020 року державним виконавцем до Управління поліції
в Печерському районі Головного управління Національної поліції у місті Києві було направлено повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення у зв'язку з невиконанням судового рішення та законних вимог державного виконавця.
Постановою державного виконавця Левіцької А. С. від 01 червня
2020 року закінчено виконавче провадження № 61937007 на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»
З аналізу правових норм, які належить застосувати до спірних правовідносин, можна дійти висновку, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» можливе за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення
(у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням)
про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно
до закону.
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Тобто, якщо рішення суду можливо виконати без участі боржника, державний виконавець вживає заходів примусового виконання рішення,
а якщо судове рішення неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Отже, при примусовому виконанні рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії, державний виконавець може здійснювати дії, які визначені статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», та не має права вчиняти інших заходів примусового виконання рішень, оскільки законом таких прав йому не передбачено.
За таких обставин, коли боржником не виконано рішення, яке не може бути виконано без його участі, виконавець, надіславши до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, зобов'язаний винести постанову про закінчення виконавчого провадження.
Установивши, що державним виконавцем Левіцькою А. С. у ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову вчинено дії відповідно до положень статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»: перевірено виконання судового рішення, винесено постанови про накладення на боржника штрафу та надіслано повідомлення про вчинення злочину, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги компанії КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP) на постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби
у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01 червня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 61937007 із примусового виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва про забезпечення позову від 09 лютого 2017 року.
Крім того, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що ухвала суду про забезпечення позову не є тим судовим рішенням, яким завершується розгляд справи та виконання якого є завершальною стадією судового провадження. Ухвалою суду забезпечено позов шляхом застосування тимчасових обмежувальних заходів до винесення рішення по суті спору.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 серпня
2018 року у справі № 916/4106/14, від 18 червня 2019 року у справі
№ 826/14580/16, від 04 грудня 2019 року у справі № 552/3995/17,
від 29 січня 2020 року у справі № 127/2606/17, від 14 травня 2020 року
у справі № 408/7181/16-а, є безпідставними, оскільки фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у зазначених справах і справі, яка
є предметом касаційного перегляду, є різними.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені
в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини
є подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року
у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову)
і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають
у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати
за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, однаковими.
Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але за різних фактичних обставин, не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права. Крім того, не зазначення постанови Верховного Суду чи номера справи не означає, що апеляційний суд розтлумачив
і застосував норму права не у спосіб, визначений Верховним Судом.
Доводи касаційної скарги про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, а прийняття державним виконавцем постанови про закриття виконавчого провадження призвело до того, що судове рішення не було виконано, були предметом правового аналізу апеляційного суду, який надав достатнє мотивування як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі. Вказані посилання зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлених обставин справи та переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили
в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України»).
Таким чином, Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи,
не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
З огляду на викладене, Верховний Суд у межах доводів касаційної скарги дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав стверджувати про порушення апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Щодо розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Печерський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), зокрема, заявив клопотання про касаційний перегляд у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Оскільки Верховним Судом не приймалося рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, то підстав для виклику представників сторін немає. Тому у задоволенні клопотання слід відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Щодо судового збору
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про касаційний перегляд у судовому засіданні з повідомленням учасників справи відмовити.
Касаційну скаргу компанії КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP) залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А. І. Грушицький
Судді: І. В. Литвиненко
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
В. В. Пророк