79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"30" січня 2023 р. Справа №907/741/20
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,
за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,
та представників сторін:
від позивача за первісним позовом (скаржника) - Галка В.В.
від відповідача за первісним позовом - Буришин В.В. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи EasyCon)
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Галки Володимира Володимировича, б/н від 30 вересня 2022 року
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 16 серпня 2022 року (підписане 08.09.2022), суддя Ушак І.Г.
у справі №907/741/20
за первісним позовом Фізичної особи-підприємця Галки Володимира Володимировича, м. Тернопіль
до відповідача Фізичної особи-підприємця Шундерюк Надії Дмитрівни, м. Рахів, Закарпатська область
про стягнення 193 090,51 грн.
та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Шундерюк Надії Дмитрівни, м. Рахів, Закарпатська область
до відповідача Фізичної особи-підприємця Галки Володимира Володимировича, м. Тернопіль
про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна №24/2014/1 від 24 липня 2014 року
30 жовтня 2020 року Фізична особа-підприємець Галка Володимир Володимирович звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця Шундерюк Надії Дмитрівни про стягнення 193 090,51 грн., з яких: 39 969,41 грн. - грошова компенсація неповернутого майна; 50 000 грн. - штрафу та 103 121,10 грн. - неустойки. Позов мотивовано порушенням відповідачем умов договору зберігання та неповернення майна з відповідального зберігання на вимогу поклажодавця.
06 січня 2021 року Фізична особа-підприємець Шундерюк Надія Дмитрівна звернулася до місцевого господарського суду із зустрічним позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця Галки Володимира Володимировича про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна №24/2014/1 від 24 липня 2014 року. Зустрічний позов мотивовано тим, що спірний договір є удаваним, нікчемним, таким, що вчинений проти волі ФОП Шундерюк Н.Д.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16 серпня 2022 року у справі №907/741/20 у задоволенні первісного позову відмовлено в повному обсязі, а зустрічний позов задоволено: суд визнав недійсним, укладений 24 липня 2014 року Фізичною особою-підприємцем Галка Володимиром Володимировичем та Фізичною особою-підприємцем Шундерюк Надією Дмитрівною, договір відповідального зберігання майна №24/2014/1.
Рішення суду мотивоване тим, що суд, оцінивши всі докази у справі в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що дійсні відносини сторін у даному спорі більш вірогідно є відносинами купівлі-продажу, а не зберігання, як стверджує позивач за первісним позовом. Суд також встановив, що договір зберігання сторонами укладено з метою, спрямованою не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а на досягнення інших правових наслідків: для забезпечення виконання зобов'язань ФОП Шундерюк перед ФОП Галка за договорами купівлі-продажу на підставі накладних, що містяться у матеріалах справи, та для відтермінування сплати ФОП Шундерюк заборгованості за придбані товари. Суд у рішенні зазначив, що за таких обставин належить визнати недійсним спірний договір як такий, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним, з його укладенням порушено права ФОП Шундерюк, оскільки істотно та непропорційно збільшено міру її майнової відповідальності за прострочення грошових зобов'язань за договорами купівлі-продажу, реально вчиненими сторонами раніше. Поряд з тим, суд вказує, що хоча сторонами підписані акти №№1-7 на передачу товарів за договором зберігання, у ФОП Шундерюк, у зв'язку з визнанням договору зберігання недійсним, не виникає обов'язку повернути такі ФОП Галка, оскільки встановлено, що зазначені товари передані ФОП Шундерюк за договорами купівлі-продажу, раніше укладеними сторонами в спрощеному порядку, відтак, на думку суду, у випадку наявності заборгованості по оплаті вартості таких, сторони не позбавлені права вирішувати спірні відносини відповідно до підстав їх виникнення. Суд дійшов висновку, що вимоги позивача за первісним позовом про стягнення грошових сум з відповідача не підлягають задоволенню, оскільки заявлені на підставі визнаного судом недійсним договору зберігання товарів.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач за первісним позовом - Фізична особа-підприємець Галка Володимир Володимирович звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 16 серпня 2022 року у справі №907/741/20 та прийняти нове рішення, яким первісний позов задоволити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного - відмовити. Зокрема, зазначає, що матеріалами справи підтверджено виникнення та існування між сторонами правовідносин щодо зберігання майна, яке не було повернуте ФОП Шундерюк Н.Д. з відповідального зберігання за вимогою поклажодавця, у зв'язку з чим, у зберігача виник обов'язок щодо відшкодування коштів - вартості переданого на зберігання майна та сплати неустойки. Поряд з тим, апелянт наголошує, що між сторонами не існувало жодних правовідносин купівлі-продажу товару, оскільки ним лише надавалися послуги з доставки товару ФОП Шундерюк Н.Д., продавцями якого були інші особи. Скаржник заперечує факт укладення з відповідачем за первісним позовом будь-яких договорів купівлі-продажу, в тому числі і у спрощеному порядку, наголошує, що подані позивачем за зустрічним позовом докази не підписані ФОП Галка В.В.
У відзиві на апеляційну скаргу ФОП Шундерюк Н.Д. просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено факт існування між сторонами відносин щодо купівлі-продажу майна, що зокрема підтверджується видатковими накладними, датованими від 12 грудня 2013 року по 02 квітня 2014 року, а також договором поставки, який містить печатку ФОП Галка В.В. Також наголошує, що ФОП Шундерюк Н.Д. сплачено ФОП Галка В.В. 101 369,17 грн. за період з 08 лютого 2012 року по 06 серпня 2016 року, відтак, у неї відсутній будь-який борг перед позивачем за первісним позовом.
Судові засідання в апеляційному суді проводились в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи «EasyCon» за клопотанням сторін та на підставі відповідних ухвал суду.
Представник позивача за первісним позовом (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив такі задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 16 серпня 2022 року у справі №907/741/20 та прийняти нове рішення, яким первісний позов задоволити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного - відмовити, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:
Як встановлено апеляційним судом та вбачається з матеріалів справи, 24 липня 2014 року між Фізичною особою-підприємцем Галка Володимиром Володимировичем (в тексті договору - поклажодавець) та Фізичною особою-підприємцем Шундерюк Надією Дмитрівною (в тексті договору - зберігач) укладено договір №24/2014/1 відповідального зберігання майна, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне безвідплатне зберігання майно, а саме: дитячі товари (санки, горшки, іграшки, коляски), асортимент та кількість якого визначається в актах прийому-передачі чи накладних, на підставі яких майно передається на зберігання (в тексті договору - майно).
Вартість майна, що передається на зберігання за цим договором є договірною та визначається в актах прийому-передачі чи накладних, на підставі яких майно передається на зберігання (п.1.2 Договору).
Місце зберігання: Закарпатська область, м. Рахів, вул. Буркут, 88 (п.1.3 Договору).
Обов'язки зберігача передбачено у п.2.1 Договору, серед яких: вживати всіх заходів, необхідних для забезпечення схоронності майна в період дії цього договору, тобто до часу поки майно не буде повернуто зберігачем поклажодавцю (п.2.1.1); повернути майно поклажодавцю, яке було передано на зберігання по першій вимозі останнього; майно має бути повернуто поклажодавцю в такому стані, в якому воно було прийнято на зберігання; у випадку неповернення майна, переданого на зберігання по першій вимозі поклажодавця, зберігач відшкодовує повну вартість переданого майна, виходячи із вартості майна, вказаній в актах прийому-передачі чи накладних (п.2.1.5); у випадку придбання відповідно до умов п.2.4 цього договору переданого на зберігання майна (його частини), оплатити поклажодавць вартість придбаного зберігачем майна на протязі трьох банківських днів від дати отримання від поклажодавця письмової згоди, що підтверджується виставленням рахунку; при цьому вартість майна визначається сторонами виходячи з ціни відповідного майна, яка склалася на день його придбання зберігачем і зазначається у рахунку поклажодавця (п.2.1.8); у випадку втрати, пошкодження або відмови повернути на вимогу поклажодавця майно, передане на зберігання, відшкодувати поклажодавцю вартість цього майна у розмірі його вартості, яка вказана у актах приймання-передачі (п.2.1.9).
Пунктом 2.4 Договору сторони погодили, що зберігач має право придбати особисто майно (його частину), що передане на зберігання за цим договором, повідомивши попередньо про це поклажодавця у письмовій формі. В даному випадку зберігач зобов'язаний оплатити поклажодавцю вартість цього майна (його частини), яка визначається відповідно до рахунків, виставлених поклажодавцем.
