ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
31 січня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/2131/22
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
секретар судового засідання - І.М. Станкова,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: К.О. Бедереу
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства «ДІАМАНТ»
на рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2022 (суддя В.В. Литвинова, м.Одеса, повний текст рішення складено 10.11.2022)
у справі №916/2131/22
за позовом Приватного підприємства «ТІМУРАГРО»
до Фермерського господарства «ДІАМАНТ»
про стягнення 430240,85 грн,
Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
Приватне підприємство «ТІМУРАГРО» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фермерського господарства «ДІАМАНТ» про стягнення 430240,85 грн заборгованості за договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП2019-1204 від 12.04.2019, з яких - 300000 грн основного боргу, 60208,47 грн втрат від інфляції за період 02.08.2019 - 23.02.2022, 46952,93 грн пені за період 02.08.2019 - 02.02.2020 та 23079,45 грн - 3% річних за період 02.08.2019 - 23.02.2022.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору не виконав свої зобов'язання з повернення фінансової допомоги, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у спірній сумі, на яку позивачем нараховано пеню, відсотки річних та інфляційні втрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.11.2022 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП2019-1204 від 12.04.2019 у заявленому позивачем розмірі, а також 6453,61 грн витрат зі сплати судового збору.
Суд першої інстанції, встановивши наявність порушення зобов'язання відповідача щодо повернення суми поворотної фінансової допомоги в обумовлений сторонами строк, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення основного боргу у заявленому позивачем розмірі. Перевіривши розрахунок пені, 3% річних та втрат від інфляції, господарський суд встановив вірність його обрахунку, у зв'язку з чим позов у цій частині задовольнив у повному обсязі.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Фермерське господарство «ДІАМАНТ» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2022 у справі №916/2131/22 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник, зокрема, послався на те, що на підтвердження укладення між сторонами договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП2019-1204 від 12.04.2019 позивач надав до суду першої інстанції копію даного договору та зазначив у позовній заяві, що всі докази, які долучені до позовної заяви, містяться у позивача в оригіналі.
Як зазначив скаржник, під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача у судових засіданнях стверджував, що договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП2019-1204 від 12.04.2019 між сторонами не укладався, відповідно, відповідач не має оригіналу (примірника) вказаного договору, а також зазначав, що підпис зі сторони керівника відповідача на копії договору, що надана позивачем до суду, виконано невідомою особою.
Апелянт зауважив, що саме з огляду на наведені обставини, відповідач клопотав про витребування оригіналу даного договору від позивача з метою наступного звернення з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи. Також зазначав, що вимоги відповідача до позивача щодо надання оригіналу (примірнику) договору залишені останнім без задоволення.
При цьому скаржник зауважив, що судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування від позивача оригіналу договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП2019-1204 від 12.04.2019 для огляду в судовому засіданні.
З огляду на викладене, в апеляційній скарзі Фермерське господарство «ДІАМАНТ» зазначило, що ненадання позивачем належного та достовірного доказу укладення між сторонами договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП2019-1204 від 12.04.2019 призвело до неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а саме, встановлення факту укладення або неукладення вказаного договору, що мало наслідком прийняття судом незаконного рішення про стягнення заборгованості за договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП2019-1204 від 12.04.2019.
Окрім того, скаржник зазначив, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені у сумі 46952,93 грн. за період з 02.08.2019 по 02.02.2022, порушив пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Згідно із актом Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 апеляційна скарга Фермерського господарства «ДІАМАНТ» у справі №916/2131/22 подана через скриньку суду 25.11.2022.
Апеляційна скарга зареєстрована судом за вх.№1885/22 від 28.11.2022.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2022 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів К.В. Богатиря, С.В. Таран.
У зв'язку з тим, що на час надходження апеляційної скарги матеріали справи №916/2131/22 на адресу суду апеляційної інстанції не надходили, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.20221 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «ДІАМАНТ» на рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2022 у справі №916/2131/22 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/2131/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
08.12.2022 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №916/2131/22.
Одночасно із поданням апеляційної скарги скаржником заявлено клопотання про витребування від Приватного підприємства «ТІМУРАГРО» оригіналу договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП2019-1204 від 12.04.2019, а також долучено до апеляційної скарги копію письмових пояснень Приватного підприємства «ТІМУРАГРО» у справі №916/1573/22 з копією договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП-2020/2003 від 20.03.2020 в якості доказу відсутності оригіналів договорів про надання поворотної фінансової допомоги, спори щодо заборгованості за якими розглядаються судом.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «ДІАМАНТ» на рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2022 у справі №916/2131/22.
Встановлено позивачу строк до 30.12.2022 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення заявникові без розгляду.
