Справа № 592/10949/19
Провадження № 2/591/89/22
02 лютого 2023 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.
при секретарі - Устименко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою -
за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним -
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, свої позовні вимоги мотивує тим, що 10.02.2014 року між сторонами був укладений договір позики, згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 50000,00 грн., які останній зобов'язувався повернути за першою вимогою. 07 травня 2019 року позивач направив відповідачу лист-вимогу з вимогою повернути грошові кошти, отримані за позикою, протягом 3 календарних днів з моменту отримання (08 травня 2019 року). Однак, до цього часу, кошти не повернуті, а тому позивач просить стягнути з відповідача на його користь 51641,78 грн. з урахуванням 3% річних у розмірі 189,04 грн., 1102,74 грн. процентів та 350,00 грн. інфляційного збільшення.
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 липня 2019 року було передано справу за підсудністю до Зарічного районного суду м. Суми.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 29 серпня 2019 року було відкрито провадження по справі.
14 січня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.
Ухвалою Зарічного районного суду від 29 січня 2020 року зустрічний позов було прийнято до спільного розгляду.
Ухвалою суду від 16 квітня 2020 року було закрито підготовче провадження по об'єднаній цивільній справі та призначено об'єднану цивільну справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні в режимі (ВКЗ), його представник - адвокат Гужва А.М. в режимі (ВКЗ) первісний позов підтримали повністю, просять суд задоволити, а зустрічний позов не визнали, просять суд відмовити.
Відповідач ОСОБА_2 , його представник - адвокат Кузнєцов А.С. в судовому засіданні проти первісного позову заперечували, просили суд в позові відмовити, а зустрічний позов підтримали, просили суд задоволити.
Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи вважає, що первісний позов: ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою задоволенню не підлягає, а зустрічний позов: ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним підлягає задоволенню виходячи з наступного:
Судом при розгляді справи встановлено, що 10.02.2014 року ОСОБА_2 склав розписку, згідно якої позивач передав відповідачу 50000,00 грн., які останній зобов'язувався повернути на першу вимогу.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Водночас, у відповідності до ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
У відповідності до ст. 646 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У відповідності до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 зазначив, що в 2012 році він влаштувався на роботу торговим представником у Видавничу групу «Основа». Співпраця відбувалась за цивільно-правовою угодою. Під час співпраці з Видавничою групою «Основа» відповідач отримував товар-книжки та писав розписки як гарантія для видавництва для подальшої праці. Такі розписки писали всі торгові представники. Відповідачу ОСОБА_1 повідомляв, що розписка писалася лише як гарантія видавництва на отримання ним грошей за товар та його повернення. За розпискою ніхто не буде вимагати з відповідача грошей. Позивач був керівником відділу продажів, тому розписки писалися на його ім'я, фактично коштів не отримував. В 2017 році відповідач відправив весь наявний у нього товар на товариство та перестав співпрацювати з видавництвом. Під час його звільнення та взаєморозрахунків не весь товар був врахований, а тому за відповідачем числилася заборгованість у розмірі 56141,21 грн., про виникнення якої ніхто не зміг пояснити. Гроші у розмірі 50000 грн. він ніколи від ОСОБА_1 не отримував, а розписка була складена внаслідок введення його в оману.
Пояснення позивача ОСОБА_1 щодо обставин договору позики не були логічними та послідовними, він плутався щодо того, скільки був знайомий з відповідачем до складання розписки, чи дійсно ОСОБА_2 перебував в трудових відносинах з організацією, на яку позивач за співбесідою набирав персонал, не зміг пояснити що стало причиною надання позики саме ОСОБА_2 , чому надав йому, будучи незнайомими, 50000 грн. і, не повернувши їх, надав ще 50000 грн., чому чекав так довго з вимогою про повернення, чому інші працівники підприємства також складали розписки, не зміг пояснити суду підстави надсилання договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівнику ОСОБА_2 , не зміг чітко пояснити, чому за формою розписки не були дописані вказані у розписці свідки.
Верховний суд у своїй постанові від 11.06.2021 року по справі №753/11670/17 звернув увагу судів, що вони повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, фактично грошові кошти у розмірі 50000,00 грн. по наданій суду розписці, ОСОБА_1 не передавав, а ОСОБА_2 їх не отримував.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У відповідності до ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Згідно з вимогами статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
Невірне уявлення стосовно правочину, що вчиняється, яке сформувалося у сторони під впливом обману, стосується більш широкого кола обставин, ніж у випадку застосування ст. 229 ЦК. Так, обман може стосуватися насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей речі, які значно знижують її цінність або унеможливлюють використання за цільовим призначенням, так і обставин, що знаходяться за межами елементів правочину, в тому числі мотиву й мети правочину.
Позивач за зустрічним позовом ( ОСОБА_2 ) не визнає отримання ним в день написання розписки зазначеної в ній суми в 50000,00 грн., вказує, що насправді ці кошти ніколи не були одержані ним, що фактично розписка свідчить про те, що він погодився на матеріальну відповідальність за отриманий товар (книжки), що між ОСОБА_1 , як представником роботодавця, та ОСОБА_2 , як працівником, існує конфлікт з приводу заборгованості за товаром, що було встановлено під час проведення взаєморозрахунків у 2017 році - року його звільнення.
Надані до зустрічної позовної заяви письмові докази узгоджуються з показами ОСОБА_2 є логічними з його показами та не були спростовані чи пояснені первісним позивачем ОСОБА_1 ..
Суд не бере до уваги доводи позивача ОСОБА_1 про те, що наявність розписки підтверджує факт передання грошей, оскільки така розписка виступала певним видом договору матеріальної відповідальності у разі недобросовісного виконання відповідачем своїх обов'язків.
Враховуючи викладене, надані письмові докази, суд приходить до висновку, що правова природа відносин, що склалися внаслідок написання розписки не є договором позики оскільки фактично грошові кошти, зазначені в розписці, передані не були.
З огляду на встановлені судом обставини справи та викладені норми чинного цивільного законодавства, суд приходить до висновку про задоволення зустрічного позову в частині визнання договору позики, яким є розписка від 10.02.2014 року про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 50000,00 грн., не дійсним.
Крім того, у відповідності до ст. 141 ЦПК України з позивача ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь відповідача ОСОБА_2 понесені ним витрати по сплаті судового збору за подання до суду зустрічного позову в сумі 840,80 грн..
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 204, 229-230, 1051 ЦК України, ст.ст. 11-13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою - відмовити в зв'язку з необгрунтованістю.
Зустрічний позов ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання договору позики недійсним - задоволити.
Визнати договір позики, за яким розпискою від 10.02.2014 року ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) отримав від ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) - 50000 грн. (п'ятдесят тисяч грн. 00 коп.) - недійним з моменту укладення.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - 840,80 грн. витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст судового рішення виготовлено 08 лютого 2023 року.
СУДДЯ А.Я. КЛИМЕНКО