Згідно з п.3.2.3 Договору поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення переданого на зберігання майна повністю або частково.
Відповідно до п.4.1-4.3 Договору передача майна на збереження здійснюється за актом прийому-передачі чи накладною, які підписуються представниками сторін. При передачі майна на збереження до зберігача не переходить право власності на це майно. У випадку придбання зберігачем майна (його частини), у відповідності до умов п.2.4 цього договору, перехід права власності на придбане майно відбувається у момент проведення зберігачем повного розрахунку за це майно.
У п.5.1 Договору сторони погодили, що зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна, переданого поклажодавцем на збереження з дати передачі на зберігання і до дати повернення його (майна) поклажодавцю. Зберігач повинен за власний рахунок повернути поклажодавцю рівну кількість аналогічного майна у належному стані.
У випадку неповернення майна поклажодавцю за вимогою останнього на протязі більше одного дня, зберігач повинен виплатити поклажодавцю неустойку в розмірі 2% від вартості неповернутого (несвоєчасно повернутого) майна за кожен день затримки, включаючи день фактичного повернення (п.5.3 Договору).
Пунктом 5.4 Договору передбачено, що у випадку вчинення зберігачем будь-яких юридичних дій щодо майна, переданого поклажодавцем на збереження, які не будуть узгоджені з поклажодавцем, зберігач сплачує на користь поклажодавця штраф у розмірі 50 000 грн.
Повернення майна, відшкодування його вартості має бути проведено зберігачем на протязі трьох календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги поклажодавця (п.5.6 Договору).
Згідно з п.7.1 Договору останній вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до моменту повернення поклажодавцю зберігачем всього майна, переданого на зберігання за цим договором або відшкодування його вартості не пізніше 31 грудня 2013 року (суд розцінює зазначення 2013 року як описку, оскільки договір укладено 24 липня 2014 року).
Поряд з цим, у п.7.2 Договору сторони погодили, що у разі якщо за 30 днів до дати закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявила про відмову від його дії, договір пролонговується на той самий строк і на тих самих умовах.
Договір підписано обома сторонами.
На виконання умов договору зберігання сторонами також підписано акти передачі на відповідальне зберігання від 24 липня 2014 року на загальну суму 39 969,41 грн., а саме: №1 на суму 11 601,28 грн., №2 на суму 2 777,43 грн., №3 на суму 7 935,52 грн., №4 на суму 2 968,10 грн., №5 на суму 1 204,60 грн., №6 на суму 12 282,89 грн., №7 на суму 1 199,59 грн. Як вбачається з вказаних актів на зберігання передано товари для дітей.
05 червня 2020 року поклажодавець звернувся до зберігача з вимогою (б/н від 02 червня 2020 року) повернути майно, передане на зберігання протягом 10 календарних днів з дати отримання вимоги. Вказана вимога отримана зберігачем 10 червня 2020 року, що підтверджується доказами, доданими до позовної заяви.
Однак, відповіді на претензію поклажодавець не отримав, вимог претензії зберігач не виконав, майно, передане на зберігання не повернув.
У зв'язку з наведеним, у жовтні 2020 року ФОП Галка В.В. звернувся до суду з цим позовом про стягнення з ФОП Шундерюк Н.Д. 39 969,41 грн. - грошової компенсації неповернутого майна, 50 000 грн. - штрафу та 103 121,10 грн. - неустойки. Поряд з тим, ФОП Шундерюк Н.Д. подала зустрічний позов про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна №24/2014/1 від 24 липня 2014 року.
Як зазначалося вище, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні первісних позовних вимог та задоволення зустрічної позовної вимоги, однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне:
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч.1 ст.936 ЦК України).
Згідно з ст.938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
У відповідності до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
В силу положень ст.942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.
Відповідно до ст.943 ЦК України зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов'язаний своєчасно повідомити поклажодавця. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.
Згідно з ст.944 ЦК України зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.
Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей (ст.949 ЦК України).
Статтею 953 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч.1 ст.950 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
Доказами, що знаходяться у матеріалах справи підтверджується передача ФОП Галка Володимиром Володимировичем на зберігання ФОП Шундерюк Надії Іванівній майна (товарів для дітей) загальною вартістю 39 969,41 грн., зокрема, вказане підтверджується договором №24/2014/1 відповідального зберігання майна від 24 липня 2014 року та відповідними актами передачі на відповідальне зберігання від 24 липня 2014 року.
Також матеріалами справи підтверджено, що поклажодавець звертався до зберігача з вимогою повернути майно з відповідального зберігання (вимога від 02.06.2020 року), однак, зберігач майно не повернув та письмової відповіді на вимогу поклажодавцю не надав, у звязку з чим порушив свої зобов'язання за договором зберігання та наведені вище норми права, що регулюють спірні правовідносини.
Разом з тим, суд не бере до уваги твердження ФОП Шундерюк Н.Д. про придбання нею вказаного товару, з огляду на наступне:
Колегія суддів враховує, що у договорі №24/2014/1 від 24 липня 2014 року сторони погодили право зберігача придбати товар, переданий на зберігання, однак, пунктом 2.4 договору визначено, що зберігач у такому випадку повинен попередньо повідомити про це поклажодавця у письмовій формі, а оплата за такий товар здійснюється на підставі рахунків, виставлених поклажодавцем, протягом трьох банківських днів від дати отримання від поклажодавця письмової згоди, що підтверджується виставленням рахунку (2.1.8 договору).
Слід зазначити, що у матеріалах справи відсутні докази того, що зберігач звертався до поклажодавця з пропозицією придбати переданий на зберігання товар, як і відсутні будь-які рахунки, виставлені поклажодавцем, які б підтверджували згоду останнього на придбання зберігачем товару.
Надані ФОП Шундерюк Н.Д. видаткові накладні суд не приймає як належні докази, оскільки такі не підписані сторонами у відповідності до чинного законодавства та такі датовані до укладення договору зберігання від 24 липня 2014 року.
Відтак, у ФОП Шундерюк Н.Д., як зберігача, виник обов'язок повернути переданий на зберігання товар на відповідну вимогу поклажодавця, а у зв'язку з неповерненням майна із зберігання - відшкодувати вартість такого.
Згідно з актами передачі на відповідальне зберігання від 24 липня 2014 року ФОП Шундерюк Н.Д. передано на зберігання товар на загальну суму 39 969,41 грн., відтак, вказану суму зберігач і повинен відшкодувати поклажодавцю.
В силу положень ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Поряд з тим, відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У п.5.6 Договору сторони погодили, що повернення майна, відшкодування його вартості має бути проведено зберігачем на протязі трьох календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги поклажодавця.
Вимогу поклажодавця про повернення майна зберігач отримав 10 червня 2020 року, що підтверджується доказами, долученими до позовної заяви, відтак, у строк до 13 червня 2020 року включно повинен був повернути товар із зберігання.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).
Частиною 1 ст.230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1 ст.550 ЦК України).
Так, у п.п.5.3, 5.4 Договору сторони погодили, що у випадку неповернення майна поклажодавцю за вимогою останнього на протязі більше одного дня, зберігач повинен виплатити поклажодавцю неустойку в розмірі 2% від вартості неповернутого (несвоєчасно повернутого) майна за кожен день затримки, включаючи день фактичного повернення. У випадку вчинення зберігачем будь-яких юридичних дій щодо майна, переданого поклажодавцем на збереження, які не будуть узгоджені з поклажодавцем, зберігач сплачує на користь поклажодавця штраф у розмірі 50 000 грн.
Перевіривши розрахунки позивача, колегія суддів вважає, що вимога позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача пені в сумі 103 121,10 грн., нарахованої за період з 20 червня по 27 жовтня 2020 року, у зв'язку з неповерненням товару, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо стягнення штрафу в сумі 50 000 грн., колегія суддів дійшла висновку, що позивачем за первісним позовом не доведено вчинення зберігачем (ФОП Шундерюк Н.Д.) будь-яких юридичних дій щодо переданого на зберігання майна, як це передбачено у п.5.4 Договору, як умову для нарахування зберігачу відповідного штрафу. Докази вчинення ФОП Шундерюк Н.Д. будь-яких юридичних дій щодо переданого на зберігання майна позивач за первісним позовом суду не надав і такі у матеріалах справи відсутні. Відтак, в цій частині позовних вимог суд відмовляє.
Щодо зустрічного позову ФОП Шундерюк Н.Д. про визнання недійсним договору №24/2014/1 відповідального зберігання майна від 24 липня 2014 року, колегія суддів зазначає наступне:
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Свободу договору передбачено статтею 627 ЦК України, в якій зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як на підставу для визнання вказаного договору недійсним позивач за зустрічним позовом посилається зокрема на норми ч.1 ст.231 та ст.235 ЦК України.
Визнаючи недійсним договір №24/2014/1 відповідального зберігання майна від 24 липня 2014 року, місцевий господарський суд дійшов висновку, що такий договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним, з його укладенням порушено права ФОП Шундерюк, оскільки істотно та непропорційно збільшено міру її майнової відповідальності за прострочення грошових зобов'язань за договорами купівлі-продажу реально вчиненими сторонами раніше.
Статтею 231 ЦК України визначено правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства. Так, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Поряд з тим, статтею 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
Отже, специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним. Другий же правочин ("прихований") може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться в статті 203 Цивільного кодексу України. Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою визнання його недійсним.
Суд першої інстанції, задовільняючи зустрічний позов, дійшов висновку, що насправді між сторонами склалися правовідносини з купівлі-продажу, а не зберігання майна, взявши до уваги, подані ФОП Шундерюк Н.Д. докази, а саме: видаткові накладні - як доказ укладення між сторонами договору купівлі-продажу та докази оплати товару, разом з тим, як встановлено судом вище долучені до справи накладні не містять підписів сторін та такі датовані до укладення договору зберігання (24.07.2014 року), наявний у матеріалах справи примірник договору купівлі-продажу не підписаний обома сторонами та такий лише містить печатку ФОП Галка В.В., що свідчить про неукладення такого договору; подані ФОП Шундерюк Н.Д. документи, які на думку останньої підтверджують оплату товару, суд до уваги не бере, оскільки такі не є належними та допустимими доказами у справі, з вказаних документів неможливо встановити призначення платежу, при цьому, записи із підписами невідомих осіб не можуть вважатися доказами оплати товару.
Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надання доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, колегія суддів вважає помилковими висновки місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог та визнання недійсним договору №24/2014/1 відповідального зберігання майна від 24 липня 2014 року, оскільки подані позивачем за зустрічним позовом докази не є належними доказами, які б підтверджували, що спірний договір зберігання є удаваним чи укладений під впливом насильства, як підстави для визнання вказаного договору недійсним.
Місцевий господарський суд помилково не врахував наведені вище обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов неправильного висновку про відмову в задоволенні первісного позову і задоволення зустрічного позову.
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У зв'язку з наведеним вище, колегія суддів дійшла висновку про: часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про часткове задоволення первісного позову (щодо стягнення 39 969,41 грн. - вартості неповернутого майна та 103 121,10 грн. - пені), відмову у стягненні 50 000 грн. - штрафу та відмову в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору зберігання.
Відповідно до ч.14 ст.129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи положення ст.129 ГПК України, з ФОП Шундерюк Н.Д. на користь ФОП Галка В.В. слід стягнути 6 372,54 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог.
Поряд з тим, з ФОП Галка В.В. в дохід Державного бюджету України слід стягнути 252 грн. - судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки апеляційним судом в ухвалі від 11 жовтня 2022 року про залишення апеляційної скарги без руху не було враховано, що зустрічний позов подано у 2021 році.
Керуючись ст.ст.129, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Галка Володимира Володимировича задоволити частково.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 16 серпня 2022 року у справі №907/741/20 скасувати.
Прийняти нове рішення. Первісний позов задоволити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шундерюк Надії Дмитрівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Галка Володимира Володимировича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) 39 969,41 грн. - грошової компенсації неповернутого майна та 103 121,10 грн. - пені.
У задоволенні решти вимог первісного позову (щодо стягнення 50 000 грн. штрафу) - відмовити.
У задоволенні зустрічного позову - відмовити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шундерюк Надії Дмитрівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Галка Володимира Володимировича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) 6 372,54 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Галка Володимира Володимировича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) в дохід Державного бюджету України 252 грн. - судового збору за подання апеляційної скарги.
Матеріали справи №907/741/20 повернути до Господарського суду Закарпатської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Повну постанову складено 06 лютого 2023 року
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Бонк Т.Б.