Окрім того, Південно-західний апеляційний господарський суд вказаною ухвалою суду від 13.12.2022 задовольнив клопотання Фермерського господарства «ДІАМАНТ» про витребування від Приватного підприємства «ТІМУРАГРО» оригіналу договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП2019-1204 від 12.04.2019. Зобов'язав Приватне підприємство «ТІМУРАГРО» надати у строк до 30.12.2022 оригінал договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП2019-1204 від 12.04.2019.
З метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, судом апеляційної інстанції ухвалою суду від 13.12.2022 зобов'язано Приватне підприємство «ТІМУРАГРО» надати у строк до 30.12.2022 оригінал платіжного доручення №926 від 12.04.2019.
Відзив на апеляційну скаргу, будь-які інші заяви чи клопотання до суду апеляційної інстанції не надходили.
Від Приватного підприємства «ТІМУРАГРО» витребувані ухвалою суду від 13.12.2022 документи також не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.01.2023 розгляд справи №916/2131/22 призначено на 31.01.2023 о 10:30 год.
В судовому засіданні, яке відбулось 31.01.2023, представник скаржника просила апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі.
Позивач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, проте не скористався своїм правом участі в судовому засіданні апеляційної інстанції.
Заслухавши представника скаржника, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Фактичні обставини справи
Як вбачається із наданої позивачем копії договору, 12.04.2019 між Приватним підприємством «ТІМУРАГРО» (ідентифікаційний код юридичної особи у ЄДРПОУ 37163073), як позикодавцем, та Фермерським господарством «ДІАМАНТ» (ідентифікаційний код юридичної особи у ЄДРПОУ 25422920), як позичальником укладено договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП2019-1204 (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник приймає ії та зобов'язується повернути в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України у сумі 300000,00 грн.
Згідно із пунктом 2.3. договору поворотна фінансова допомога надається позикодавцем повністю або частинами шляхом її безготівкового перерахунку на рахунок позичальника або шляхом внесення грошових коштів до каси позичальника.
Поворотна фінансова допомога надається строком на 111 днів і підлягає остаточному поверненню позикодавцю до 01.08.2019 (пункт 3.1. договору).
Пунктами 4.1. та 4.3. договору передбачено, що поворотна фінансова допомога повертається позикодавцю в строк, зазначений в пункті 3.1. договору. Поворотна фінансова допомога може повертатись одноразовим платежем або частинами, розмір яких самостійно визначається позичальником (в разі повернення поворотної фінансової допомоги частинами таке повернення здійснюється не рідше одного разу на квартал).
Згідно із пунктами 6.1. та 6.2. договору позичальник несе відповідальність відповідно до чинного законодавства в разі неповернення (неповного, несвоєчасного повернення) фінансової допомоги в строк, передбачений пунктом 3.1. договору. У випадку несвоєчасного повернення поворотної фінансової допомоги позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.
Позивачем платіжним дорученням №926 від 12.04.2019 було перераховано відповідачу 300000,00 (триста тисяч гривень 00 копійок) грн. з призначенням платежу: «надання фінансової допомоги згідно договору №2019-1204 від 12.04.2019 року».
Посилаючись на неповернення відповідачем отриманих за договором №БП2019-1204 від 12.04.2019 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги грошових коштів у вказаному розмірі, позивач звернувся до місцевого господарського суду з даним позовом.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Колегією суддів встановлено, що наявні матеріали справи містять копію договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП2019-1204 від 12.04.2019.
Статтею 1046 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (частина перша статті 1047 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною другою статті 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За приписами статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Пунктом 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Аналіз наведених вище законодавчих норм дає підстави для висновку, що договір позики є реальним договором і вважається укладеним з моменту передачі грошей, а тому недостатньо, щоб сторони просто домовилися про умови договору, а важливо, щоб при цьому відбулася фактична передача грошових коштів, і тільки після цього у сторін виникають взаємні права й обов'язки за договором.
Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
При укладенні договору позики з юридичною особою, як стороною договору, фактом підтвердження передачі грошей буде касовий ордер (квитанція до прибуткового касового ордера), платіжне доручення (з позначкою банку про виконання і зазначенням у призначенні платежу того, що кошти перераховано на підставі договору позики), виписка банку, тощо.
Таким чином, за своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої можуть бути надані розписка позичальника або інший документ (що посвідчує передання позичальнику позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей), які є доказом не лише укладення договору, але й посвідчують факт передання грошової суми або визначеної кількості речей позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Наявне в матеріалах справи платіжне доручення №926 від 12.04.2019 свідчить про те, що позивач перерахував зі свого рахунку на рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 300000,00 грн., вказавши в призначенні платежу про надання фінансової допомоги з посиланням на реквізити договору №2019-1204 від 12.04.2019.
На час перерахування грошових коштів діяла Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 за №22 (надалі - Інструкція), яка встановлювала загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, та вимоги якої поширювалися на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та були обов'язковими для виконання ними.
У пункті 1.4. Інструкції (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
Платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 7 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (пункт 3.1. Інструкції у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
При цьому обов'язковим реквізитом платіжного доручення є призначення платежу.
У пункті 3.8. Інструкції (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
Пунктом 1.7 зазначеної Інструкції (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Отже, допустимим доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу, у даному випадку платіжне доручення №926 від 12.04.2019 з призначенням платежу: «надання фінансової допомоги згідно договору №2019-1204 від 12.04.2019 року».
Наявні матеріали свідчать про те, що дії позивача щодо сплати відповідачу грошових коштів стосуються виконання обов'язку щодо надання поворотної фінансової допомоги.
При цьому сплачені позивачем за платіжним дорученням грошові кошти на користь відповідача є платежем саме в рамках договору №БП2019-1204 від 12.04.2019. Про ідентифікацію цього платежу як договірного свідчать реквізити номеру договору, вказані у призначені платежу.
Звертаючись із апеляційною скаргою Фермерське господарство «ДІАМАНТ» вказало, що договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП2019-1204 від 12.04.2019 не був укладений, відповідно, відповідач не має оригіналу (примірника) вказаного договору.
З цього приводу судова колегія апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За положенням частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами частин першої, восьмої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
За приписами частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 29.10.2019 у справі №904/3713/18 Верховний Суд дійшов висновку, що виконання сторонами зобов'язань за договором виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання умов укладеного між сторонами договору було перераховано на користь відповідача грошові кошти.
Відтак, вчинення позивачем дії, спрямованої на виконання взятих на себе договірних зобов'язань щодо перерахування фінансової допомоги за договором №БП2019-1204 від 12.04.2019, виключає кваліфікацію договору як неукладеного.
Щодо посилання скаржника на недослідження судом першої інстанції обставини щодо відсутності оригіналу договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП2019-1204 від 12.04.2019, апеляційний суд приймає до уваги наступне.
Згідно із статтею 91 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Колегією суддів встановлено, що копії долучених до позовної заяви документів (серед яких містяться копія договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП2019-1204 від 12.04.2019 та копія платіжного доручення №926 від 12.04.2019) прошито та пронумеровано з накладенням на звороті останнього аркушу паперової пломби, засвідченої підписом директора Приватного підприємства «ТІМУРАГРО» О.П. Бардука та печаткою підприємства, що є належним засвідченням копій документів.
З урахуваннням викладеного, Південно-західний апеляційний господарський суд виходить з того, що спірні правовідносини сторін, що є предметом судового розгляду у цій справі, виникли на підставі договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП2019-1204 від 12.04.2019.
Дослідивши пункти 3.1., 4.1. та 4.3. договору №БП2019-1204 від 12.04.2019 колегією суддів встановлено, що сторонами був визначений строк повернення позики - до 01.08.2019.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження повернення суми поворотної фінансової допомоги в обумовлений сторонами строк (до 01.08.2019). Наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повернення відповідачем суми поворотної фінансової допомоги в матеріалах справи відсутні.
Відтак, у спірних правовідносинах відповідачем порушено умови договору №БП2019-1204 від 12.04.2019 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги та положення законодавства в частині повноти та своєчасності повернення грошових коштів.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором є його порушення у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
За таких обставин судом першої інстанції обґрунтовано та правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 300000,00 грн.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Отже, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування мають компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також відсотків річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною першою статті 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом, пенею).
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Дослідивши і перевіривши здійснені позивачем розрахунки сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову в цій частині у заявленому позивачем розмірі.
Жодних доводів стосовно неправильності проведеного судом першої інстанції розрахунку інфляційних втрат та 3% річних апеляційна скарга не містить, проте скаржник не погоджується з рішенням суду про стягнення пені у сумі 46952,93 грн, посилаючись на порушення судом пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 (з урахуванням внесених змін) установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Натомість позивач здійснив розрахунок пені за період з 02.08.2019 до 02.02.2020, тобто до початку дії карантину, у зв'язку з чим спростовуються доводи апеляційної скарги в цій частині.
Висновки суду апеляційної інстанції
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника, суд апеляційної керується висновком Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Одеської області про задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,
Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «ДІАМАНТ» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2022 у справі №916/2131/22 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 07.02.2023 (у зв'язку із участю колегії суддів у семінарі 06.02.2023).
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран